0032

      Історія Бориса Григоровича, представника так званої інтелігенції того часу, є не поодинокою у післявоєнний період становлення суспільства на території України. Масові репресії в нашій державі у 30-40-х рр. і пізніше мали дуже трагічні наслідки. Більша половина репресованих, особливо у Центральній і Західній Україні, були засудженні до вищої міри покарання – розстрілу. Лише одиницям вдавалося, після оголошення вироку, вийти на волю. Це стало поштовхом до розвитку глибокої депресії у людей, руйнувало моральні засади суспільства. І на тлі всього цього беззаконня, лише стійкі духом і високоморальні особистості намагалися боротися і словом, і ділом до останнього подиху…

      Шумак Борис Григорович, що був арештований за ст.54-10 ч. І УК УРСР  6 листопада 1947 року, так і не почув свій вирок… Бориса Григоровича заарештували у підозрі «контрреволюційних дій, спрямованих на повалення, підрив або послаблення влади, зраді Батьківщини». У повоєнні роки придушувалось все те, що виходило за рамки сталінської ідеологічної доктрини. Репресивно-каральна політика застосовувалась зумисно проти більшості членів суспільства у надуманому, неправдоподібному вигляді.

0001

   Переглядаючи матеріали справи, що знаходиться в Державному архіві Вінницької області (ДАВіО) Ф.№ Р-6023, Оп. №4, Справа №1454 по обвинуваченню Шумака Бориса Григоровича, неодноразово наштовхуєшся на відверту сфабрикованість її: невідповідність хронологічних записів із ходом подій, безліч виправлень у текстах, написання матеріалів допиту і документів від присутніх при арешті однією рукою. Це в першу чергу говорить про те, що дані випадки були масовими, неконтрольованими, свідомо безжальними.

      Із матеріалів справи (протоколу допиту):

    «Шумак Борис Григорович, 1904 р.н., народився і проживав у с. Нараївка Гайсинського р-ну. Вінницької обл., українець, безпартійний, громадянин СРСР. Освіта – незакінчена вища. На час арешту працював у колгоспі ім. 9-ї Кримської кавалерійської дивізії – секретарем голови с. Нараївка.

    На початок Великої Вітчизняної війни проживав у с.Рафайлівка Ровенецького р-ну, Ворошиловградської обл. УРСР (сьогодні це с.Рафайлівка Антрацитівського р-ну. Луганської обл), де працював учителем української мови у початковій середній школі. У  1939 р. переїхав на постійне місце проживання до с.Нараївка Гайсинського рн. Вінницької обл, де до початку війни не працював, був хворий.

     До складу сім’ї Бориса Григоровича входять: дружина – Шумак Анна Станіславівна, діти – дочка і два сини. Дружина виконує у колгоспі різні роботи. Дочка Тамара – 20 років, навчається у медичній школі м.Умань Київської обл. Син Володимир – 16 років, на ФЗН м.Умань. Син Костянтин – 8 років, учень третього класу.

    Соціальне походження обвинуваченого із селян-бідняків. Батько – Шумак Григорій Семенович, проживав в с.Глінна Іванівського р-н. Пінської обл. БРСР. Займався сільським господарством, потім був евакуйований у глиб Росії. Це було під час Першої світової війни, тоді батько став робітником на залізниці і працював у м. Тюмень. Свою ж трудову діяльність Шумак Борис розпочав у 8 років і був пастухом, пас худобу. З 1920 по 1940 рр. учителював. У той же час закінчив Уманський педагогічний технікум».

       Постанова на арешт Шумака Б.Г. була видана Управлінням МДБ ВО 5 листопада 1947 р. Уже 6 листопада затверджена і виписаний ордер на арешт і обшук.

0005

  Із постанови на арешт:

     «Я, ст. оперуповноважений 4 відділення 6 відділу УМДБ ВО капітан Суслов, розглянувши матеріали про злочинну діяльність Шумака Бориса Григоровича знайшов, що Шумак у квітні 46-го написав і розповсюдив два антирадянських анонімних листа, адресованих в редакцію газети «Вінницька правда» і «Правда України».

      У січні 47-го ним був написаний антирадянський анонімний вірш націоналістичного змісту і відправлений на адресу голови у Справах колгоспів при Раді Міністрів СРСР.

