Працюючи у різних архівах над дослідженням власного генеалогічного дерева, завжди роблю виписки з метричних книг на те чи інше прізвище, яке стосується рідного села Огіївки Ружинського району Житомирської області, що раніше належало до Бердичівського повіту Київської губернії.
 
Мені цікаво, що в селі, як і в дореволюційний період, незважаючи на роки репресій, Другої світової, економічні негаразди, і нині поширені прізвища Матвійчук, Архипчук, Федорчук, які походять від імен, Грамма – український варіант німецького прізвища Грам, що походить від слова gram – сердитий (очевидно, засновник роду був мовчазною, замкнутою людиною), чого не скажеш про огіївських носіїв цього прізвища.
 
Звичні нам Вовк і Заєць (пам’ятаю навіть, як брали шлюб односельці Заєць Володимир і Вовк Павлина). В той же час через різні причини зникли у селі прізвища Сімура, Рабчевський, Корженівський, Кудрицький, саме на останньому я й хочу зупинитися детальніше.
 
У шкільні роки, коли ще не було ніякого комп’ютерного забезпечення, з відомих огіївчан всі знали лише прізвище колишнього міністра внутрішніх справ В.В.Федорчука, за сприяння якого було збудовано 8-річну школу в селі. Та згодом до цього імені додалося ще одне, взяте уже з Вікіпедії, бо про нього ніколи чомусь не згадували вчителі-історики – Михайло Петрович Кудрицький, але розуміння про те, яка це величина, яку роль відіграла його родина не лише в історії села, а загалом в українській науці, культурі – вже прийшло з часом, під час тривалої і копіткої роботи в архівах та особистого знайомства з онукою М.П.Кудрицького – Лесею Євгенівною.
 

Якось під час презентації книги житомирського краєзнавця Г.П.Мокрицького «Танго з минулим», я побачила в залі елегантну жінку у капелюшку, яка сиділа в першому ряду. Коли автор серед спонсорів, які допомогли видати книгу, назвав ім’я – Леся Євгенівна Кудрицька, жінка піднялася і з вдячністю прийняла подаровані квіти. Після завершення презентації, керуючись швидше за все внутрішнім відчуттям, я підійшла до Лесі Євгенівни і запитала, чи не має вона якогось відношення до постаті Михайла Петровича Кудрицького, який родом з с.Огіївки. «Так, це мій дід по батьківській лінії, – відповіла жінка. – Я залишилась на дівочому прізвищі». Зізнаюсь, тоді це стало для мене справжнім потрясінням, бо з метричної книги за 1856 рік, яка зберігається у ЦДІАК України (ф.127 оп.1012 спр. 3006), я вже знала, що М.П.Кудрицький народився в родині «настоятеля св.Параскиевской церкви с.Огиевки свящ. Петра Михайловича Кудрицкого и его законной жены Параскевы Александровны, оба правосл.»

 

Родина сільського священика

 
Роблячи виписки з метричних книг, помітила, що родина сільського священика була багатодітною і Михайло був найстаршим. Були ще Григорій, Олександр, Федір, Людмила, Марія та Надія, яка, судячи з усього, найменша донька, бо народилася, коли батькові було вже 56 років. В одному з документів, який знаходиться в особистому архіві житомирського краєзнавця М.Ю.Костриці, датованому 20-ми роками ХІХ ст., згадуються священики Кудрицькі містечка Самгородка (нинішнього Козятинського району Вінницької області, тож, імовірно, Петро Михайлович Кудрицький родом саме з Самгородка, який розташований не так далеко від села Огіївки. А так як раніше парафії передавались у спадок, одружившись з донькою померлого огіївського священика Параскевою (можливо, на її честь і було названо церкву), Петро Михайлович успадкував сільську парафію і цей шлюб дав початок, як згодом з’ясувалось у ході досліджень, відомому роду викладачів, науковців, театральних діячів.
 
