Сьогодні досить популярним є інтерес до пошуку інформації про ствій рід та походження…

     Запис програми “Відверто”, підготовленої на державне замовлення на обласному радіо “Хвиля”

Ведуча – Наталя Денисова,
Звукорежисер – Михайло Дикий,
Гість – засновник центру вивчення генеалогії “Пращур” – Віктор Долецький.

     Дуже цікава розмова, в якій йдеться про те, хто являється замовником генеалогічних досліджень, їх тривалість, та найбільше генеалогічне дослідження. А також ви дізнаєтесь, який архів найпривітніший в Україні, мотиви пошуку інформації про пращурів та багато іншого.

    Ефір програми 30 вересня о 16.20, повтор – 1 жовтня о 11.02
    Обласне радіо “Хвиля”, частота 1377 кГц

     Вітаю, в ефірі радіохвиля, програма «Відверто», підготовлена на державне замовлення, ведучою Наталею Денисовою та звукорежисером Михайлом Диким. Сьогодні досить популярним є масове бажання людей відшукати інформацію про свій рід та походження. Інтерес до родоводів постійно зростає. Чому це відбувається, тобто чому люди звертаються до фахівців з генеалогії, а саме так називаються спеціалісти, що працюють над дослідженням історії роду. Які існують можливі варіанти генеалогічних досліджень? На ці та інші питання дасть відповідь наш гість, людина вже досить відома у Вінниці сьогодні, директор центру вивчення  генеалогії «Пращур» – Віктор Долецький. Вітаю пане Вікторе у нашій студії.

      Доброго дня.

   Отже, які першочергові причини підштовхують людину почати дослідження свого роду, якщо можна поділіться власним досвідом, я знаю він у вас великий?

    В кожної людини своя мотивація, чому вивчати родовід. Наприклад, в мене була мотивація – мені стало цікаво, а хто ж були предки. Знаючи, що досить велика родина у нас і, зібравши інформацію про живих моїх родичів, мені стало цікаво, а хто ж стоїть за цими людьми, хто був перед ними, хто нас об’єднує всіх і тому я для себе почав шукати інформацію. Якщо ми говоримо про моїх клієнтів, то хтось цікавиться езотерикою і йому цікаво, з точки зору енергетики, дізнатись свій рід, хтось більш банально хоче дізнатись, а чи були якійсь знатні роди, чи скажімо його сьогоднішній успіх пов’язаний з успіхом його предків. Хтось хоче якійсь психологічні моменти відпрацювати, чи вияснити чому саме він такий, а не інший. Тобто людина, яка до мене приходить, вона вже мусить знати відповідь на питання для чого їй це потрібно, а моя задача їй дати те, що їй потрібно. Саме тому, коли я спілкуюсь з клієнтом перший раз, я задаю питання для чого це йому потрібно, іноді наштовхуюсь на те, що клієнт не дуже хоче відкривати причин саме чому він шукає чи чому йому це цікаво. Я це все розумію і намагаюсь обходитись без них, але розуміючи ці причини я краще можу побудувати дослідження, я можу краще зрозуміти, що саме необхідно клієнту. Що людина хоче отримати в результаті.

    Правда, що Ви на власне дослідження свого родоводу витратили близько двох років чи ні? Скільки часу Ви займаєтесь чи Ви ще продовжуєте займатись?

     Моє дослідження триває з 2008 року по сьогоднішній день,  тобто 6 років і воно не закінчене,  ось буквально на жовтень місяць в мене планова поїздка в  центральний державний історичний архів Києва по власному родоводу, де я напав на слід двох шлюбів моїх предків п’ятого покоління і якщо я знайду ті шлюби, то буду знати дівочі прізвища жінок, бо в православних це єдине місце, де можна дізнатись дівоче прізвище жінки – це факт  її шлюбу.  І знаючи ці шлюби, я буду знати ще дві гілки своїх пращурів, які потім можу продовжити далі до середини XVIII, а той початку XVIII століття.

   А є у Вас родовід на папері оформлений чи в електронному вигляді, чи все таки це малюнок?

