Нині явище розірвання шлюбу є досить поширеним процесом у світі. Ми призвичаїлись до нього як до чогось буденного і гадаємо, що так було завжди. Тим більшим стає наше здивування, коли, досліджуючи свій родовід, ми зустрічаємось з діаметрально протилежною ситуацією.

Документ: Заява Гонорати

 

Відомо, що до відносно недавнього часу не існувало поняття державної реєстрації шлюбу. Наші предки зв’язували себе його священними вузами лише перед Богом. І тому, коли «щось пішло не так», аби розірвати їх, звертатись потрібно було саме до церковної влади. А вона мала для таких випадків свої закони.

Пропонуємо на прикладі матеріалів «Справи по клопотанню міщанки Гонорати Станіславівни Носке про розірвання її шлюбу з чоловіком її Рудольфом» (1909 р.),  познайомитись з позицією Римо-Католицької Церкви в цьому питанні.

Отож, 1 квітня 1909 року міщанка Гонората Станіславівна Носке, в дівоцтві Крокос, подає в Луцько-Житомирську Римо-Католицьку Духовну Консисторію свою заяву  з проханням розірвати її законний шлюб з прусським підданим Августом-Рудольфом Носке. При цьому вказує на такі причини для цього, з яких розумієш, що жінці було зовсім не до жартів. Судіть самі: «Через рік після укладення шлюбу зазначений чоловік мій вступив в любовний зв’язок з іншою жінкою, розоривши все моє придане, і неодноразово чинив замах на моє життя. Одним словом, чоловік мій, на порушення святості шлюбу, веде розпусне життя і я опинилась у безвихідному становищі». 

26 червня  того ж 1909 року, після розгляду позову, означена вище Духовна Консисторія приймає рішення оголосити позивачці, «…що так як прописана його причина – перелюб чоловіка, розорення ним її майна і замах на її життя – згідно Канонічних правил р.-к. Церкви не служать підставою для розірвання шлюбу, зі сторони цієї Консисторія не може бути видано жодного розпорядження для задоволення цього її клопотання про розірвання шлюбу її з чоловіком Августом-Рудольфом Носке».

Зрозуміло, що таке рішення справи не могло задовільнити жінку, саме тому вона вже 5 вересня 1909 року подає ще одну уточнюючу заяву по цій же справі. І в ній дуже ретельно розписує всі обставини її заміжжя, першого року їхнього з чоловіком подружнього життя, а також всі подробиці аморальної поведінки чоловіка. Крім того надає список місцевих жителів м. Козятина, серед яких вказує  і своїх батьків, що їх вона просить допитати як свідків на підтвердження її слів. Та на підставі викладеного матеріалу повторює своє прохання про розірвання шлюбу з ним. 

Тут варто зазначити, що такого роду справи завжди являються надзвичайно цінним джерелом додаткової нетипової інформації про родину. Часто такої не знайдеш більше ніде. Приміром, метричні книги, за умови, що вони збереглись, дадуть нам лише дати народжень, шлюбів та смертей членів конкретної сім’ї. А от справи вже ось такого роду, опишуть нам життя пращурів, яким воно було насправді, і допоможуть, так би мовити, «прочитати між рядків» тих самих метричних книг. 

І от що цікавого вдалося дізнатися про цю родину нам. Виявляється, що 20 лютого 1905 року, коли їй було 17 років, «за наполяганням та примусом моїх батьків» Гонората вийшла заміж за старшого за неї на 15 років (на той момент нареченому виповнилось 32 роки) Прусського підданого Августа-Рудольфа Носке, з яким вона особисто була знайома дуже мало. Віддаючи її заміж, за словами жінки, батьки дуже мало цікавились її думкою та моральними якостями її майбутнього чоловіка і керувались лише тим, що наречений здавався їм матеріально забезпеченим та мав свою ковбасну торгівлю. Тобто, як бачимо,  мав місце т. зв. «шлюб за розрахунком». Попри це, вийшовши заміж, жінка всіляко намагалась жити з чоловіком у згоді, бути зразковою дружиною та християнкою.

Трохи згодом, в тому ж 1905 році 15 грудня, в пари народилась донька, яку при  хрещенні 29 грудня назвали Альбіною, а 30 грудня 1906 року – син, що був охрещений 3 січня 1907 року і названий Петром. 

Документ: Рапорт священика про примирення подружжя

На перших порах чоловік жив з жінкою стерпно, хоч особливої прихильності до неї і не проявляв. Але останніх вже 1,5 роки той зійшовся в тому ж м. Козятині з іншою жінкою, з якою знаходився в інтимному любовному зв’язку, і їхнє подружнє життя безповоротно розладилось. Гонората, з її слів, більш ніж півроку цілодобово терпіла і зносила від свого чоловіка жорстокі побої та інші моральні страждання. Особливо завдавали їй страждань наруга над її релігійністю та жіночою і материнською відповідальністю. Доходило до того, що він неодноразово з ножем в руках кидався на неї, погрожуючи позбавити її життя, аби лишень вона  не була йому перешкодою одружитися з коханкою. В той самий час Август-Рудольф вдарився в розгул та пияцтво, відвідуючи всі місцеві кабаки, будинки розпусти та готелі в компанії жінок легкої поведінки, відомих всім повій, чим розорив усе їхнє господарство. Терпіти такого його дружина більше не могла і, коли чоловік вигнав її з дому, повернулась до батьків. А той і досі продовжує своє непристойне життя.

