Нещодавно Віктор Долецький був гостем радіокомпанії “Місто над Бугом”. З журналістом Людмилою Балинською спілкувались про те, якими документами можна підтвердити національність, про дослідження родоводів, про дворян, про те, як шукати інформацію про вбитих або зниклих безвісти під час Другої світової війни, репресованих та ін. Отримайте нову порцію знань прослухавши аудіо запис розмови.

 

Віктор Долецький

Віднайти своє коріння, дізнатися про долю репресованих родичів або ж проста цікавість до родинної історії. Мотивація для українців попрацювати в архівах може бути дуже різною. До розмови запрошую керівника Центру вивчення генеалогії “Пращур” Віктора Долецького.

- Є два великих кластера послуг, які ми надаєм. Перший – це дослідження родоводів.
Вони бувають різні: по багатьох гілках, по одній гілці, повні генеалогічні з використанням максимуму джерел, обмежені по часу чи по бюджету. Другий кластер – це підтвердження національності. Національність підтверджують більше поляки, євреї, чехи, німці, болгари також звертаються. Це більш швидка послуга, більш прагматична. Потрібно знайти документ, в якому зазначена та чи інша національність предків. Ми відразу попереджаєм наших потенційних клієнтів, що ми не підробляєм документи і не “малюєм” національність. А якщо пращури справді поляки чи євреї, ми можем знайти документи, які це підтверджують. В деяких ситуаціях можем і не знайти. Документи, наприклад, не збереглись. Або, якщо інформація, яку нам надали, не є правдивою. Наприклад, нам дали невірний населений пункт. Або люди стверджують, що вони поляки, а насправді вони українці. Або ж, буває таке, що люди звертаються, вони насправді поляки чи євреї, але в документах числяться як українці. Так вони захотіли записатись в той час.

- Якими архівними документами можна підтвердити національність людини? Наприклад, польську чи єврейську.

- Це актові книги РАЦСів. Книги записів соціального стану чи цивільного стану. Записи про народження і про смерть. Після 1922 року. До 1922 року національність не зазначалась. 1917-1922 – перехідний період, є виключення. До 1917 року метричні книги велись конфесіями. Відповідно, там не було національності. Були записи: римо-католики, православні, євреї, інші релігійні громади, але національність там ніде не вказувалась. Після 1922 року акти цивільного стану почали записувати вже в РАЦСах.

Точніше, спочатку в сільських радах, а потім уже перебрали на себе ці обов’язки РАЦСи. І почали вестись такі книги. В них уже зазначалась національність. І, відповідно, це основне джерело для пошуку національності. Також національність вказується в Господарських книгах. Вони велись з 1944 року. В переважній своїй більшості. Іноді теж знаходим книги за 1939-1940 роки, це як виключення. Правда, більшість громадян, ті, які були поляками, зазначались українцями. Хоч, далеко не всі. Треба перевіряти теж цей документ.

Також, справи репресованих 1937-1938 років. Там обов’язково зазначалась національність, теж можна її таким чином перевірити.

Це основні типи документів, по яким ми шукаєм. Бувають ще такі особливі документи, наприклад, списки поляків, які були під час німецько-фашистської окупації. Якщо ми говорим про Вінницьку область, то є тільки один район, по якому ми їх визначили. Вони переписали всіх римо-католиків і частину з них записали поляками. Можна взяти про це довідку теж. Бувають різні, дуже вузькі документи, ми їх згадувати не будем, тому що по Вінниччині вони вкрай рідко зустрічаються.

- Один з найпоширеніших міфів, який закарбувався у свідомості багатьох людей, це те, що уся необхідна нам інформація зберігається у одному архіві. Насправді ж, інформація по певному населеному пункті може зберігатись у декількох архівних установах. А не лише в архіві обласного центру. Це пов’язано з адміністративно-територіальним поділом у різні часи.

- Всі документи в архівах зберігаються за географічним принципом. Не знаючи звідки родом ваш дід чи прадід шукати документи немає як. Правда, треба робити припущення, що він того ж населеного пункту, що і його діти. Наприклад, ми не знаєм звідки прадід, але знаєм, що його діти народжувались в Калинівці. Ми робимо припущення, що й він сам родом з Калинівки. Тому що люди до революції були маломобільні. Хоч, бувають винятки. Коли переїхав, переселився, прийшов після Першої світової війни і оселився не там, таке буває. І тоді дуже важко працювати. Потрібно відштовхуватись від населеного пункту, який нам точно відомий. От відомо, що людина одружилась в такому то населеному пункті – шукати факт шлюбу. Можливо, там буде вказано, звідки прийшов. Відомо, що у нього народились діти ось тут – шукати факти народження цих дітей. Можливо, там будуть вказані свідчення, звідки він прийшов. Якщо вам не відома точна дата – вираховуйте приблизну дату. Коли народилась перша дитина? Мінус 20 років, якщо це чоловік, мінус 16, якщо це жінка. Знайшли – добре, рухаємося вглиб. Не знайшли – розширюєм діапазон. Звичайно, якщо ви пройшли 20 років і бачите, що жодної згадки з таким прізвищем в цьому населеному пункті немає, не народжуються інші діти, не помирають, не одружуються, то, швидше за все, він не звідси.