   Я все веду в електронній базі і до недавнього часу була тільки електронна база. Але клієнти часто питають чи в мене оформлений мій родовід. Я його не оформляв (раніше), тому що процес дослідження мого родоводу триває. Але все таки я дійшов до думки, що потрібно зафіксувати якийсь частковий результат, який є на сьогоднішній день. І десь місяців 4-5 тому я таки оформив свою родову схему. Довго грався  з розміщенням предків, тому що якщо робити класичну генеалогічну схему, де розміщується покоління під поколінням, то виходила така, десять поколінь це невеликий в ширину формат, точніше в висоту це десь 50-60 сантиметрів, зате в ширину це виходило метрів чотири, для того, щоб це було читабельне, такий варіант не підходить. Дуже незручно читати, бо навіть не те що питання його розміщення 4 метри десь – потрібно його знайти, а питання його читати, тому що треба бігати з одного кінця в другий кімнати, тому я шукав іншу форму, знайшов кругову діаграму і побудував на круговій діаграмі. Вона вийшла більш компактна, вийшла розміром 1,5 на 1 метр, зараз вона висить в офісі і всі  клієнти, які приходить можуть бачити моє родове дерево

    Як зразок, так?

    Так, подивитись, які лінії досліджені там. Знову ж таки я беру маркер і домальовую нові гілки. Це такий робочий інструмент у мене, дуже цікавий – домальовую нові гілки, які познаходив і намічаю плани куди я зараз рухаюсь. Наприклад, дві гілочки, по ЦДІАКу – кожен день я приходжу, нагадую для себе, що ось в мене план такий і потрібно продовжити це дослідження і рухатись далі.

     А є якісь знаки питання, наприклад ось тут я ще не закінчив?

     Звичайно є. Мене, буває, запитують, а коли ж ти закінчиш? А я не знаю, можливо настане час, коли мені це набридне, але на сьогоднішній день я розумію, що закінчити родові дослідження свого родоводу, якщо ти цим зацікавився, майже неможливо. Тому що, зрозуміло в нас двоє батьків про них можна вивчити все, але далі йде четверо дідусів, бабусь – вже важче, потім – вісім, шістнадцять, тридцять два, шістдесят чотири, сто двадцять вісім, двісті п’ятдесят шість, п’ятсот дванадцять, тисячу двадцять чотири. Тисячу двадцять чотири особи – це тільки десяте покоління, це те, що можна документально досягти. Ви уявляєте собі тисячу двадцять чотири людей, тобто мені з десятого покоління відомо тільки дванадцять осіб з тисячу двадцяти чотирьох, тобто є куди ще рухатись. Як згадується, Сократ сказав, що чим більше я знаю, тим більше розумію, що ще більше я не знаю.

     Але ж Ви не лише прізвище, ім’я знаходите? Сторінки біографії, взагалі життя? Ви багато вже такого дізнались, що взагалі не уявляли, що таке могло бути, що це в вашому роді?

      Звичайно, перше, що робиться – це шукається прізвище, ім’я, по-батькові людини, роки народження, її кількість дітей і так далі. Для деяких клієнтів цього достатньо. Наприклад, я знаю як вони звуться – з точки зору релігії цього достатньо для того, щоб молитися за своїх пращурів, щоби відпустили їм гріхи, до сьомого покоління – по православ’ю. В різних релігіях, різна кількість. А хтось хоче знати більш детальні речі і тут є інші документи. По деяких гілках не щастить і немає таких документів, а по деяких можемо знаходити і досить багато цікавого. Наприклад, по прямій чоловічій лінії Долецьких, яких я досліджую більш детально, тому що, по-перше, я ношу це прізвище, по-друге – це прізвище, яке я передав своєму сину, сподіваюсь не останньому, і досліджую цю гілку більш детально, то там відкриваються більш такі цікаві речі… Я ось дізнався, що це був збіднівший польський рід.  Та місцевість звідки мої предки – це Погребищенський район, вона входила в Київську губернію, належала спочатку Речі Посполитій, а після третього поділу Польщі, відійшла до Російської імперії і шляхта польська змушена була вступити в дворянство російське, але для цього потрібно було підтвердити своє шляхетське походження. І я знайшов заяву свого предка Антонія Долецького в 1802 році. Він пише в Київське дворянське «присутствие» прохання про визнання його в дворянстві. Який результат цього прохання я ще не знайшов. Справу саму знайти не можу, полюю на неї зараз по різних архівах. Але потім я вже знайшов  коли його син подає в Волинське дворянське «присутствие» в 1832 році знову ж таки прохання визнання його дворянином. Чому живучи в Київській губернії вони подавалися в Волинське – то скоріше за все, в Волині було легше отримати дворянство ніж в Київській губернії. І ось таким чином, можливо вони подавались в Київське, не отримавши дворянства в Київському – вони подавались в Волинське.