       Авторство підтверджено Актом експертизи МДБ УРСР №421 від 9.10.47р.».

      На основі даного акту експертизи і був арештований Борис Григорович…

        Викликає підозру те, що ордер на арешт і обшук був виданий 6 листопада, а протокол обшуку затверджений 5 листопада. Ордер був виданий деякому Логачову, прізвище якого у справі згадується лише у цьому документі, проте обшук проводив капітан Плахотнюк – ст. уповноважений Гайсинського РОМДБ. Обшук проводився з 21 до 23 год. 5 листопада 1947 р., у присутності дружини Анни Станіславівни і голови с.Нараївка Шевчука Федора Даниловича.

 

0009

0008

        Чи насправді все відбувалось згідно чинного законодавства? Протокол обшуку, підписи присутніх під протоколом  і розписка  від дружини Шумака про утримання у цілісності майна, на яке було накладено арешт, написані однією рукою…

    На сайті Головної редакційної колегії науково-документальної серії книг «Реабілітовані історією» створений «Національний банк даних жертв політичних репресій радянської доби в Україні». Під записом №30674 ми можемо знайти дані про Шумака Бориса Григоровича: дату народження, місце народження, освіту, суспільну діяльність, сімейний стан і дату арешту –              5 листопада 1947 р.! Можливо дана дата є дійсною, а у формуванні справи «поспіхом» допущено помилку?

         За ст.54-10 ч.І УК УРСР Шумаку мали б присудити розстріл або позбавлення волі строком на 10 років з конфіскацією майна, проте, Борис Григорович так і не почув вироку… 6 січня 1948 року було призупинено слідство, в зв’язку із важким станом здоров’я. Ще 13 листопада 1947 року (або ж 17-го, оскільки знову бачимо невідповідність дат тексту справи із представленими документами з лікарні) одразу після арешту, Борис Григорович був відправлений до тюремної лікарні. Слідство призупинили до його одужання, яке так і не здійснилось… 25 січня 1948 року Шумак Борис Григорович помер у тюремній лікарні при «проявах наростаючої слабкості серцевої діяльності внаслідок декомпенсованого пороку серця». 10 лютого 1948 р. справу було закрито і здано в архів.

        Борис Григорович навіть при слабкому здоров’ї був борцем проти тоталітаризму і свідомого знищення української нації, яку загнано у ярмо соціалістичної несправедливості і беззаконня. Працюючи останні роки секретарем голови с. Нараївка, він не міг змиритись з діями верхівки влади щодо простого люду. Через неможливість боротися фізично, він писав… і намагався «достукатися» до свідомості українського народу – протистояти гнобленню і пут рабства селян. У його віршах біль людський і крик душі, прагнення до «кращого життя», або ж до «просто життя», коли є де жити, чим працювати, що їсти тобі і твоїм дітям.

0031

Листи із матеріалів справи (надруковані в оригіналі)

Погляньте в минуле, як людям жилося

В громадах жили всі класи землі

Не було голодних, не було холодних

Була ескплоатація та хліб у сім’ї.

Праця розпочнеться як сонечко зійде

Закінчиться також, як воно зайде

Мав кожний за подвиг трудовий

Одяг і взутись і збіжжя не просив.

Лиш ледар – мандрівник у світі – ледащо

Не хтів робити по світі ходив

Багато в громаді було бідноти

Що злиднів не знала – раділа гостям.

Тепер подивіться – в колгоспі живемо

Злидні обсіли і хліба нема

Голод що спутчик його не об’їдеш

Хліб, хоч і вродить, а у нас нема.

Їсти, як прийдеться, – ніхто не спитає

Голодний на працю тихо підеш

Чи маєш ти їсти, чи маєш ти зерно,

А якщо й заробиш – віддай і гаманець.

Хліб віддай бо державі треба!

І другим для різних поточних утіх.

Що буде з тобою їм за це байдуже

Ще й насміються для своїх потіх.

Ти ж на світі родився, щоб на других робити

Жить – прозябати їсти не просить

Так щорічно хліб віддавати

Насіння не лишати, здавати й послід.

Весна, як прийде, зерно позичайте

З державних фондів назад доставляй

Так площу для сіву чим хоч засівайте

Кричать репетують чим хоч занімай.