- Дослідження родоводу – це серйозне хобі, яке вимагає терпіння, посидючості та вміння систематизувати тонну інформації.

- Треба ділити клієнтів по категоріях, про які ми говорили. Перша – це підтвердження національності. Це досить не дорога послуга. Люди, які звертаються, хочуть, щоб їхні діти в Польщі безкоштовно навчались або ж самі хочуть отримати візу – виїхати або працювати в Польщі. Щодо євреїв. Як каже одна моя знайома – “євреї – це не національність, це засіб пересування”. В багато країн. Не тільки в Ізраїль чи в Німеччину. Часто люди звертаються, в них немає мети виїхати з України. В них є мета просто мати менше проблем з бюрократичною машиною, з отриманням віз. Буквально сьогодні був чоловік, який дуже часто буває в Польщі. Він каже, що кожен рік треба переоформляти візу. Постійно якісь проблеми з цим. А так би оформив Карту поляка, катався би. “Немає в мене мети виїжджати туди, просто так буде простіше” – каже.

І другий напрямок – це ті, хто цікавляться своїми родоводами. Родоводами цікавляться досить різні люди. Зрозуміло, це люди більш заможні, тому що послуга досить не дешева. І поки в людей не задоволені базові потреби, то вони рідко задумуються про те, хто були їхні предки. В них досить інших нагальних проблем. А вже коли людина досягла певного соціального рівня, то вона задумується: а хто ж були мої предки? Чому я такий? А чи відрізнялись вони, а чи завдячую я їм чимось, а чи не навпаки, через них я не можу чогось досягти? Люди, займаючись різними духовними практиками, розуміють, що рід накладає на нас певні, чи то програми, чи обов’язки, чи ситуації, які ми мусим відпрацювати. І люди хочуть дізнатися, що ж було характерного в їхньому родоводі, або на якому рівні сталось якесь нещастя, що призводить до постійного повторення.

Ми завжди згадуєм про якісь нещасливі речі. Буквально на останньому нашому заході другого грудня був приклад: у сім’ї різниця між чоловіком і жінкою вісім років. Чи то жінка старша на вісім років, чи чоловік. І у всіх родин, в яких ця цифра збережена – дуже щасливі сім’ї. Знаючи таку закономірність цієї сім’ї можна підбирати собі жінку чи чоловіка старшого чи молодшу на вісім років. І тоді з високою імовірністю ця сім’я буде щасливою.

- Чи є у вашій родині дворяни?

- Коли звертаються люди, які хочуть підтвердити дворянство, я завжди трохи скептично ставлюсь. Тому що великі дворяни чи князі – пережити революцію їм було дуже складно. Є, звичайно, поодинокі випадки. Ми працювали з декількома родоводами по дворянству. Мене спочатку це дивувало, як же вони пережили революцію, але в одному з них, наприклад, прадід жив у Києві, був дворянином, не самого високого щаблю, середній дворянин і він був науковцем. І коли була радянська влада, він її підтримав і отримав посаду  в тій же структурі, тільки перейменованій. І, відповідно, зберіг все своє майно і його діти потім отримали гарну освіту і сьогодні родина почуває себе дуже гарно. Вони знають, що дворяни. Збереглись альбоми, документи – вони їх не ховали  і не знищували, не боялись бути репресованими.

Що стосується Долецьких, то це саме польська шляхта. Бо в моєму роду є і руська (українська – по-сучасному) шляхта. В 1832 році вони подались на дворянство (в Російській імперії). Треба розуміти, що до 1793 року, до третього поділу Польщі, землі належали Речі Посполитій. В Російській імперії поняття шляхта немає. Є поняття дворянства. І всі шляхтичі мусять підтвердити своє шляхетське походження, для того, щоб отримати дворянство. Зокрема,  таким підтвердженням, легітимізацією займається і моя родина. В 1802 році, мій предок Антоній подає заяву в Київське дворянське присутствіє про визнання його в дворянстві. Йому, імовірно, відмовили, бо є лише заява, немає інших документів. Тому що уже в 1832 році його син, Іван Долецький подає уже в Волинське дворянське присутствіє і Волинське дворянське присутствіє присуджує їм дворянство.  Так можна було. Проживаючи на території Київського подаватись в Волинське чи Подільське, наприклад. Але уже в 1842 році Центральна ревізійна комісія у Києві перевіряла ті документи, кого прийняли у дворяни 1932 року. Там дуже багатьох наприймали шляхтичів і вони декласували дуже велику частину шляхти. І зокрема, під цю декласацію попали і мої предки. І уже в 1842 році вони втратили дворянство.