     Щось перегукується з нашим часом, тут не можна, то там зроблять.

     Звичайно як не там, то там можна попробувати. І там в 1832 році їх визнають дворянами і вносять в першу частину дворянської книги. Але вже в 1842 році створюється такий орган – Центральна Ревізійна комісія у Києві, яка перевіряє ось цих три губернії: Волинську, Подільську і Київську на ось цю всю шляхту, яка вступила в 30 роках. Дуже багато виявилось дворян, потрібно було їх почистити, подивитися, а хто ж справжні дворяни, а хто не дуже. І от під роздачу цієї комісії підпадає дуже багато справ, вони скоротили відсотків 70, якщо не 90 шляхетних родів, вони їх перевели або в однодворці або в міщани.

    Нижче, так?

  Так, або в так звані оподатковувані стани. Тобто дворяни не оподатковувалися, а от селяни, однодворці, міщани – вони платили податки, оподатковувались. І вже в 1842 році моя родина Долецьких була позбавлена дворянства, викреслена з дворянської родової книги. І було цікаво, спочатку я знайшов заяву ось цю, потім документи, які визнали в дворянстві, потім документи, які колись скасували дворянство. От зараз у цих всіх документах вказується, що вони подали 17 метрик, метричних довідок про народження всієї родини, вона тоді вже була немаленька, родина Долецьких. І виходить, що шукаю оригінал цієї справи, поки що на нею полюю, ще не натрапив, тому що в Центральному історичному архіві знайшов справу про декласацію, позбавлення дворянства. В Житомирському держаному архіві знайшов справу про визнання їх дворянства, а от оригінал справи дворянської (така заводилась, де можуть міститись довідки, які вони подавали), ще інші документи, які вони перераховують, дуже цікаві документи, я поки що не знайшов, шукаю.

      Ось таке зберігається сьогодні в наших архівах?

   Дуже багато цікавого. Інколи навіть спілкуюсь з людьми по іншій громадській роботі, можливо по іншому бізнесу і коли бачу якесь цікаве прізвище, то говорю людям, а ви знаєте, що можливо причетні до такого славного роду. Люди дивуються, не знають, що вони можуть бути представниками цього роду, хтось зацікавлюється і хоче вивчити, а хтось має сімейні легенди, що вони вже причетні до цих родів і кажуть так ми знаємо, ми чули.

    Якісь графіоми.

   Але що цікаво, ось такий момент, кому я, можливо, вибірка ще досить мала, але у всіх в кого є в родині легенди, що в них є дворяни, або князі, особливо такі заможні родини, то коли я пропоную дослідити їм родовід, то вони відмовляються з різних причин. Але я так підозрюю, що можливо це страх, що ця легенда не підтвердиться. Набагато приємніше мати таку думку, ніж потім взяти і розчаруватися в цьому, якщо це не так.

   Раптом, ну з особистого вашого життя Ви дізнаєтесь, що маєте право претендувати на якусь нерухомість, яку колись, десь, хтось з ваших предків придбав, тобто вона по право належить вам?