Справжнім подарунком для мене стали спогади Михайла Кудрицького про Огіївку, про дитинство, проведене в ній, та про побут сільського священика, які мені надіслала Леся Євгенівна:
 
«Родился я в с.Огиевка Бердичевского уезда Киевской губернии 11 февраля 1856 года. В памяти моей хорошо сохранилась обстановка бедной жизни сельского священника. Домик из 2 комнат с кухнею и кладовкой через сени мало чем отличался от простой крестьянской хаты. Разве только небольшим крылечком. У некоторых зажиточных крестьян в той же Огиевке дома попадались просторнее нашего. Длина всего дома арш.15, а ширина – арш.12. Пол земляной, смазывающийся несколько раз в году желтой глиной, что соответствовало вероятно натиранию паркета. Первая комната служила приемной, гостиной, столовой и по временам крестильной. Во второй комнате была спальня и детская. От кухни эти комнаты отделялись сенями, над которыми была большая плетеная из лозы труба, промазанная глиной и предназначавшаяся для выхода дыма из печей обоих половин дома. Печных заслонок чугунных не было и дым выходил в общую трубу, расширенную внизу, вроде навеса над плитой. По прекращении топки, отверстия дымовые в сенях закрывались комом тряпья (кеглянка), что грозило постоянной опасностью пожара (тем более в сенях обыкновенно лежала солома для другого дня). Не раз загоралась кеглянка, но тушили домашними средствами и Бог миловал». (М.П.Кудрицкий, «Мои воспоминания», 5 авг. 1914 г.)

За документами, які після особистого знайомства мені продемонструвала Леся Євгенівна, Михайло Петрович закінчив фізико-математичний факультет Київського університету св.Володимира. Ще під час навчання він зацікавився метеорологією. Під керівництвом Олександра Клосовського брав участь у розробці програми розвитку метеорології на території України. Після завершення навчання, будучи директором Коростишівської учительської семінарії, створив місцеву агрометеорологічну мережу на Поліссі. У 1900 р. книга огіївчанина М.Кудрицького «Клімат Коростишева», в якій він узагальнив результати своїх 15-річних спостережень за погодою, експонувалась на Всесвітній виставці в Парижі і була відзначена бронзовою медаллю.

За заслуги у розвитку метеорології російське географічне товариство нагородило М. П.Кудрицького іменною срібною медаллю. Він був членом товариства дослідників Волині, створеного у 1900 році. Від 1901 р. жив у Житомирі, викладав у гімназіях, у Волинському інституті народної освіти (нині Житомирський державний університет ім. Франка), керував філіалом сільськогосподарського наукового комітету Наркомзему УРСР, у 1920 році організував наукову бібліотеку краєзнавчого музею в Житомирі. Помер 27 грудня 1933 року і похований на Смолянському кладовищі. У шлюбі сина огіївського священика М.П.Кудрицького і доньки священика із с.Піски Житомирського району Олени Феофілівни Боцяновської, яка була рідною сестрою відомого вченого літературознавця Володимира Боцяновського, поміж інших шести синів народились Євген (батько згадуваної вже Лесі Євгенівни) та Павло, які разом з батьком занесені до «Української радянської енциклопедії» і це безпрецедентний випадок, коли до цього видання увійшли відомості про трьох членів однієї родини.

 
Після успішного закінчення другої Житомирської чоловічої гімназії, а в 1917 р. Київського університету св.Володимира за спеціальністю класична філологія Євген Михайлович викладав латину та українську філологію у декількох гімназіях та учительській семінарії, на робітфаці тощо, займався літературною діяльністю. Окрім того, був членом громади Української автокефальної церкви. У 1938 році Євгена Михайловича в Полтаві, де він на той час викладав у педінституті, буде заарештовано і засуджено на 10 років позбавлення волі з клеймом «український буржуазний націоналіст».
 

Дружина Євгена Михайловича, мама Лесі Євгенівни – Олександра Георгіївна, бібліотекар за фахом, розпочавши нерівну боротьбу за невинно заарештованого чоловіка, знайшла у Харкові досить авторитетного адвоката і, пишучи в різні інстанції, зуміла витягти чоловіка з таборів Приморського краю. Проте, як колишній засуджений, Євген Михайлович не міг знову поновитись на роботі в Полтавському педінституті, допоміг академік, письменник, давній друг сім’ї Кудрицьких – М.Т.Рильський. Незважаючи на утиски, поневіряння у повоєнні роки, Євген Михайлович написав ряд праць з мовознавства, які увійшли до національної наукової скарбниці, головна з них – підготовлена до видання «Граматика словенська» Івана Ужевича, один із примірників якої мені пощастило побачити поряд з родинними знімками в житомирській квартирі його доньки, Лесі Євгенівни.

