Чи є у Вас дід або прадід, про якого нічого не відомо в родині? При згадці про якого, в радянські часи всі замовкали і не хотіли продовжувати розмову? А чи не пора дізнатись, що сталось з людиною? В багатьох таких випадках людина була репресована, а рідні, які знали про це, боялись навіть згадувати, щоб не накликати на себе біду.

уголовное дело

   

    Благо, зараз живемо не в тоталітарній країні і маємо повний доступ до матеріалів репресивних органів минувщини. Часто до мене звертаються клієнти просто підтвердити національність діда чи прадіда, а коли ми знаходимо справу про репресію спостерігаємо, як першочергова ціль відходить на задній план і людина просто хоче знати, що ж сталось з її рідним. Такі випадки інколи переростають в повномасштабне дослідження родоводу.

   Працюючи над одним із таких звернень опрацьовував справу Державного архіву Вінницької області (ДАВіО) ф.Р-6023 оп.4 спр.12261 про репресію Айхерта Івана Якубовича. Подібних справ я переглянув не мало. Більшість з них закінчуються розстрілом і людина не має права ні виправдатись ні поставити під сумнів вирок, але цей випадок дещо інший.

   26 грудня 1937-го року (зверніть увагу на дату — якраз під час римсько-католицького Різдва) Айхерта Івана Якубовича із села Деребчин Шаргородського району було арештовано у підозрі за систематичну контреволюційну діяльність. При арешті і обшуку, як майже завжди було, нічого підозрілого не знайдено.

   У анкеті арештованого вказано, що чоловік поляк, безпартійний, середняк, що його батько працював у поміщика — наче цього достатньо для підозри.

   На першому допиті 28.12.1937 слідчий задає запитання Івану Якубовичу якої він національності і той відповідає що поляк. Після чого слідчий запитує, чому ж тоді в паспорті він вказаний українцем? – на що отримує відповідь, що реєстратор при видачі паспорта невірно вказав його національність. Ось одна з причин, чому велика кількість поляків по документах стала українцями.

DSC06217

   Далі йдуть твердження слідчого, що вони володіють матеріалами, що під час перебування на Україні гетьманців та німців Іван Якубович видавав їм революційно налаштованих селян. Під час наступу на село Деребчин поляків зустрічав їх із хлібом сіллю, зв’язувався з польським командуванням, ходив в розвідку до червоної армії. На що слідчий отримує категоричну відмову.

   Наступне запитання стосується участі в березневій кулацькій волинці 1930-го року де звинувачений начебто агітував проти вступу в колгосп. На що обвинувачений відповідає, що не приймав участі в волинці тому що в той час працював в совхозі.

   Далі йде обвинувачення у веденні контреволюційній агітації, розповсюдження провокаційних чуток про ліквідацію колгоспів і зміну влади, про близьку війну з Польшою і поразку СССР в цій війні, у вихвалянні гарного життя в Польші, агітації населення не підписуватись на “Займ оборони СССР” і звинуваченням влади у грабунку, у дискредитації виборів до Верховної Ради. Таке враження, що на чоловіка вирішили все “скопом” звалити. Він категорично заперечує всі ці звинувачення.

   Єдиним доказом у справі виступають чотири допити односельчан дуже схожі один на одного – Ковальчука Павла Онуфрійовича, Сауляка Василя Григоровича, Бойка Дем’яна Івановича та Салюка Ларіона Дем’яновича. Допити датуються 28.12.1937 і підтверджують, як під копірку, всі звинувачення слідства.

   Далі бачимо обвинувачувальне заключення та рішення народного комісара внутрішніх справ СССР від 22.02.1938 року про засудженя Айхерта Івана Якубовича до 10 років трудових таборів. Я підозрюю, що єдине, що врятувало чоловіка від розстрілу – це його категоричне заперечення власної вини.

    Але чоловік не збирався здаватись і вже 24.07.1939 року пише скаргу Вінницькому обласному прокурору. Де зазначає, що єдиною підставою до виникнення його справи була його національність. Далі описує своє життя і пояснює, що не міг бути причетний до всіх звинувачень та робить припущення, що ув’язнили його через донос партійця Новіцького, який був завідувачем в совхозі через те, що він його заспокоїв, коли той будучи сильно п’яний, розганяв доярок. Після цього інциденту Новіцький погрожував його посадити. І просить переглянути його справу.