Почнуть сіять рано, як сніг зійде

І час розтягають на місяців два

Все бігають , шукають щоб «краще» зробити

І часу не вистачить бо зерна нема.

Хто ж у цьому винен, що сів розтягають,

Що в часі не вклались, не вистачає тягла?

А хто ж, як колгоспник?

Він винен у всьому:

Він винен у тому, що нема зерна

Він винен у тому, що не засіяне поле,

Він винен у тому, що нема тягла,

Він винен у тому,що на працю ходить,

Він винен у тому, що нива не зійшла.

Таку оцінку дає керівник.

Бо він приїжджий з других поколінь.

Все йому байдуже аби він прожив

А живе чортяка, як добрий панок

Що пізно уставши прямує в гайок.

Вернувшись з гуляння, сідає за стіл

Кутить, п’є, гуляє другим не впримір.

А як цього мало той день проп’є

За господарство не дбає, за трудодень бо п’є.

Спячку від себе, щоб далі прогнать

Він знов починає по чарці кружлять

Отак проводить щоденне життя

За господарство не дбає, болить голова.

Це йому дурно – заможне життя

Робити не тямить, болить голова.

Отак він керує колгоспом щодень

Спробуй озовися наробиш теревені.

І скривджений, голодний на працю підеш

В наругу за правду ще й арешт приймеш

З району начальство прибуде в село,

Наробить шуму, щоб тихо було.

Заведе знайомство з п’янюкой села

Громаду облають, щоб там не гула

Ще й взятку добреньку подасть керівник

Що людей приборкав «порядок» встановив.

А скільки наїде начальства того,

Щоб чим поживитися, скубнути чого

Воно ж бо не хоче, хліб трудом добувать

Краще воліє без праці дістать.

Ти ж один – колгоспник, працюй на полях

Від себе всіх трутнів жени в торопях

Щоб кожна обитель заможно жила,

Щоб жодна сімейка не знала ярма.

Щоб вся семьорка ходила з плужком

Щоб поле засівалось добірним зерном

Щоб голова ко-пу був із свого села

З правлінням мав раду, за господарство дбав.

Всім давав пораду, за ділом стежив

Виконував держподатки, колгоспників любив.

Тоді й держава заможна буде

Відпаде питання, що колгоспник охляє.

Це відбито з розмов колгоспників, що між собою гомонять, але чогось бояться.

Всіх одне бажання, щоб був голова колгоспу місцевий колгоспник, що має хату і дітей у селі і зв’язанний корінням з потомством села. З цього можна буде більше спитати бо він не полетить, як та пташка без наказано.

Візьміть це до уваги.

9.11.46р.

 Так єсть (Гранів)

Вже літо пройшло, осінь наступила

Сонце щоденно скорочує шлях.

І кожний колгоспник, трудяга невтомна

Працює даремно на своїх полях.

Тут простір широкий єсть де розвернутись

Нікого не страшно, що скажеш завмре…

Хоть поле широке та виходу мало

Так довго терпіть сил більше нема.

І хочеться крикнуть,щоб люди почули

За правду всім на боротьбу йти

Не можна більш знести такого знущання

Що чесний колгоспник з колоду мре.

Як день що настане, на працю всіх гонять

І плату високу – трудодні дають

А прийде ж осінь та зима холодна

Весь хліба з комори кудись відвезуть.

Скрипнули ворота, агент сільради до хати зайшов…

До господаря крикнув, звернувшись у тривозі

Чом сплатник а налогів в державу не здав.

Ніщо не зупинить, ніякі благання

Що в хаті нічого, крім діток, нема…

Рукою вчепившись за радно останнє

Він тягне до себе його із пола.

Як тяжко й важко ці дні коротати

Без хліба й їжі сидить дітвора

Нема що їсти, нема й вдягання

І кожен день агент нісходить з двора

Ми всі дні робили і плати не брали

За тяжку працю на полі свою

З нас тягнуть налоги та спину ми гнемо

Нам ще й говорять, що ми живем в «раю»

Працюй до відказу поки носять ноги,

А плати та їсти у нас не проси

А то й не диво, що бідно живемо

Нема нам пощади, бо ми бідняки.

Всім треба робити, щоб у світі жити,

Але ледаря зі спини зженім!

Нехай пропаде – він п’явка народна

Нехай він зконає – туди йому шлях!

