Олександр Краковський

‎     В Національному музеї історії України шостого лютого цього року пройшла перша лекція проведена  Олександром Краковським на тему: що потрібно знати для написання власного родоводу. Це перша лекція-практикум із запланованого циклу лекцій, які надаватимуть інформацію та практичні поради стосовно генеалогічних досліджень в Україні та написання власного родоводу. Лекцію проведено за ініціативою та безпосередньою участю Оксани Івасюк, голови етнографічного напрямку в музеї.

   Інтерес до лекції неабиякий – про що свідчить переповнена зала відвідувачів: професійні дослідники на просто зацікавлені у вивченні свого родоводу громадяни, у тому числі присутня і наша делегація з Центру вивчення генеалогії “Пращур”. Короткий опис лекції пропонуємо до вашої уваги.

    Вступне слово Оксани Івасюк: Сьогодні ми відкриваємо цикл лекцій про родоводи України і як написати свій власний родовід, щоб зрозуміти, з якими проблемами стикається шукач, які джерела слід використовувати у дослідженні. Треба сказати, що написання свого родоводу – це неймовірно цікаве інтелектуальне хобі, це дає дуже багато знань, оптимізму, розширює світогляд, це процес мандрівок у минулі століття. Ми теж з нашим сьогоднішнім лектором думали, як зацікавити спільноту, щоб вони теж мали таке чудове хобі… Ми б хотіли сьогодні Вам подарувати це хобі. Сьогодні у нас лектор Олександр Краковський і він прочитає першу лекцію з чотирьох щодо написання власного родоводу.

     Олександр Краковський: Доброго дня! Радий усіх бачити сьогодні, дякую, що прийшли. Я знаю, що тут сьогодні люди не лише з Києва, знаю, що приїхали до нас і з Вінниці, і з інших міст. Ми проводили репетицію сьогоднішньої лекції і як вмістити розповідь про пошуки власне українського родоводу в одну годину – це у нас не дуже вийшло. Родоводи України відрізняються від родоводів інших країн Європи, хоча Україна це найбільша країна Європи і ми маємо бути серед найрозвиненіших країн цього континенту. Хочу сказати чого ми хочемо – ми хочемо популяризувати, зробити дослідження власне українського родоводу, зробити це доступнішим всім, щоб кожен міг це зробити.

       Розкажу про себе – для мене це хобі, захоплення, цим я займаюсь уже 5 років, у вільний час. Взагалі-то я програміст, тобто я не є комерційний дослідник, мені просто цікаво. На сьогоднішній час я дійшов приблизно до 1650-го року, мене цей результат не влаштовує, але є, як то кажуть «генеалогічна стіна» – коли документів немає чи їх дуже мало.

пращур

       Хотів би почати з порівняння ситуації в Україні та інших країн Європи. Наприклад, в Італії дослідити родовід на тисячу років не є проблемою, я особисто бачив італійський родовід до 16-го року до нашої ери без перерви. Ви теж можете побачити цей родовід на сайті myheritage.com, де прості люди виставляють свій родовід, роблять фотографії, герби, документи, у наш сучасний вік це не є проблемою. У світі найбільше родове дерево вважається дерево Конфуція – людини, що жила у 5-му столітті до нашої ери і до наших часів. Приблизно раз на 70 або 100 років в Китаї проводять так звані «конференції дерева Конфуція» і переписують усіх нащадків це мільйони людей. Остання така конференція була в 1920-му році. Зараз є нащадки десь на 77-му поколінні і найбільше це 82 коліна, бо тривалість життя різна. Ось така картина є у світі.

     Щодо України, то багато війн, внутрішня боротьба, крадіжки – знайти джерела, скажімо, 12-го століття майже неможливо. У нас є «Повість временних літ», наскільки мені відомо, то була копія, яку знайшли, а таких літописів було дуже багато. Тільки у Другу світову війну в нас зберігались оригінали документів городських книг, інших документів в університеті святого Володимира, куди влучила бомба і вони згоріли, це, звичайно, накладає на родоводи України свої плями. Мені цікаво було дослідити свій родовід і коли я звернувся до дослідників, то почув, що це буде важко, що документи втрачені, що це майже неможливо, тому ніхто не хотів за це братися. Тоді я пішов до архіву і став сам копати. І я знайшов. Тому те, що називали неможливим виявилось можливим, окрім того через метрику, яку збереглась у моїй сім’ї 1882 року, я дослідив три своїх роди з абсолютно різних земель – один з них пішов в Німеччину, інший в Росію, у мене зараз досліджено більше 25-ти родів. Тому на своїх лекціям ми хочемо розвіяти той міф, що нічого неможливо знайти, що все погоріло, що неможливо дослідити. Так, мені теж так казали, але я знайшов і продовжую шукати зараз.