- Дослідження по певному прізвищу. На скільки інформативним може бути такий пошук?

- Зазвичай ми вивчаєм один рід з боковими гілками з того чи іншого регіону. І  складаєм їх всіх в один родовід. Те, що вони складуться в один рід я більш ніж впевнений, не однофамільці. Це родичі, просто питання, якого покоління. 5-го, 6-го чи 8-го покоління. З таким прізвищем як Балинська все досить передбачувано. Я думаю, що десь на початку 18 століття воно десь так і було. Але якщо це прізвища такі як Коваль, Мельник, Панасюк – відіменні або відпрофесійні, ці прізвища часто змінювались.  І відповідно, ми рухаємося вглиб. Якщо ми говорим про складнощі. Зараз ми досліджуєм Мірошників і  доходим до певної межі. Ці Мірошники пропадають. Хоча перед цим їх було багато в родині. Потім ми дивимся по імені і по-батькові. І ми знаходимо цих людей, тільки вже під іншим прізвищем. Тендітник було прізвище. Потім один з Тендітників був мірошником – професія. І, відповідно, діти почали називатись Мірошниками, а пізніше – Мірошниченками. І ми виходим на Тендітників. Оце прізвище материнське, було початковим. Оце зберігається в іншій гілці.

- Дуже часто клієнти просять знайти підтвердження певного факту, цікавого для них у родині. У родинах часто існують перекази, підтвердити чи спростувати які можна лише за допомогою документів. Зокрема, дані про родичів, які були репресовані стало легше отримати після прийняття закону про доступ до публічної інформації. Отож, в яких архівах шукати інформацію про родичів, яких репресували, або ж прадідів, які зникли під час Другої світової війни?

- Тут треба розділяти – під час Другої світової війни дід загинув чи зник, чи був репресований? Якщо ми говорим про загиблих під час другої світової війни, то потрібно перевірити такий сайт як ОБД Меморіал (Об’єднана база даних “Меморіал”). Там зібрана інформація про всіх загиблих та безвісти пропавших під час Другої світової війни.  Зрозуміло, вона не є вичерпною, але вона дуже потужна. Буває, люди до нас приходять, кажуть: дід зник під час Другої світової війни. Ми вводим його дані, знаходим – коли він зник, коли був призваний, де він загинув чи він без вісти пропав, при яких обставинах.

Якщо ми говорим про репресії – то справи про репресованих можуть зберігатись в трьох місцях: в обласному державному архіві, в архіві СБУ і в архіві МВД. Якщо справа попала в перших 2 архіви, проблеми немає. Якщо в третій – то там трохи є проблеми. Хоч зараз прийняли закон про вільний доступ до цих документів,  з документами МВД все важко і досі. Якщо у вас є інформація про те, що в родині були репресовані, пишіть запит на центральне відділення СБУ. Навіть по електронній пошті вони дуже гарно приймають запити і відповідають на них. Запит може бути у вільній формі. Просто підпишіться – хто ви і вашу поштову адресу, телефони ваші, як вас знайти.  Бо часто люди пишуть не думаючи про те, як же з ними будуть зв’язуватися. Представтесь: хто ви такі, кого ви шукаєте, це може бути не обов’язково ваш прямий предок, це може бути ваш сусід, друг родини. Опишіть ситуацію, чи є документи і де зберігається справа. СБУ дасть відповідь, де вона зберігається і яким чином її можна подивитись. Якщо вона зберігається в Києві, в центральному архіві СБУ, то потрібно буде звернутись туди або попросити  оцифрувати саму справу і вислати вам. Або вислати саму справу на обласне відділення і там ви зможете особисто її переглянути або безкоштовно скопіювати. Завдяки закону про доступ до документів репресивних органів пошук інформації про своїх репресованих родичів значно спростився.

- Не менш цікавий архів документів датується 20-ми роками минулого століття. Це матеріали реєстрації релігійних громад Вінницької округи, куди на той час входили 11 сучасних районів області.  В одному селі могли проживати представники різного віросповідання. Православні, католики і іудеї. Радянська влада обов’язково всі громади реєструвала. Кожна з них повинна була подати список парафіян, духовних осіб, опис церковного майна. А яка з історій вам найбільше запам’яталась?

