Деякі наші клієнти і, особливо, закордонні партнери не розуміють: як можна на дослідження родоводу потратити рік часу? Дика неефективність нашої країни в цілому і архівної сфери зокрема – ось відповідь. picture_25-workforce-product_1622_p0 Чому так відбувається? Поясню більш детально.

1. Заборона робити фото документів власною технікою. В багатьох архівах України, як і в 19 столітті, потрібно робити виписки. Я серйозно. От знайшов ти потрібний факт. Замість того, щоб потратити 2 секунди на фото і піти далі, а вже потім спокійно в офісі чи дома аналізувати інформацію, ми тратимо 10 хв. на детальну виписку.

2. Ліміти на видачу справ. Не більше 10-ти справ і не більше 1000 сторінок. Знайомо? І поки не здасиш цих документів, інші замовляти не можна. Дикість якась?! Ні, сьогоднішні реалії, навіть “продвинутих” українських архівів. Дехто, хто не зіштовхувався з архівами, дивується – як ми за день можемо опрацювати більше 1000 сторінок? Справа в тому, що в багатьох архівах документи знаходяться в справах по 1000-1700 сторінок, а нам потрібно всього 50 з них по конкретному селу. Тобто, можемо опрацювати не більше 1-ї метричної книги за день.

3. Черги в читальному залі. Якщо я сьогодні замовив справи, то отримаю їх, в кращому випадку, через день. Часто, через тиждень чи два. А в деяких архівах через 3 місяці. Замість того, щоб тут же видати справи, як в європейських архівах, потрібно стільки чекати. Я розумію, що цьому вина застаріла процедура видачі справ. Але часто причиною є банальне “ганяння чаїв” відділом видачі, тому що вони виконали план на день. План на день – як в радянському союзі. То дарма, що люди чекають, що їдуть з інших міст. Якщо працівники справді не встигають, потрібно перерозподілити обов’язки. Якщо є пікові навантаження, сам директор (знявши перед тим корону) міг би винести справи. В бізнесі часто власники, закатавши рукави, працюють разом з працівниками, бо є пікове навантаження, та не тут.

4. Шалена бюрократія. Щоб вивчати свою історію я маю погодити тему у директора. Що погоджувати? Нащо? В директора немає інших справ? Потрібна копія – до директора. Оплатити довідку про те, що ти вже знайшов: заява, оплата (в банку до якого іноді 20хв. ходу), підпис директора чи зама, дозвіл від працівника читального залу – вуаля. Трястя! Іноді потрібно потратити пів робочого дня, на те що має робитись за 1 хвилину.

5. Повна аморфність більшості працівників архівної сфери. А нащо щось змінювати? Їм і так тепло. Можна ж тільки жалітись на мале фінансування. Цікаве спостереження: директори та керівники (навіщо вони тоді потрібні?) жаліються, що ні на кого не мають впливу. “Я йому казав та він не зробив”. Серйозно? Я сам керівник і мене починає тіпати від таких відмазів.

6. Відсутність або не вичерпність якісного довідкового апарату. Довідники метричних книг – одне з небагатьох виключень, та і вони далеко не повні. Відсутній механізм внесення в них правок та доповнення. По іншим документам взагалі печаль повна. Хоч віддаю шану тим не багатьом НАУКОВЦЯМ (тому що в нашій країні їх можна писати тільки так) які створюють довідковий апарат кладучи на це половину життя. Так, часто це працівники архівів, яких я тут критикую. Часто це настільки віддані справі фанати, що я шокований. Як думаєте, поважають таких в колективі? Шанують? Їх знають рядові дослідники?

7. Комерційний генеалог – паразит, ворог, барига, мультимільйонер і т.д. Серйозно, ставлення до людини, яка чесно робить свою не легку справу і заробляє на тому як в совку. Та не вороги ми архівам, а часто найкращі друзі. Та часто ставлення до нас набагато гірше, ніж до людини, яка в перше в читалці, рве документи та плює на пальці перелистуючи сторінки.

8. Принцип тоталітарної країни “Все, що не дозволено – заборонено” на відміну від цивілізованого “Все що не заборонено – дозволено” Часто доводиться витрачати купу часу та енергії на доведення своїх законних прав, так як працівники законів не читають, а ті які читають трактують їх якимось збоченим чином.

Це далеко не вичерпний список відповідей на питання “Чому так довго?”. Мета цієї статті сказати, що будь яка система вимагає постійного вдосконалення, архівна ж система застрягла в совку.

Повірте, наш центр та я особисто намагаюсь підтримувати всі рухи в кращу сторону. І рух поступовий є, та він ДУЖЕ повільний. Я вірю, що в архівах є багато працівників, які хочуть змін на краще. Вони часто бояться підняти голову та щось сказати, часто зажаті законодавчо чи законом про державну службу. Але в нас немає куди відступати – ми мусимо змінити і цю сферу України, хай і не саму нагальну в сьогоднішній ситуації.

P.S. В архівів купа проблем, які потрібно вирішувати комплексно, я це чудово розумію. Але більшість тих проблем про які я написав, виправити легко – було б бажання директорів та Державної архівної служби. Останні декларують свою готовність до змін – подивимось, як буде на практиці.

Автор – Віктор Долецький©

P.P.S.

 

  Статтю підготовлено спеціально для Пращур.укр. Якщо Ви зацікавлені в дослідженні своїх сімейних коренів, хочете створити генеалогічне дерево, знайти документи про походження для Карти Поляка – звертайтеся до нас. Ми допоможемо!