Петро Кудрицький

 

Лист онуку


Цікаво, що коли народився Євген,
первісток Михайла Петровича, його батько, огіївський священик Петро Михайлович, який теж не був обділений літературним хистом, написав з нагоди цієї події листа з Огіївки під заголовком «Евгений, будь мудр, как царь Соломон», з припискою на конверті «для передачи Евгению Михайловичу Кудрицкому», хоча самому Євгенові йшов тоді лише… 12-й місяць. Але дід, очевидно, враховуючи свій поважний вік, спішив дати слушні поради першому онукові і просив, аби цей лист зберегли до повноліття онука: «Здравствуй, дорогой Евгений, пребудет благословенье наше Божие над тобою с моей дедовской рукою. Дорогой ты внук Евгений! Будешь ты такой же гений. Знаменит, как Ломоносов, как отец твой Михаил, и доволен будешь всем. Истинный христианин, как Твои родители обое – один из них: астроном и астролог, и прочее, и естествоиспытатель, и физико-математик, профессор. На то ж он потрудился много. Будь, пожалуй, таким, т.е. мудрым, как царь Соломон» ( Огіївка, 21 січня 1895 року). Незважаючи на численні переїзди у зв’язку зі зміною роботи, цей лист, як заповіт, Євген Михайлович зберіг і він дійшов до наших днів.

Ще один із синів Михайла Петровича – Павло, який підписувався повним прізвищем «Береза–Кудрицький», бо в тому ж заповіті священика П.М.Кудрицького, адресованого онуку Євгену, читаємо в кінці: «Да будет известно, что прозвание Кудрицкий» не одно слово «Кудрицкий», но с прибавленим «Береза», т.е. Береза-Кудрицкий надо б нам подписываться. Доказательства – на особенной бумаге, я сам этот сверток видел, у отца». Павло Береза-Кудрицький – талановитий режисер, доля якого в подальшому переплелась із засновником театру «Березіль» Лесем Курбасом. Саме тут, у «Березолі», Павло Кудрицький виступав як актор, як режисер, поставивши «Комуну в степах» М.Куліша, яка пройшла з великим успіхом, працював над постановкою «Отелло», але поставити її не встиг. Він потрапив у полон класичного трикутника – кохання, що спалахнуло між ним і дружиною Леся Курбаса.

Працюючи в одному театрі, він не міг встояти перед шармом цієї жінки, а це означало – піти проти метра, якого він дуже шанував. Хтозна, як все було насправді, так чи інакше 22 липня 1926 року київських театралів приголомшила трагічна звістка: «Води Дніпра прийняли душу молодого талановитого актора і режисера театру «Березіль» Павла Берези-Кудрицького, якому щойно виповнилося (9 липня) 30 років». Павла поховали на Байковому кладовищі у Києві, неподалік церкви. Євген Михайлович, за розповідями Лесі Євгенівни, багато років поспіль підтримував зв’язок з Валентиною Чистяковою, навіть тоді, коли вона переїхала з Києва до Харкова і після розстрілу Леся Курбаса у Сандармосі жила дуже дружно з його мамою в одній квартирі.

 

Увіковічнення пам’яті про родину

 

Минулого літа в Житомирі на приміщенні поліклініки, де колись був міський театр і де розпочинали свій творчий шлях серед інших відомих корифеїв Амвросій Бучма і Павло Кудрицький, коштом Лесі Євгенівни, мами відомого режисера і актора Тараса Кудрицького, доля якого обірвалась у молодому віці від інфаркту, встановлено анотаційну дошку.

Два роки тому в Огіївці мені якимось дивом вдалось знайти надгробну плиту, яку було встановлено на могилі священика Петра Михайловича Кудрицького і яка останнім часом служила… східцями до будинку місцевих жителів. Збиті і деякі літери на ній, але головне можна прочитати, що вона «Священику Петру Михайловичу Кудрицькому від онуків – Євгена і Сергія». Показав мені приблизне місце його поховання, бо хоронити священиків було тоді прийнято біля церкви, місцевий житель Микола Прокопович Федорчук, мама якого ходила до церкви і його брала з собою, як і місце, де була церква, яку зруйнували перед війною, спочатку знявши дзвони «як такі, що ніякої користі не приносять державі і здати на переплавку» (з протоколу сільського сходу с.Огіївки за 1937 р. – ДАЖО, ф. 5226 оп. 1 спр. 4).