   На слайдах показано мапу Боплана, видана в 1647 році – бачимо усі українські землі, які зараз є у складі нашої держави, а колись були у складі Речі Посполитої. Отже, нас цікавлять джерела – де ми беремо інформацію про наших предків – ця мапа наглядна для адміністративного поділу. В цей час починається Хмельниччина, поділ земель змінюється і тільки після Другої світової війни всі українські землі знов будуть у складі однієї держави – УРСР. Отже, 300 років ці землі були у складі різних країн, тобто у нас будуть різні документи. Загалом це ті ж дослідження актів цивільного стану, як зараз називають, податкові документи або інші переписи, де ми можемо знайти конкретну інформацію про своїх предків.

   Хочу розповісти про таку організацію як FamilySearch, я не маю до неї жодного відношення, заснована вона у 1894 році в штаті Юта, Солт-Лейк-Сіті, саме з того часу ця найбільша компанія існує тільки за рахунок пожертв звичайних людей, дослідників, яким це цікаво. Ця організація займається консервацією – збиранням генеалогічної інформації з усього світу. Їх відоме сховище, яке перекривають двері, що важать 14 тонн, сховище знаходиться в скелі і може витримати ядерний удар. Можу сказати, що був присутній особисто, коли був поданий проект договору між цією організацією до Державної архівної служби України. У мене є велика надія, що цього року ситуація зміниться – я вам покажу в якому стані наші архіви і як вони відстають в розвитку від країн Європи і країн світу. Щороку ця організація робить найбільшу в світі конференцію RootsTech, яка проходить в Солт-Лейк-Сіті, куди з’їжджаються люди з усього світу, розповідають про знайдені документи, які до цього вважались втраченими, про свої родоводи та досягнення, а також про збереження документів. В країнах заходу архівні документи доступні у вільному доступі, кожен може зайти на сайт та подивитись. Шкода, але у нас з точністю до навпаки.

   Документи, наприклад, 18 століття написані скорописом, тому якщо ви дійдете до вивчення цих документів, можуть бути проблеми з прочитанням. Є довідники, які навчать вас їх читати, тому це не є проблемою. Родинні дерева бувають різні по зображенню – іноді зовсім не зрозуміло схематичне відображення, іноді дерева зображають з фото предків – тут справа смаку та наявності доступних матеріалів. Чим більше хочете знати своїх предків – тим більше доведеться попрацювати. Не слід думати, що якщо предки були селянами, то нічого буде шукати – навпаки, це дуже цікаво, коли села започатковувались 300 років тому, люди не були кріпосними – ваші предки могли працювати в Хмельницького чи Мазепи це реально. Є переписи козаків запорожців, не зосереджуйтесь на дворянах, яких, ніби, легше дослідити.

    У православних метрична книга складається з таких розділів: народження, одруження і смерть. В євреїв було чотири розділи – ще додавався розділ розлучення – перед тим, як померти треба розлучитись по бажанню, звичайно, це відбувалось. Ще є міф, що письмо книг міста краще, ніж в селі, але це не завжди так – все залежало якраз від людини, яка робила записи. Структура метричної книги православних – писали звідки, які батьки і хто був хрещеним батьком. Зверніть увагу – в графі хрещені батьки – можна прочитати хто був чоловік хрещеної мами – а це знову ж таки джерело для дослідження. Одна справа, коли ви хочете знайти один запис і все, але інша справа – коли ви хочете дослідити весь родовід, тому я кажу – копіюйте все – все, що знайдете – всі метричні книги, щоб ці інформація була у вас.

    Сповідні розписи у православних – кожен православний хоча б раз на рік мав сповідуватись, якщо хтось не сповідувався більше двох років, священик мав доповісти про це в поліцію. Православ’я – офіційна релігія царської імперії, тому зазвичай на Різдво всі сповідувались. У сповідному розписі можна побачити список усіх прихожан церкви – приходила вся родина. Робився запис про всіх, навіть маленьких дітей, записи робились по структурі – спочатку родини священників – був патріархат, старих людей записували у списку до дітей. Такий сповідний розпис неофіційно був загальнообов’язковим. Клірові відомості – відомості, звідки можна почерпнути інформацію про предків, які були священиками.

