польськая шляхта

   Сьогодні серед нас живе чимало нащадків шляхти – як польського, так і українського походження. Для багатьох таке відкриття може стати несподіванкою, адже ще порівняно недавно, у радянські часи володіти знатним походженням було не престижно і небезпечно. Чому мешканці Польщі, які володіли маєтками у воєводствах, не так віддалених від столичних Кракова та Варшави, відносно безпечних, адже не були так так наражені на татарські спустошення перебиралися на українські землі, зокрема у небезпечне прикордонне Поділля? Та й чи була уся шляхта польською?

   Сучасні науковці стверджують, що радянська теза про тотальну колонізацію польською шляхтою українських земель після їх входження до складу Речі Посполитої згідно умов Люблінської унії 1569 р. є сильно перебільшеною. Адже ще задовго до унії тут існувала сформована верства шляхти та князів українського та литовського походження. Вони ж залишилися основними дідичами маєтків на Поділлі і після Люблінської унії 1569 р. Наприклад, у Сxiдному Пoдiллі ще з кінця XV ст. нaмiсникaми, a згoдoм i вoєвoдaми aж дo пoчaтку XVII ст. були князi Фeдiр Чeтвeртeнський (1494-1498), Кoстянтин Iвaнoвич тa Iлля Кoстянтинoвич Oстрoзькi (1498-1539), Сeмeн Прoнський (1539-1541), Фeдiр Сaнґушкo (1542- 1547), Бoгуш Кoрeцький (1548-1576) i Януш Збaрaзький (1576-1608), більшість з яких були православними. Схожа ситуація була на Волині і Київщині.

   Та все ж, в oстaннiй чвeртi XVI ст. числo дрібної шляxти з зaxiднoукрaїнськиx регіонів, які входили до Корони Польської рiзкo зрoсло. Це була малозаможна шляхта, яка осідала при двoрax вoлинськиx мoжнoвлaдцiв. За словами Наталі Яковенко, бiльш oсвiчeнa, призвичaєнa дo придворного цeрeмoнiaлу, рoзкутiшa й iнiцiaтивнiшa, нiж бoярствo Вoлинi й Київщини, гaлицькa шляxтa нaрiвнi зi свoїми пoльськими кoлeгaми стaла прaвoю рукoю заможних українських пaтрoнiв, дiстaючи з чaсoм зa їx прoтeкцiєю пoвaжнi стaнoвищa i мaєтки в Укрaїнi. Мiгрaцiйний пoтiк шляxти з Гaличини, привaблeнoї пeрспeктивaми служби на княжиx двoрax, oxoплювaв дeсятки, а то й сoтнi oсiб. Нa Вoлинь, a звiдти на Київщину тa Брaцлaвщину прoникaли нoвi люди, якi з руки князя oбдaрoвувaлися службoвими мaєткaми i урядницькими пoсaдaми в нoвoпридбaниx вoлoдiнняx. Оснoвний пoтiк мiгрaнтiв руxaвся пo oсi Гaличинa – Вoлинь – Київщинa – Брaцлaвщинa. Утвoрeння нoвиx князiвськиx лaтифундiй нa пiвднi пoтяглo зa сoбoю подальше переміщення шляхти.

   Початок та подальший перебіг Національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького у 1648-1654 рр. призвів до кардинальних змін у демографічній ситуації на Україні і на Поділлі зокрема. Шляхта панічно покидала свої маєтки, рятуючись масовими втечами на захід. Місцева людність сильно постраждала у наступні півстоліття через громадянські конфлікти між козацькою елітою, що відомі в історії як доба Руїни, нищівні татаро-турецькі напади, викликані безперервними війнами епідемії. У результаті Правобережна Україна, а зокрема Поділля у другій половині XVIII ст. перетворилися на пустку.

Остання хвиля шляхетського осадництва на Поділлі припадає на XVIII ст. В цей час на спустошеній воєнними лихоліттями Правобережній Україні починається нове господарське освоєння та колонізація цих земель. Саме тоді з руїн були відбудовані давніші поселення, а також закладено чимало нових. Ці процеси, як правило, організовували магнати Потоцькі і Чарторийські, котрі зуміли здобути казково великі латифундії на Поділлі. Для управління маєтками та окремими селами спроваджувалася шляхта із теренів Польщі та Руського воєводства. Згодом багато з цих шляхтичів-адміністраторів за вірну службу на користь своїх патронів здобули окремі села собі в оренду, а більш підприємливі із початком дроблення магнатських латифундій зуміли викупити ці села у свою безпосередню власність.

   Розглянемо перебіг таких тенденцій на конкретному прикладі. У першій половині XVIII ст. власниками величезних земельних латифундій, що також включали простори сучасного Теплицького району Вінницької області були магнати Чарторийські. За їх ініціативи розпочалась відбудова та заселення поруйнованих війнами сіл та поновне господарське освоєння цих теренів. У силу родинних зв’язків та складних механізмів спадкування новими дідичами тутешніх маєтностей на рубежі XVIII-ХІХ ст. стали Потоцькі. Звичайно магнати не в стані були контролювати ці обширні маєтки. Цим займалися спеціальні адміністратори з числа незаможної або середньої шляхти. Окремі села здавалися також в оренду. Одним із сіл цього маєтку, Карабелівкою, в середині ХІХ ст. оволоділа родина Кулешів гербу Сліповронь. Зміна власника села пов’язана із тим, що з часом відбувся процес роздроблення величезної латифундії магнатів Потоцьких. У колишніх орендарів та посесорів маєтків Потоцьких накопичилися капітали, коштом яких вони змогли викупити орендовані землі. Представники роду Кулешів належали до числа шляхти і походили із Белзького воєводства. Оскільки рід швидко зростав, окремі представники Кулешів були змушені переселилися поза межі родинного гнізда, зокрема далі на схід, вглиб українських земель.