   Як не дивно, на його скаргу реагують і ще раз опитують свідків. Виясняється, що на той момент Павло Онуфрійович Ковальчук вже покійний, знайдений мертвим в ставку заводу 25.01.1940 року. Сауляк В.Г., Бойко Д.І. Салюк Л.Д. підтверджують свої покази 1937-го року, а також їх підкріплюють ще ряд нових допитів проведених у березні-квітні 1940 року, а саме – Блажка Михайла Васильовича, Герасимовича Михайла Гриоровича, Липко Василя та Гульмана Василя. Всі вони знову дуже схожі між собою та підтверджують звинувачення.

   І вже 20.09.1940 року бачимо постанову про те, що за результатом перевірки залишити скаргу Айхерта І.Я. без наслідків, про що повідомити його через начальника табору.

   Наскільки зрозуміло, далі Айхерт І.Я. відбув всі 10 років покарання та повернувся додому і вже у 1962-му році продовжив боротьбу за очищення свого імені. Він пише заяву на ім’я прокурора УССР і просить переглянути його справу. Його заяву прийняли і постановили провести додаткову перевірку.

   При допиті Блажко Михайло Васильович заявив, що знає Айхерта і нічого поганого про нього сказати не може. Підтверджує, що він був на допиті 1940-го року, де нічого поганого про нього не казав.

   Салюк Ларіон Дем’янович на допиті заявляє, що протоколи його допитів за 1937-й та 1940-й рік йому зачитали і він їх зрозумів, але підтвердити їх не може, так як такого він не говорив, протоколи підписав не читаючи. “Тоді був важкий час, а я щей довіряв органам НКВД”. Також він говорить, що не пам’ятає, щоб Айхерт видавав селян гетьманцям, німцям чи полякам, ніколи від нього не чув контреволюційних закликів і що в їх селі взагалі не було антиколгоспної волинки.

   На повторному допиті Герасимович Михайло Григорович говорить, що погано знав Айхерта, так як той живе від нього далеко, але він не пам’ятає, щоб його допитували 1940-го року і що підпис на протоколі не його.


Далі допитують Бойка Дем’яна Івановича – він теж добре відгукється про Айхерта і заявляє, що його по справі Айхерта не допитували і що підписи під протоколами за 1937 і 1940-й рік не його. Він також заявляє що волинки в них в селі не було взагалі.

   Довідка з сільської ради свідчить, що Ковальчук Павло Онуфрійович, Сауляк Василій Григорович, Липко Василь Єлькович та Ульман Василій Трофимович покійні.

   Також є покази двох односельчан, які до цього не виступають в справі, які відгукуються про Івана Якубовича досить позитивно, це – Жарковський Іван Васильович, Вельський Володимир Станіславович.

   8.03.1962 Вінницький обласний суд постановив, що постанову Особливої Ради при НКВД СССР від 9.02.1938 року по відношенню до Айхерта Івана Якубовича відмінити, а справу закрити за відсутністю складу злочину.

   З цієї справи можна прослідкувати, що тоді був за час, коли за наклепом або й без нього, просто за те що національність – поляк, людину арештовували, підробляли документи і засуджували. А скільки людей було розстріляно і так і не змогли дочекатись своєї реабілітації? Зрозуміло, що ніхто не компенсував Айхерту Івану Якубовичу десять років життя та втрачене здоров’я, мало того, ніхто навіть вибачення не попросив за ту страшну помилку.

    Якщо ви в подібних справах знаходите протоколи допитів сусідів на своїх рідних, майте на увазі, що вони можуть бути підробні. Працювала репресивна машина для того, щоб знищити всіх, хто міг думати по іншому і міг організувати спротив тоталітарній владі, і в її жорна попадали цілком випадкові люди, як фігуранти цієї справи. Мусимо знати та пам’ятати про такі випадки, щоб не допустити повторення історичних помилок.

Автор: Долецький Віктор

репресія поляків


P.S.Logo-prashhur-5

 Статтю підготовлено спеціально для Пращур.укрЯкщо Ви зацікавлені в дослідженні своїх сімейних коренів, хочете створити генеалогічне дерево, знайти документи про походження для Карти Поляка – звертайтеся до нас. Ми допоможемо!

 


Комментарии:

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*
Website

Это не спам.
сделано dimoning.ru