    По праву вона не належить мені. На жаль, чи на щастя Україна не прийняла таке законодавство, якщо ти знаходиш підтвердження, що це належало твоїй родині, ти маєш право претендувати на це майно зараз. В Польщі, я знаю, було прийняте таке законодавство, в Україні – ні. І, як на мене, це добре, що воно не прийняте. Ви собі уявляєте, приїжджає нащадок родини Потоцьких, наприклад, і претендує на половину колишньої Подільської губернії – це більша частина Вінницької області, добрий кусок Житомирської, Київської областей. Ну він спокійно знайде документи в архівах, де підтвердить, що це на належало його родині Потоцьких і приїде нащадок родини  Ржевуцьких і відхапає ще добру третину території, тобто тут приїде чотири нащадки і буде половина ось цих трьох губерній наших, тобто Подільської, Волинської і Київської будуть поділені між собою. Тому, я думаю, що не потрібно піднімати це питання. Так своїх предків потрібно знати, ними потрібно пишатись не в залежності від того були вони селянами чи шляхтою, чи дворянами. Я говорю так знаєте, хтось хоче саме дворян. Вибачте, але де були би дворяни, якби не було людей, які вирощували хліб, які працювали на землі, якби не було селян. І це було дуже цікаво представлено після “Руїни”, після того як війна Хмельницького закінчилась, на нашій території була руїна, землі належали польській шляхті, але людей, які б обробляли ці землі, тут не було, тут практично була пустка. І як вони ухитрялися просто наповнювати селянами цю землю і там і пільги, і слободи створювались, і заманювали різними методами, тільки щоб прийшли сюди люди, бо вони розуміли, що земля сама по собі тоді цінності не несла, а несли цінність люди, які обробляли цю землю, які працювали на цій землі. Тому, як на мене, потрібно знати своїх предків і пишатись. Іноді зустрічається така річ, коли не хочуть люди знати про певну свою гілку, неприємні асоціації з дитинства, чи розлучення було, чи можливо, представники там були не самі кращі в роду, але як на мене, все одно потрібно знати і це є сімейна історія і немає чого цуратися від них. Потрібно розуміти, що були і інші гілки більш кращі, були і такі гілки – гірші і, можливо, саме ваша роль сьогодні відновити ім’я і прізвища і змінити цю ситуацію на краще.

     Ставитись до того, як до факту, який відбувся.

    Так, тобто чому це приховувати, чому на це закривати очі, це було і знаючи це, ви можете не повторювати помилок своїх пращурів.

    Але це право, виключно,  кожної людини вчинити так, як вона вважає за потрібне. Хто зазвичай є вашими замовниками? Це люди більшого достатку чи середнього, чи хто завгодно може скористатися послугами вашого центру, який ви створили?

    Знаєте, я спочатку, коли створював сам центр, от малював собі свого клієнта, як підприємця, тобто підприємця, який досить заможний, який може оплатити послуги, тому що це недешева справа. Дослідження може тривати і півроку і рік, це поїздки по Україні, робота в різних архівах – це нелегка справа і тому суми там набігають досить немаленькі. Будучи сам підприємцем, я уявляв собі замовника підприємця і тим паче мої декілька перших клієнтів були саме підприємцями. Пізніше я зрозумів, що це стереотип такий, який зараз не виправдовується, останні мої клієнти далеко не підприємці. Є люди абсолютно різні від працівників на гарній роботі, є зараз молодь ІТ- шники, вони зараз гарно заробляють,  вони можуть собі дозволити це дослідження, є самі різні, є лікарі, тобто цікаві різні професії є, а от зараз пенсіонери замовляють, як виявляється, навіть був здивований, кажу, а звідки ж пенсіонери, а вони кажуть так в мене діти живуть за кордоном, вони хочуть, вони цікавляться цим і попросили мене зробити це дослідження, вони кажуть я сам не можу зробити це дослідження – через це і звернувся до вас, а в них гроші є, для них це не питання, а вони хочуть зберегти історію, вони замовляють, тобто самі різні люди. Питання в тому що, я знаєте як кажу, навіть при умові, що у вас зараз немає грошей чи можливості вивчати родовід, все одно почніть вивчати на такому мінімальному рівні. Є перший етап роботи – це вивчення і опитування своїх рідних і близьких, він не коштує грошей, але його потрібно зробити, навіть при умові, що ви не будете продовжувати дослідження і навіть при умові, що вам це не сильно цікаво, але якщо це зацікавить вашого сина чи доньку, чи ваших онуків, то в них уже не буде можливості поспілкуватися з вашими дідусями і бабусями, а це буде цілий пласт інформації втрачений. Тому я говорю так, купіть зошит в клітинку невеличкий і зафіксуйте інформацію, яку знаєте ви особисто, яку знають ваші батьки, яку знають ваші дідусі, бабусі, якщо вони вже покійні, то можливо живі їхні рідні брати, сестри, двоюрідні ваші дідусі, бабусі, а вони знають іноді не менше, а іноді і більше, ніж ваші прямі предки, про родину саме і ви можете в них розпитати цю інформацію і зафіксуйте її, покладіть цей зошит там де зберігаються альбоми, наприклад, і хай він чекає свого часу. До мене іноді приходять клієнти з ось такими зошитами, які писали ще в 60-70 роках їхні пращури, ви не можете уявити наскільки це безцінне джерело інформації, просто безцінне. А буквально, недавно до мене звернувся клієнт, я ще цією справою навіть не зайнявся, це було на цій неділі, він мені вже на електронну пошту скинув матеріали, я ще не мав часу їх переглянути, з нетерпінням чекаю їх переглянути, тому що там серед матеріалів є аудіо запис його діда, який збирав ось цю інформацію і записував на бабіну ще тоді, те, що він знайшов. Тобто ви уявляєте, мало того, що доторкнутись до цієї інформації, а ще почути голос діда, якого вже давно немає в живих і його враження, емоції, які можна почути через цей запис від ось цього дослідження, яке він тоді провів. Тобто такі речі дуже цінні. Зараз ми не цінуємо деякі речі от здається фото, я коли питаю сучасних людей, чи є в них фото, кажуть, що так пів жорсткого диска забито фотографіями, а потім я прошу одну сімейну фотографію, а виявляється з цього пів жорсткого диска немає жодної сімейної фотографії. Я спочатку думав, що це в одній сім’ї, а виявляється це поголовно. Хай слухачі самі поцікавляться, а чи є фотографія сімейна, де були б гарно представлені всі представники вашої сім’ї невеличкої, де тато, мама і діти, просто всі разом, хай це буде ательє, хай це буде на природі, хай це буде аматорське фото, але щоб було таке сімейне фото,  класичне, а таких фото практично немає. А це для наших нащадків було би,  ну знаєте, можливо, де ви були на морі чи з другом, ця фотографія можливо їм буде не цікава, а от саме сімейне фото для них буде дуже цікаво і  тому, коли я буваю на якихось сімейних заходах обов’язково ініціюю сімейне колективне фото. Якщо це якісь проводи з’їжджається дуже багато родичів, обов’язковим елементом є – всі хто приїхав, фотографуються на групове фото. Якщо це день народження, на день народженні фотограф клацає якісь там речі, але обов’язково потрібно зібрати всіх в одному місці, старших представників роду посадити, молодші хай стоять, виставити, поставити людей і сфотографувати ось так, щоб це було сімейне фото, портрет, де не кожен зайнятий своєю справою, а щоб всі зібрались і сфотографувались. І що цікаво, що іноді це важко зробити, але коли ти починаєш це робити, то це ціла подія на цьому святі, ось така цікава подія в яку включаються інші представники, хтось хоче фотографуватися, хтось не хоче, ну але це завжди цікаво організувати, особливо дітям. Деякі діти дуже люблять фотографуватися, деякі навідріз відмовляються фотографуватися, доводиться припрошувати.