   Яка ж доля в подальшому спіткала подільських шляхтичів? Окремі з них, не зумівши налагодити своє господарство маргіналізувалися. Потрапивши у борги, ці шляхтичі були змушені продати маєток і за своїм майновим становищем з часом їх нащадки уподібнились до простих, але заможніших селян, або подались до міст на державну службу. Після революції доля таких шляхетських родин складалася по різному: когось заможнішого радянська влада розкуркулювала і відправляла на заслання, хтось встигнув перебратися у Польщу, інші ж за своїм майновим і суспільним становищем не відрізнялися від загалу мешканців українських сіл. Водночас католицька віра, певні культурні і ментальні відмінності й надалі відмежовували нащадків шляхти від звичайних українських селян. У такому випадку про давнє шляхетське походження могло свідчити лише особливе власницьке прізвище нащадків цих шляхтичів. Як правило, такі прізвища закінчуються на –ський, -ська, -цький, -цька. Ці прізвища сформувалися від назв сіл, якими колись володіли предки носіїв цих прізвищ.

    Усім відомі революційні події 1917 р. мали місце не лише у Петербурзі чи Києві. Чи не у кожному селі відбулася маленька революція – селяни виганяли із сіл дворян-поміщиків, які після відміни кріпацтва у 1861 р. продовжували володіти найбільшими і найкращими площами землі у селах. Ті шляхтичі-дворяни, які не виїхали на Захід, або не загинули в ході війн та конфліктів 1917-1921 рр., з часом були винищені радянською тоталітарною системою як представники ворожого класового елементу.

    Можливо у Вас також шляхетське коріння? Про що розповідає Ваше прізвище? Напишіть, будь-ласка, про це у коментарях до даної статті.

Ярослав Лисейко, канд. історичних наук ©

 


Комментарии:

10 thoughts on “Прийшла шляхта на Правобережній Україні: міграції та подальша доля

  1. Доброго Вам часу доби.
    Я походжу з польського роду Залевських, який за твердженням окремих джерел походить з 13 або 15 століть. На разі, мій найстаріший родич якого я знаю це Залевський Мар’ян Францович ( село Пиковець, Козятинського району, Вінницької області). Більше дізнатись в мене не вистачило ні сили ні терпіння.

    • я теж маю предка з таким прізвищем (Тадеуш точне імя не відомо. Залевський орієнтовно 1880 р.н. де мешкав в Польщі ,не знаю. мав дочку Марію 1906 р.н. проживали в Вінницькій обл. с Соболівка. -однофамілець?чи як.? дане питання мене дуже цікавить

  2. Доброго дня. Я нащадок двох шляхецьких родів Сква(и,о)рчинських і Жицьких (зросійщено – Жицких) з Київської області села Півні. Сайт що я додав належить парафії церкві Іоана Золотоуста що зараз реставрується за кошти лише кількох активних людей, меценатів та громади. На сайті є розділ Історія і по підрозділам масса цікавої інфо. Нажаль мені далеко продвинутися в дослідженнях роду не вдалося, на відміну від жінки, Тетяни Іванівни, що є має коріння по гілках Дідківські, Дітківські (Дидковские, Дитковские), Домарацькі, Пустовіти (Пустовойти). Її родичі вихідці з Волинської губернії, напевно мали у володіннях поселення. Нажаль це все що мені відомо.

    • Наскільки я зрозуміла, Вам потрібна допомога в генеалогічному дослідженні Вашого роду?Вірно?
      Для того,аби ми могли з Вами розібрати постановку Ваших пріотритетів, пишіть на почту prashhur.zakaz@gmail.com.

  3. Моє прізвище походить мабуть з Польського Olesnicki, але не можу зв’язати теперішніх нащадків Украінського походження які жиють і в Рівному і по різних сторонах світу з Польськими предками. Подробиці нашої знаної Украінськоі історії можна знайти при сайті http://www.Olesnicky.com.

    Нестор Олесницький.

  4. Серед переселенців на терени України були й греко-католицькі священики. Поки ми не можемо сказати як і чому потрапили наші предки Смогоржевські герба Юноша з території сучасної Білорусі (Волковиск) на Поділля, але маємо документи, що їх родичем був Ясон Смогоржевський, митрополит. На Поділлі рід дав кілька великих гілок,б ільшість представників яких були священиками, спочатку греко-католицькими, а після православними та вчителями. На заваді подальшим пошукам стала зміна прізвища (?набуття придомка) – Лукашевичі Смогоржевські. Можливо Петро Лукашевич насправді був Лукашевичем Смогоржевським, але це тема для подальших досліджень.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*
Website

Это не спам.
сделано dimoning.ru