 
 

Огіївський священик Петро Михайлович Кудрицький дав початок такому могутньому роду, тому що й сам був надзвичайно обдарованою людиною – писав вірші, зберігся його трактат «Голуб», написаний в Огіївці в 1876 році про те, як повинні будувати свої подружні стосунки чоловік і жінка на прикладі цього птаха, і оригінал якого на згадку подарувала мені його правнучка Леся Євгенівна.

Трактат “Голуб”

 

Незважаючи на поважний вік, Леся Євгенівна за прикладом її рідних займається благодійною діяльністю. В Коростишівському педколеджі, який колись очолював її дід, вона допомогла відкрити музей його імені, передавши частину експонатів. Їздили ми і в Огіївку. Та літня поїздка справила незабутнє враження, і її результатом стало відкриття пам’ятного знака – хреста, на якому викарбувані імена священиків, які служили колись в сільській дерев’яній церкві.
 
За сповідальними розписами ЦДІАК України вдалось встановити імена багатьох із них, і стоїть тепер в центрі села, поряд з місцем, де колись була церква – хрест, подібний до того, який був на могилі П.М.Кудрицького, з написом «В шану тим, хто ніс слово Боже на огіївській землі». Освячення хреста було урочистим і стало справжньою подією для громади села. Тоді на нього приїхали поважні гості – краєзнавці, науковці, обряд освячення провели священики майже з усіх сіл Ружинського району, а з архівними знахідками про рід Кудрицьких, власними багаторічними дослідженнями доручили виступити мені.

 

Подібний хрест на замовлення Лесі Євгенівни вже виготовлено тим же скульптором, що і в Огіївці, О.Совою і згодом його буде встановлено на вінницькій землі у Самгородку, звідки пішов рід Кудрицьких і куди теж відбулась наша краєзнавча поїздка. Думаю, це також стане незабутньою подією для громади Самгородка.

 

 

Зустріч з А.Пашиніним

Я вдячна долі, яка познайомила мене з нащадком могутнього роду Кудрицьких. Неодноразово ми бували з Лесею Євгенівною на Смолянському кладовищі, де знайшли свій вічний спочинок Михайло Петрович Кудрицький, Євген Михайлович Кудрицький, мама та син Лесі Євгенівни – Тарас Кудрицький, на могилі якого на фоні улюблених квітів Лесі Євгенівни – ірисів, викарбувані слова Сковороди «Світ ловив мене і не спіймав».

На могилу до Тараса Кудрицького, як і в гості до Лесі Євгенівни, часто приїздить друг Тараса – актор Анатолій Пашинін, який, покинувши акторську кар’єру в Росії, переїхав в Україну і допомагає матеріально бійцям АТО (під час одного з таких приїздів нас і познайомила Леся Євгенівна). Пишаюсь, що іменем огіївчанина Михайла Кудрицького названо в Житомирі провулок, де колись жила ця відома родина. В житомирській ресторації «Фамілія» інтер’єр прикрашають знімки відомих родин. Велика частина з них присвячена роду Кудрицьких і в центрі з сивою бородою, з тонкими довгими пальцями рук – портрет огіївського священика Петра Михайловича Кудрицького. Інколи я навіть думаю, що назбиралось вже скільки дослідницьких матеріалів про цю родину, що вистачило б на цілий фільм.

 
Краєзнавство затягує, це робота для небайдужих.
 
©Тамара Архипчук.
 
 
 
 

 

 

P.S.

  Статтю підготовлено спеціально для Пращур.укрЯкщо Ви зацікавлені в дослідженні своїх сімейних коренів, хочете створити генеалогічне дерево, знайти документи про походження для Карти Поляка – звертайтеся до нас. Ми допоможемо!

 

Comments

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*
*

2 thoughts on “А все починалося з дослідження власного родоводу

  1. Доброго дня. Авторка даної обширної статті – дослідження – Тамара Архипчук, але чомусь її прізвище внизу без активного посилання.
    А зверху з активним посиланням вказано іншу людину – “Тетяна Наконечна”.
    Може справедливо було навпаки? Вказувати автора з активним посиланням, і щоб по переходу на це посилання можна було подивитися інші статті авторки?
    З повагою до інтелектуальної праці.

    • Доброго дня. Дякую за коментар. В даному блозі в значенні “Автор” зверху в статті зазначається адміністратор блогу, яка розмістила текст. Виправила, щоб не було введення в оману. Дякую, що звернули увагу.

Loading Facebook Comments ...