0037

До газети «Вінницька правда»

Сталінська конституція ст.125

Від колгоспників України

Запитання: Селянине-колгоспнику, де твоя земля, коняка, віз, плуг та різний реманент?

Відповідь: В колгоспі.

З: Що тобі обіцяли дати за це під час колективізації?

В: Говорили, що я буду краще жить.

З: А що ти маєш в дійсності?

В: Я забезпечений роботою зранку до вечора.

З: Яку ти маєш оплату за роботу?

В: Я одержую трудодні або нічого.

З: Якщо ти маєш корову, чи одержуєш для неї корм?

В: Ні.

З: Селянине, чи ти маєш чим обпалювати житло?

В: Ні.

З: Чи ти маєш що їсти?

В: Немає.

З: Селянине чим тобі допомагає сільрада?

В: Вона приносить оповіщення для оплати м’яса, молока, яєць, с/г податку, позики та страховки, а то ще затягне на самооподаткування…

З: Що тобі дає присадибна ділянка?

В: Приход для оплати налогів.

З: Ще чим тобі допомагає сільрада?

В: Якщо хто-небудь не сплатить налогів, то обписує і продає.

З: Хто ж став краще жити?

В: Той хто не робив і не робить, а тільки агітує за покращення нашого життя, або спекулює.

З: Де дівається хліб з урожаїв?

В: Його забирає держава у формі різних налогів.

З: Чому колгоспники погано живуть?

В: Тому що в колгоспах багато землі, а людей, тягла і реманенту нема. Плани для посіву великі і виконуються лише на 30-50% і фактично врожаю хватає лише для оплати державі і МТС.

З: Що ж додатково одержує колгоспник з колгоспу?

В: Соціалістичні методи роботи – стахановську працю.

З: Що ж таке ко-п?

В: Це соціалістична власність і роби до упаду, а їсти не проси.

З: Селянине чи приймав ти участь у Захисту Батьківщини від нападу лютого ворога – фашизму?

В: А як же! Мої батьки, сини, дочки і внуки складали 80% діючої армії, як на фронті, так і на виробництві, і велика кількість їх не повернулися додому.

З: А як же забезпечені сироти військово службовців?

В: Повним терпінням на очікування майбутнього покращення.

З: Де ж хліб допомоги потерпілим от війни?

В: Голови колгоспів та інша наша свита проживає і промотує.

З: А як на це дивляться держ. органи?

В: Допомагають. В кращому випадку виносять догани або переводять до іншого колгоспу.

З: Що від цього одержує колгоспник, робітник і службовець?

В: Нове завдання роботи і злиденне існування.

З: Чи забезпечене твоє соцвиробництво до наступного року, а зокрема ферма?

В: Ні. Тягло – коні падають від голоду і тяжкої праці. Люди не одержали і не одержать свої трудодні. Насіння нема і де дістати його нічого не відомо.

З: Що ж ти колгоспнику будеш робити?

В: Я буду виконувати ст.118 сталінської конституції.

З: Чи покращало твоє життя в колгоспі і як воно змінилося?

В: Да, колгоспник змінив свою працю одноосібника на удесятиденноє ярмо рабського існування.

З: Чи всі колгоспники в Союзі так погано себе почувають?

В: Ні. Надзвичайно мала доля із загальної маси колгоспів показуються, як приклад до кращого життя, а всі останні тягнуть лямку рабства.

З: Де ж вихід?

В: Вихід мусить бути у зменшенні числа дармоїдів, висування керівництва із маси самих же колгоспників, а не в призначенні їх; посилення контролю із боку прокуратури, притягнення мошенників до права збільшення механічного тягла – тракторів, комбайнів, жаток та інших машин.

Виділення держпозики для посівів.

Справедливий рахунок по трудоднях.

Повернення до колгоспу тих машин, які були до війни за рахунок трофеїв. Збільшити кількість худоби теж за рахунок трофеїв.

Ждем від редакції відповіді на сторінках газети.

Із анкети «Ревізора»

Коваль Людмила ©

Матеріали справи знайшов і надав

директор центру вивчення генеалогії

«Пращур» Віктор Долецький


Комментарии:

2 thoughts on “Рабське життя колгоспників та репресії за правду

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*
Website

Это не спам.
сделано dimoning.ru