   Класна ідея, чому ми раніше не зустрілись, про це не поговорили, скільки я вже втратила.

     Ну нічого, Ви тепер надолужите.

     Так. Який термін пошуків якогось замовлення був найдовший для Вас і яка географія, де Ви вже були?

   Найдовше, то моє особисте дослідження, але якщо ми говоримо про клієнтські замовлення, то найдовше над яким я працював це було десь рік і два місяці, ну це таке гарне дослідження було. Зараз я вже навчився більш краще і швидше працювати і співпрацювати з архівами більш продуктивно, то ось останнє дослідження вже досить гарне по всіх напрямках, ми закінчили за сім місяців, тобто ми спішили до дня народження рідного брата клієнта, в нього був ювілей, це був подарунок і дуже важливо було встигнути до цієї дати і ми постійно контролювали час. І ми вивчили не все, що хотіли вивчити, можливо, але зробили дуже гарне дослідження і ось ця родова книга, яку ми оформили і родовий плакат, я впевнений, що стануть сімейними реліквіями на довгі роки.

    Не всі хочуть оформляти це саме в книгу, хтось хоче і електронний варіант собі отримати, так?

     Переважна більшість хоче саме електронний варіант, особливо молодь, їм того достатньо, але є люди, які хочуть оформити, це додаткові витрати і немаленькі, оформлення родової книги, але повірте мені, воно того варте. Коли є книжка – це може бути сімейною реліквією, яка може передаватись з покоління в покоління, яка може доповнюватись інформацією про нових членів, яку можна видавати там том ІІ, том ІІІ родової книги, коли вже будуть додані події, які стались вже після видання першого тому, а, можливо, хтось продовжить пошук вглиб чи вшир і ще якусь інформацію знайде, не тільки про сучасних людей доповниться, а ще й про предків доповниться інформація.