     Суспільні стани до революції в Російській імперії: духовенство, шляхтичі, військові, однодворці; в містах – міщани, на селі – селяни, залежно від стану сплачували різні податки, мали різні привілеї. Після революції були відмінені віросповідання – усі стали громадянами чи товаришами. Важливо знати, ким були ваші предки. Щодо дворян – треба їхати до Петербургу, де зберігся фонд герольдії, все досліджено за вас – фонд 1343 – фонд герольдії.

    Ревізійна казка – це податковий документ, джерело відомостей про наших предків. В Російській імперії приблизно раз на 15 років проводився перепис населення, саме за таким записом сплачували податки – чи померли чи народились нові члени родини за ці роки – до нового перепису сплачували податки саме за попереднім списком. Перепис євреїв – 1874 року, коли вийшов указ переписати лише євреїв, яких було менше, ніж православних, і перепис часто поміщався в одну невелику книгу по повіту кожної губернії. Такі переписи збережені в обласних архівах, які колись були центрами губерній – саме по колишніх губерніях, а не обласних центрах слід орієнтуватись при дослідженні родоводу. Є вказівка, за якою до 1861 документи зберігаються в обласних архівах, після 1861 року – в центральному архіві.

    «Первая всеобщая перепись населения Росийской империи от 05.07.1897 года» перший і єдиний перепис населення. Документи по перепису мали бути знищені, без сенсу було зберігати ці тонни паперу, вони збереглись лише тому, що їх забули знищити. Після революції записи скудніші в метричних книгах – відмінили суспільні стани.

     Дослідження в наш час в Україні – це золотий вік, за законом ми маємо вільний доступ до документів, за умови копіювання на власні засоби – такі послуги є безкоштовними – за наказом Міністерства юстиції Україні, інша справи чи дотримуються цього в архівах. У книгах «Сказания о населенных месностях губернии» звідки ми можемо почерпнути інформацію про всі населені пункти губернії, загальні історія села, переселення до цього села з інших сіл – вектор дослідження про походження своїх предків. Українські землі були не лише у складі Російської губернії – вони були у складі і Австро-Угорщини, і Речі Посполитої. Подільську губернію (Брацлавщина, козацьке воєводство) досліджував Юхим Сіцинський, видав багато книжок, в яких можна прочитати історії сіл, переселення людей. Модзалевський відомий багатьма книгами, зокрема «Малоросійські родословні».

родинне дерево

     Структурування архівів – створені сучасні області України не відповідали колишнім адміністративним поділам, наприклад, Сумська, Черкаська область – не було таких губерній, саме документи після 1861 року по сучасних сумських землях можуть бути в харківському чи полтавському архіві, до 1861 року – документи на місці, в сучасних обласних центрах. Фонд опис справи – структура йде від радянського часу – наприклад, київська православна консисторія – де описи, яких може бути дуже багато: метричні книги, клірингові відомості, сповідні відомості, опис по загальних справах тощо, тобто всі описи об’єднані в межах одного фонду – київська православна консисторія. Коли ми хочемо замовити в читальну залу справу ми вказуємо, наприклад, центральний історичний архів – фонд 127 (київська православна консисторія) – опис 1012 на метричні книги і номер справи – це приклад опису. В самому описі написано, які метричні книги в ньому є, їх номер, роки і які сторінки.

     Я порівнював з іншими країнами, з якими ми маємо кордони – скільки документів у них є онлайн, скільки описів є онлайн доступних для користувачів. Наприклад, на сайті Російського державного архіву старовинних актів є більше 5 тисяч описів – це майже півмільйона зображень, тут нема документів онлайн як в інших країнах. В Україні є два центральні архіви – в Києві і Львові. Для порівняння на сайті Державного історичного архіву Києва є доступних 9 описів – це навіть не документи, це лише описи, каталоги, Львова – немає взагалі нічого. Єдиний в Україні архів Одеський історичний архів – оцифрували і виклали онлайн 970 фондів, 1070 описів, відсканували всі дореволюційні описи – більше 7 тисяч описів, 80% всіх метричних книг оцифрували. Документи по Херсонській губернії теж можна знайти саме в Одеському архіві. Миколаївський архів – зробили географічні показчики для метрик – вони не завжди повні, але добре, що вони є, багато матеріалів оцифровано.