- Це розлучення в жінок. У всіх жінок роду декілька поколінь підряд розлучення або смерть чоловіка. Дуже часто відбувається. Наприклад, жінка розлучилась. Батько помер, мама лишилась сама. З бабусею – чоловік теж загинув, в Другій світовій війні. Здається, нічого дивного. Три покоління. Але коли дивишся бокові гілки – сестри мами теж розлучені або чоловік загинув, діти сестер – теж в них “цікаві” ситуації з цим. Тоді ти бачиш що це певна закономірність. Зазвичай, причиною є сильна бабуся або прабабуся. Дивлячись, про яке покоління ми говоримо. Вона мусила стати сильною, тому що так склались обставини. Чоловіка її репресували. Або чоловік загинув у Другу світову війну. І потрібно розуміти, що час був страшний. Потрібно було, мало того, що вижити,  ще й зберегти життя своїм дітям і виховати їх. І, відповідно, жінка мусила тягнути це все на собі. І виховувала таким чином і своїх синів і дочок – що жінка має бути сильна і розраховувати тільки на себе. Потім дочкам, коли уже одружились, не було чого так себе поводити, але іншого прикладу вони не бачили. І тому, коли вони одружуються з чоловіками, починають насильним методом відбирати роль чоловіка у сім’ї.  При чому я це часто спостерігають в сучасних молодих сім’ях. Чоловік, особливо, коли молодий, він же любить свою дружину. Він не може їй перечити :)  Він радо віддає їй чоловічі обов’язки, і вона тащить ці обов’язки 10-15 років, поки не відчує себе загнаною в куток. А потім жінки жаліються, що чоловіки інфантильні, не виконують свої обов’язки, не беруть на себе відповідальності і т.д. Треба шукати причини ще на рівні наших прабабусь.

- Ревізійні казки – це документи, які відображають результати проведення переписів населення певної волості, зобов’язаного платити податки. Ревізійні казки були поіменними списками населення, в яких вказували ім’я та прізвище власника двору, його вік на час перепису, ім’я та по батькові із зазначенням віку і спорідненість по відношенню до голови сім’ї.  Всього було проведено 10 таких ревізій населення.

- Ці документи зберігаються, в основному, в обласних архівах і також в історичному архіві, якщо ми говоримо про нашу територію, то це Київський історичний. Бо є в нас ще Львівський історичний, все-таки Вінниччина більше до Києва тяжіє. Деякі ревізії є у Вінниці, але більшість ревізій, наприклад, по Київському воєводству зберігаються в ДАКО (Державний архів Київської області). А якщо ми говоримо про Подільську губернію, то вони зберігаються в Хмельницькому архіві (ДАХО). Якщо ми говоримо про сповідалки – вони можуть бути, знову ж таки, залежно від адмін.-територіального поділу Російської імперії. Вінницька область входила частково до Київської губернії, частково до Подільської губернії.  Частина, навіть, до Волинської губернії. Відповідно, шукати – в центрах цих губерній.  Якщо ми говоримо про Волинь, то це в Житомирі, якщо про Київську – то в Києві (ДАКО),  Поділля – в Хмельницькому. Хоча, частина ревізій є у Вінницькому державному архіві. Якщо ми говоримо про сповідалки – вони можуть бути розкидані,  якщо говоримо про метрики – вони теж можуть бути розкидані.

Одна з помилок початківців – вони звертаються в один архів, наприклад, Вінницький, дізнаються, що нічого немає, або є обмаль інформації, і працюють виключно  з нею. Вони не шукають в інших архівах, не дивляться, куди ще могли попасти  документи. Іноді, якраз, в найбільш очікуваному місці найменше інформації. По Поділлю навіть, і по Київщині в ЦДІАКу дуже багато метрик за 18 століття. Центральний державнитй історичний архів Києва, отам по нашому регіону 18 століття дуже багато матеріалів.

- Ви слухали передачу “Хто ми і чиїх батьків діти”. Автор: Журанліст Людмила Балинська. Звукорежисер Вадим Лазарєв.

P.S.Logo-prashhur-5

  Статтю підготовлено спеціально для Пращур.укрЯкщо Ви зацікавлені в дослідженні своїх сімейних коренів, хочете створити генеалогічне дерево, знайти документи про походження для Карти Поляка – звертайтеся до нас. Ми допоможемо!


Комментарии:

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*
Website

Это не спам.
сделано dimoning.ru