    Відкритість архівів сьогодні, Ви легко потрапляєте в архіви чи це найважче в роботі?

     На думку більшості людей, архіви в нас закриті, взагалі закриті структури – це невірна думка. В архів може прийти будь-яка людина, він досить відкритий з однієї сторони, але з іншої сторони є складнощі для потрапляння, для отримання справ і так далі. Якщо порівнювати відкритість архівів з радянською добою і з тим, як собі люди уявляють, то це дуже відкриті архіви, наші, але якщо ми говоримо про те, як це мало би бути чи як є в Європі, чи як є в Польщі, в Прибалтиці, я говорю про ті країни, які були також в Радянському союзі, то це набагато відкритіші архіви ніж наші, набагато доступніші, в них багато чого оцифровано, вже є в Інтернеті у вільному доступі. Нам, звичайно, доводиться тільки мріяти про це зараз, але тим не менше тенденції гарні, мені подобаються. Нещодавно була знята голова архівної служби України Гінсбург – це була комуністка, яка не дуже гарне враження справляла на архіви і, на жаль, на сьогоднішній день, уже її з півроку немає, не призначений новий голова і тому все досить в підвішеному стані, але в деяких архівах, досить просунутих на місцях, відбуваються тенденції дуже гарні, мені подобаються. Хоча є архіви, які  як були дуже закритими, такими і являються, найбільш закритий архів з якими я зіштовхувався, це був Луганський архів до цих всіх подій. Можливо це все знакове, я ще рік тому говорив, що Луганський архів залишився жити в Радянському союзі, тобто порядки в них лишились ось ті радянські, можливо,  не просто так сьогоднішня ситуація. Я сам в Луганську не був, але доводилось працювати з усіма структурами, але те, що я відчув це один з найважчих архівів в Україні. Це найважчий архів з яким мені доводилось працювати. І, до речі, скажу про вінничан і Вінницю, Вінницький архів, не тільки з моєї точки зору, але й з точки зору дуже великої кількості дослідників, з якими я спілкуюсь – є найкращим для дослідника і найвідкритішим для дослідження свого родоводу.

     Я хотілa запитати з яким колом дослідників з інших міст Ви спілкуєтесь, якщо є така співпраця?

     Звичайно є така співпраця, розумієте дослідників генеалогії в одному місті досить мало і тому є в Інтернеті. На щастя зараз є можливість спілкуватись по всій території України і не тільки, є форуми спеціалізовані. Наприклад є форум, де спілкуються дослідники української генеалогії – «Генео», дуже гарно там можна познайомитись з людьми, там є і новачки, які задають питання і більш досвідчені люди, які з радістю відповідають і я там часто відповідаю людям, які хочуть почати, але не знають з чого і там можна знайти також більш досвідчених колег, з якими можна поспілкуватись, обговорити якісь справи. Періодично ми організовуємо зустрічі в Києві, куди можуть приїхати, ну це в основному збираються київські дослідники, іноді деякі інші ще приїжджають. Я залюбки їжджу на ці зустрічі, де можна попити чаю чи кави з іншими дослідниками, обговорити якісь тенденції і подумати, щоби ми могли краще, щоби ми ще могли запропонувати для архівів, для архівної справи в Україні і щоби ми могли самі зробити, не чекаючи якихось законодавчих змін. Почни з себе – я завжди говорю і якщо я можу якось допомогти, набрати якийсь опис, оцифрувати, я беру це і роблю, і передаю просто безкоштовно і на добровільних засадах це архіву, бо він там поганої якості. Я знаю хлопці з Києва презентували комп’ютер в читальний зал, ну я чув таке, точніше ще треба уточнити… Тобто була ідея, я чув, що вона вже реалізована, тобто обладнання, хтось проектори  купує. Ви знаєте дослідники досить не бідні люди, які б могли допомогти тому архіву і з радістю допомагають їм, питання в тому, що потрібно дозволяти їм це, залучати дослідників і людей, які цікавляться до роботи в архіві, але в нас для цього вже немає законодавчої бази. Тобто, якщо ми говоримо про оцифрування документів, скаржаться архіви, що немає технічної можливості, немає ресурсів. Та дозвольте цифрувати дослідникам, вони вам за два роки оцифрують всі архіви, своїм обладнанням, яке в них набагато якісніше, ніж те, що стоїть в архівах. Особисто в мене, це тільки цифровий фотоапарат – це 20 мегапікселів, який дозволяє цифрувати розворот справи в ідеальній якості, я цей фотоапарат можу використовувати, тільки дайте дозвіл, мені потрібна одна копія, але поставте умову, якщо тобі потрібна одна копія, то щоб її отримати оцифруй всю справу, я на це з радістю піду і на це піде маса дослідників інших. Тобто потрібно тобі пару копій – оцифруй всю справу і віддай цифрову копію в архів. Вартість одного кадру коштує від 3,42 грн, у Вінниці, до 60 гривень в деяких архівах.