     Архів в Петербурзі – фундаментальний архів, де є документи і по українських землях, де є алфавітний показник по прізвищах у фондах, що полегшує пошук: фонд 1284 – всі, хто прибув до імперії та прийняв громадянство, 1343 фонд – по дворянах. Якщо ваші предки служили в царській армій – вам до Російського державного військово-історичного архіву, чим вищий ранг – тим більше відомостей знайдете. Робіть запити, можете приїхати почитати, робіть запити – на них відповідають.

   Завданням державної архівної служби має бути систематизація, програма оцифрування документів, як це відбувається в інших країнах. Якщо ваші предки проживали на західних землях – вам до польських архівів, у яких є відомості онлайн, все доступно безкоштовно для користувачів. Латвійські архіви – є пошук по кожному населеному пункту, по аравійських казкам – є каталог, повністю матеріали про Ризький політех і студентів: дипломи, відомості.

   Молдова – приклад того, як опрацювати історичні матеріали, зробити доступними відомості і це не коштувало державі взагалі нічого – приїхали спеціалісти FamilyResearch, надали свої сканери, навіть доплачували волонтерам. Зібрали приватні фонди, оцифрували матеріали і вони доступні онлайн зараз.

   Місце України серед розвинених країн світу. Наша країна багата історією і культурою, не розумію, чому має бути інакше. Так, немає оцифрованих документів, але описи – немає навіть описів – на сайтах архівів пусто. За фотографування документів – ціна у архівах коливається від 6,3 до 60 грн./сторінка (зі слів присутніх на семінарі відвідувачів), що неабияк уповільнює, а у деяких випадках і зовсім закриває доступ до матеріалів для пересічних дослідників. Незважаючи на те, що міністром юстиції України Павлом Петренком у минулому році було видано поправку до закону, що гарантує безоплатність і доступність таких матеріалів в архівах (йдеться про «Про затвердження Порядку користування документами Національного архівного фонду України, що належать державі, територіальним громадам» – Підпункт 5 пункту 14 розділу II доповнено новим абзацом згідно з Наказом Міністерства юстиції № 1125/5 від 06.07.2015, а саме: «14. Користувачі документів НАФ мають право: …5) виготовляти, у тому числі за допомогою технічних засобів, або отримувати від архіву копії документів і витяги з них, якщо це не загрожує стану документів та не порушує авторських та суміжних прав, а також вимагати, щоб ці копії або витяги були засвідчені архівом. Забороняється вимагати здійснення прямої чи опосередкованої оплати для самостійного виготовлення користувачем копій документів» – отже, складання подібного прейскуранту цін працівниками архівних установ є протизаконними – прим. автора).

   «Закриті» архіви – означає, що у нас «закрита» країна, в тому сенсі, що ми не можемо дістати потрібну інформацію. Чому весь світ може дослідити свій родовід, а ми не можемо? Це болюче питання, яке нас усіх хвилює, дискримінація по високій ціні за послуги, яка нас обурює. Дуже приємно, що так багато людей переймаються цією проблемою, що займаються дослідженням свого родоводу – додає Оксана Івасюк.

    Лекція була насичена та цікава, година відведеного часу пролетіли непомітно. Після лекції півгодини запитань по темі і можливість в кулуарах поспілкуватись з лектором – багато відвідувачів підходять до Олександра, запитують, розповідають, уточнюють – що свідчить про безумовний інтерес до теми вивчення свого родоводу. Від себе хочеться додати: «хто не знає свого минулого – не гідний знати майбутнього». Історія кожної родини – це неповторна сторінка в історії України, маємо її знати, щоб розповісти своїм дітям і онукам.

З повагою Людмила Пастушенко ©

P.S.Logo-prashhur-5

 Статтю підготовлено спеціально для Пращур.укрЯкщо Ви зацікавлені в дослідженні своїх сімейних коренів, хочете створити генеалогічне дерево, знайти документи про походження для Карти Поляка – звертайтеся до нас. Ми допоможемо!

DSC04914

Коментарі

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*

Loading Facebook Comments ...