Окрім цього детального опису свого невдалого подружнього життя з Августом-Рудольфом, Гонората додала до позовної заяви ще й ряд дуже важливих документів, таких як метричні виписки про своє народження та хрещення у 1888 році, про їхній з Августом-Рудольфом шлюб від 20 лютого 1905 року, а також про народження обох їхніх дітей у 1905 та 1906 роках. 

Оскільки на цей раз свій позов про розірвання шлюбу з чоловіком Августом-Рудольфом Гонората Носке заснувала на тому, що вона вийшла заміж в 17 років в результаті наполягання та примусу батьків до цього шлюбу, Консисторія 23 лютого 1910 року дала наказ прийняти його до провадження (що не дивно, бо й донині в Кодексі Канонічного права римо-католицької Церкви серед інших існує причина примусу та страху, через яку шлюб не може вважатися дійсним). І вже разом з копією її заяви направила настоятелю Білопільського приходу припис викликати до себе подружжя Носке для трикратного пасторського повчання, з метою їхнього примирення та подальшого спільного подружнього життя, як велять церковні та світські закони та зобов’язує шлюбна присяга. Після цих повчань настоятель мав прозвітувати Консисторії про результати проведеної з подружжям роботи. У випадку ж, якщо примирення між чоловіком та жінкою не настане, Консисторія наказала вручити відповідачу Носке копію позовної заяви його дружини, пояснивши йому при цьому, що він зобов’язаний в місячний термін прислати в Консисторію в двох екземплярах своє пояснення щодо неї, а настоятелю парафії залишити свою розписку про вручення йому копії позовної заяви його дружини.  

Священник з порученим йому завданням справився і вже 24 лютого 1911 року в своєму рапорті звітував Консисторії: «…викликав я для пасторського повчання Гонорату Станіславівну Носке і чоловіка її Августа-Рудольфа Носке. Вислухавши моє повчання, вони просили мене дати їм час прийняти остаточне  рішення. Минуло кілька місяців і я дізнався, що вони помирились і на даний час виїхали з мого приходу». 

Зрозуміло, що на підставі цього рапорту про примирення подружжя, 23 листопада 1911 року Констисторія постановляє «зазначену справу, як таку, що не потребує подальшого вирішення провадженням, припинити і, зарахувавши її до числа закритих, своєчасно здати в архів для збереження».

Ось так закінчився примиренням подружжя Гонорати та Августа-Рудольфа Носке  процес про розірвання їхнього шлюбу, який тривав майже 3 роки. 

Що спонукало чоловіка та дружину помиритись? Чи було це примирення справжнім чи лише фікцією, аби відвернути від себе увагу Церкви і громадськості, закрити розпочатий процес і вирішувати питання самотужки (а саме на такі думки наводить інформація про те, що вони виїхали зі свого приходу)? Ці та багато інших подібних питань виникають в голові після ознайомлення з цією справою. А в якості відповіді на них залишаються лише наші здогадки.

І, як на мене, одну і не найкращу з них підтвердив прийняттям у 2015 році реформи стосовно розлучень серед католиків сам Папа Римський Франциск. Вона зробила процес визнання недійсності подружжя простішим, коротшим і трохи дешевшим. Однак для нас важливою є не стільки суть реформи, як сам факт її прийняття та пояснення Папи, чим саме викликане його довгоочікуване рішення. А причина полягала в тому, що надзвичайно багато вірних католиків після розпаду сім’ї жили у невизначеному статусі, бажаючи створити нове подружжя. І через затяжність та дороговизну судових процесів про визнання попереднього шлюбу недійсним багато пар уникали правових структур церкви і віддалялись від неї. Здається, більш вичерпної відповіді на наші питання годі й шукати. 

Та, як би там не було, хочеться вірити, що сімейна історія саме нашої пари завершилась хеппі ендом. А для їхніх нащадків стала чудовим уроком про те, наскільки ж виважено та відповідально слід підходити до прийняття доленосних рішень у житті.

Автор: Ірина Малдаховська

P.S.

  Статтю підготовлено спеціально для Пращур.укр. Якщо ви зацікавлені в дослідженні своїх сімейних коренів, хочете створити генеалогічне дерево, знайти документи про походження для Карти Поляка – звертайтеся до нас. Ми допоможемо!

 

 

 

Comments

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*
*

Loading Facebook Comments ...