     Чому така розбіжність?

    Чесно кажучи, я не знаю відповідь на це запитання, тобто кожен архів  встановлює цю ціну самостійно і якісь встановлюють досить адекватну ціну – ось такого розміру 3-4 гривень, як у Вінниці, в Хмельницькому, а у когось ціни якісь захмарні, так як в Житомирі на рівні 60 гривень разом  з комісією банку. І це дуже незручно, але  дайте дозвіл – відцифруй всю справу, передай копії так архів і архівна справа від цього ж виграє набагато більше, бо скільки б часу витратив працівник архіву цифруючи цю справу, техніка потрібна спеціальна, а  у нас вже є техніка.

     Кому пропонувати такі ідеї?

    Це законодавчий рівень. Деякі директори архівів з цими пропозиціями згодні і з радістю би їх втілили в себе в архівах, якби тільки була законодавча база і дозвіл зверху, вони б відразу дозволили це робити, але, на жаль, на рівні директорів архівів це питання не вирішується. Це питання вирішується на рівні Верховної Ради.

   Вони мають виходити з такою пропозицією, якщо вони зацікавлені.

      Ми деяким директорам пропонували виходити з такою ініціативою, на що вони нам відповіли, що, по-перше, це не їхній обов’язок виходити з такими ініціативами, але мало того, вони здається і права не мають з такими ініціативами виступати, там є якась норма, я вже не пам’ятаю в чому там нюанс весь, але що це мають виступати ініціатором інші, але хто інші, хто це має бути. Ось зараз в нас визріває ідея з дослідниками генеалогії створити громадську організацію дослідників і от саме такі законодавчі акти лобіювати, і просовувати, пропонувати на розгляд Верховної Ради саме вже від нашого середовища, тому що певно так воно і є, якщо ми цього не зробимо, то ніхто другий не зробить.

    Певно сьогодні громадськість і має цим займатись. В принципі сьогодні дуже багато чого робить на місцях громада, так, можливо будуть перспективи в цьому питанні. Ви кажете, що послуги з генеалогії сьогодні пропонуються дослідниками, експертами. Чи може людина, якій потрібно таке дослідження натрапити на якогось шахрая, тобто до кого варто звертатись, до кого ні, є такі моменти?

   Звичайно є.  В Інтернеті дуже популярна, декілька років  тому була така ідея: «Узнай историю своей фамилии, отправь смс»

   Ой, я повелась, я Вам скажу чесно.

    Це був банальний розіграш, можна так  назвати легенько, це викачування грошей, нічого спільного з дослідженнями воно немає, зараз трішки притихло чи я просто не зустрічаю цього зараз.

    Ну менше-менше.

    Менше, раніше хвиля була дуже велика. Крім цього, є люди, які просто можуть взяти гроші і не зробити дослідження, або зробити його, але неякісно. Як вибрати дослідника, щоби зробив це якісно, ну це потрібно шукати людей з ім’ям, в яких є рекомендації, які відомі вже на просторі Інтернету так і в вашому місті. Зрозуміло, що людина, яку ви не знаєте, яка десь на форумі вам написала, вона буде значно дешевша ця послуга, але це буде перший дзвіночок, що можливо ця людина, або некомпетентна або шахрай, просто, яка візьме гроші і не зробить цю роботу. Тому перше, що б я порадив, це перевіряти в Інтернеті, це дуже просто, потрібно ввести ім’я дослідника і подивитись, які статті він пише, де він виступав телебачення, радіо, якщо це людина публічна, якщо вона не ховається, то це уже гарний показник, що це не шахрай. Тобто, мені соромитись немає чого, я виступаю у вас тут і називаю своє ім’я спокійно, тому що я відповідаю за якість своєї роботи і мені приємно, що люди задоволені цією роботою, але коли людину ніде не чути і не видно, тоді мене беруть сумніви, що ця людина компетентна.

