справа репресованого

   Які асоціації виникають у вас при слові репресія? Виявляється, репресія – це захід державного примусу, покарання (Словник української мови: в 11 томах. — Том 8, 1977. — Стор. 511). У мене, думаю, як і у більшості українців, сформована лише одна стійка асоціація до цього слова – це тотальна несправедливість, реалізована владою по відношенню до своїх громадян у великій країні.

    В часи масових репресій життя однієї людини – лише частина пазлу цілісної картини. Картини людського горя, понівечених долей, зруйнованих сімей. Доля Шпирка Марцина Семеновича, мабуть, не вибивається з системи, а тільки підтверджує правило, характерне для радянського довоєнного та і повоєнного періоду.

    Здійснюючи роботу над дослідженням родоводу Юрія Грицюка, мали змогу відкрити практично не відому сторінку з життя, а якщо точніше – то з закінчення життя його діда. Справа репресованого, абсолютно типова і характерна для більшості випадків того часу. Увесь трагізм ситуації заключається в сторінках старенького, але непогано збереженого, архівного документу, який переглядали у Державному архіві Вінницької області.

     Як розповідає Юрій Грицюк, після того, як в 1937 році діда забрали енкаведисти, про його подальшу долю родина нічого не знала. Думали, що його забрали і вивезли десь далеко, можливо, в Сибір. Сусіди говорили, що його забрали у м.Бар. Лише після перегляду справи про репресію дізналися, що діда розстріляли у Вінниці, невдовзі після арешту.

    Знайшовши справу та пересвідчившись у тому, що це дійсно родственник нашого клієнта, ми запросили його разом із доньками особисто переглянути сторінки, на яких ідеться про невідому долю їхнього пращура. За словами Юрія Грицюка, перегляд справи був для нього хвилюючим досвідом, який викликав змішані відчуття інтересу до вивчення історії свого роду, тривоги за долю діда і радості за те, що вдалося знайти інформацію, яка була не відома досі ні про діда ні про його сім’ю.

    Читаючи “справу репресованого” ніби читаєш життя. Є в ній свої персонажі, події, сюжет, обставини. Є свої “заключення”, “штампи”, безпідставні вироки. Є свій початок, апогей, закінчення і післямова. Є й ключові моменти. Таким для мене став запис про національність. Адже мова йде про поляка, який, як зазначено у заключенні, вів контр-націоналістичну роботу серед населення, поширював польсько-патріотичний вплив. Чи діяв саме так Марцин Шпирко насправді, ми вже не дізнаємося. Але про національність не забували зазначати в першу чергу усі свідки і “донощики”, ніби докоряючи цим.

     “Головний герой” нашої справи встиг прожити хоч і не досить довге, проте продуктивне життя. Народився у селі Мальчівці Барського району Вінницької області. Служив у царській армії, судячи з років служби, швидше за все, брав участь у Першій світовій війні. Мав дружину Анну, трьох дітей: дві дочки – Руську 30-ти років, Юзю 3-х років і сина Кароля 15-ти років. Як відомо з опису майна – мав 2-х коней і корову, хату, клуню і сарай. Зі слів свідків: голови сільської ради, поштаря, бідняка-хлібороба і вет-санітара – був активним учасником гуртка “Ружанці”, регулярно відвідував костел і висловлювався проти дій радянської влади та закликав не заключати себе в “ярмо” колгоспу. Єдине, в чому визнав себе винним Марцин по заключенню, так це в участі в гуртку «Ружанці». За його словами, це був релігійний гурток. Займались в ньому по закриттю костелу в одного із прихожан для спільної молитви, що і стало підставою для обвинувачення.

    Мати свою думку та висловлювати її в той час не можна було… А тим більше, спілкуватися на тему радянської влади з “важливими” людьми у селі. І, у костел, виявляється, ходити не можна було, адже це розцінювалося як контррево­люційні дії. Дружити із ксьонзом – теж “протиправно”. Небезпечно розповідати про листи із Польщі, а, ще більшим злочином, як складається враження зі свідчення поштаря – була відмова у підписці на газету. У протоколі допиту зазначається відповідь Марцина Шпирко: “До чорта мені потрібна Ваша газета, обійдусь без неї, читайте самі”. Під час обшуку не було виявлено нічого, окрім паспорту, як зазначено в протоколі.

    Гортаючи справу далі з’являються змішані почуття і виникає маса запитань, читаючи документ про анулювання паспорта. Для чого, чому? Але відповідь стає відома перегортаючи наступну сторінку… Виписка із акту: “Рішення Народного Комісара Внутрішніх справ СССР і Прокурора Союзу РСР за 16 січня 1938 року. Протокол №798 про розстріл Шпирко Марцина Семеновича приведено у виконання 1 лютого 1938 року в 24 години. м.Вінниця, УРСР”.

     І наче тиха післямова, ніби відголосок із того часу, є визнання жахливої помилки, помилки усього народу, в те що повірили, в те, що піддалися… Визнати несправедливість здійснених дій… “Заключення. По відношенню до Шпирко Марцина Семеновича, арештованого 27.12.1937, звинувачувався по ст.ст. 54-4, 54-10 УК УСРС в проведенні контрреволюційної націоналістичної роботи. По рішенню НКВД КРСР і прокурора СРСР від 16 січня 1938 розстріляний 1 лютого 1938… Підпадає під дію ст.І Указу Президіума Верховної Ради СРСР від 16 січня 1989 р. “Про додаткові дії по встановленню справедливості по відношенню жертв репресій, які мали місце в період 30-40-х і початку 50-х років”.

 Коментар дослідника генеалогії Віктора Долецького:

  Справа складається з цілком типового набору документів:

  • постанова про арешт;
  • ордер на арешт і обшук;
  • протокол обшуку;
  • анкета арештованого;
  • характеристика з сільської ради;
  • протокол допиту обвинуваченого;
  • протоколи допиту свідків;
  • звинувачувальне заключення;
  • виписка із акту про розстріл;
  • документ про реабілітацію.

   Я подібних справ зустрічаю дуже багато. Цікаво, що всі звинувачення та свідчення свідків проти поляків збігаються як під копірку, хоч і справи з різних регіонів. У даній справі зустрічаємо сторонніх залучених свідків (донощиків). Траплялося і по-іншому. Єдиним підтвердженням “злочину” були взаємодонесення обвинувачених, причому, часто, при першому допиті вони відкидали звинувачення, а вже в наступних – давали показання проти себе та проти інших учасників справи. Складається враження, що метою цих справ було знищення активних людей, не згодних з політикою соц. влади. Більшість розстріляних мали досвід ведення бойових дій і могли організувати спротив. Це було знищення людей за те, чого вони не робили, а тільки могли зробити в майбутньому.

  Коментар внука репресованого Марцина Шпирко – Юрія Грицюка:

     «Я дуже радий від того, що вдалося знайти інформацію про діда. Сумно взнати що він був розстріляний, але, в той же час виникла повага за свою родину, за свого пращура. За те що він не боявся, відстоював свої переконання. Знання того, що предки мали сильну позицію – надихає бути сильним самому і мати гордість за свій рід».

   

P.S.Logo-prashhur-5

  Статтю підготовлено спеціально для Пращур.укрЯкщо Ви зацікавлені в дослідженні своїх сімейних коренів, хочете створити генеалогічне дерево, знайти документи про походження для Карти Поляка – звертайтеся до нас. Ми допоможемо!

 

ордер

DSC09074

DSC09072

DSC09069

DSC09108


Комментарии:

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*
Website

Это не спам.
сделано dimoning.ru