    Мене цікавить таке питання, оскільки ситуація в країна відома, важко, деякі люди прагнуть виїхати з країни, чи збільшилось до Вас сьогодні звернень людей, які прагнуть підтвердити своє польське коріння для того щоб залишити країну, є сьогодні такі?

     Значно збільшилось, коли вся ця ситуація тільки почалась, наприклад в лютому місяці я сильно переживав, я думав, що генеалогія – це не першочергова потреба, а коли в країні війна, то задовольняються в основному першочергові потреби, я думав, що все, нікому це не потрібно і не потрібно рухатись далі, були такі думки. Як виявилось, що є потреба, по-перше, і на генеалогічні дослідження, як не дивно. До мене прийшов один клієнт і сказав, що в такий непевний час, гроші потрібно вкладати в певні речі, в історію своєї сім’ї. І потім виявилось, що він не один такий. Також є люди, хоча мені це прикро, які шукають підтвердження польського походження, єврейського походження для того, щоб покинути країну. Я розумію по своєму людей, вони хочуть кращого життя, але мені, як патріоту дуже сумно за країну, що її хочуть покидати і я вам скажу, що це не найгірші представники українського суспільства зараз хочуть покинути країну.

    Чи багато Ви знаходили підтверджень, що в нас тут, на Вінниччині, були саме шляхетні родини, заможні?

     Якщо ми говоримо про дворян землевласників, наприклад, про магнатів, то їхніх нащадків зустріти сьогодні в Україні практично неможливо. Всі ми пам’ятаємо революцію, сімнадцятий рік, всі вони були або фізично знищені або виїхали на Захід, якщо вони виїхали на Захід, то вони вже сюди не повернулись аж до цього часу. Але є представники збіднівших дворянських родин і збіднівших шляхетських родів, ось це те з чим доводиться працювати. З якимись представниками чи нащадками дуже таких відомих князівських родів чи землевласницьких родів працювати не доводилось, тому що з тих причин, які я тільки що назвав.

   Я думаю, що найкраще ваше таке дослідження, воно ще попереду і що колись Ви мені розповісте, що ви таке відкрили, знайшли, дослідили. Я знаю, що крім усього Ви ще й займаєтесь науковою працею дослідження, так?

   Назвати це науковою працею я не берусь, я сам, закінчивши політехнічний університет і наукову магістратуру, я маю потяг до таких наукових речей і мої дослідження оформляються з претензією на науковість невелику, хоча це не є наукова робота, але там обов’язково є посилання на всі документи, обов’язково копії документів, тобто клієнт має крім того, що факт, має звідки цей факт я взяв, копію документу цього і ще повне посилання. Він може перевірити цю роботу сам і передати нащадкам своїм, де лежить оригінал, щоб доторкнутись, можливо, хтось захоче сам до цього документу, тому з такої точки зору так. Пишемо статті, але вони є більше науково-популяристичні, а не наукові.

    Залишається в нас буквально хвилина до закінчення ефіру, я хотіла би, щоб ви порадили тим хто мріє з’ясувати про свій рід трішки більше ніж до третього коліна, що їм робити, з чого почати?

    Почати потрібно з опитування родичів, старших представників роду, тих про кого я казав, якщо це непрямі предки, то бокові гілки, але обов’язково питайте, старожилів в селі обов’язково питайте, а потім з цією інформацією, або на форуми її готуйте, або ж відразу в архів працювати, а в кого немає часу і бажання звертайтесь до нас, ми допоможемо.

   Я Вам дуже дякую, Вікторе, за таку цікаву, надзвичайно класну розмову. Отже, шановні слухачі, шукайте, відкривайте, дізнавайтесь про своє коріння. Нагадаю гостем програми «Відверто», підготовленою на державне замовлення, ведучою Наталею Денисовою та звукорежисером Михайлом Диким завершено.  І  нашим гостем сьогодні був директор центру вивчення  генеалогії «Пращур» – Віктор Долецький. Я Вам бажаю вдалих цікавих відкриттів, досліджень і для всіх на все добре і хай щастить.

    Всього  доброго.

Comments

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*
*

Loading Facebook Comments ...