На запрошення керівника центру вивчення генеалогії «Пращур» Віктора Долецького журналісти медіа-порталу «Вежа» Микола Геркалюк і Марина Сербінович і я, історик-краєзнавець Андрій Баніт, здійснили дослідницьку поїздку в районний центр Вінницької області смт. Ямпіль. Нашою метою було, по можливості, знайти свідоцтва про проживання єврейської сім’ї Голгерів в цьому містечку. Попутно, показати Ямпіль як місце проживання, де колись протягом, як мінімум, ста років жила численна розгалужена родина Голгерів.  (Стаття про поїздку на порталі Вежа)

Власне, через 2.5 години їзди легковим автомобілем з Вінниці ми приїхали в Ямпіль. Місто за статистикою на сьогодні налічує близько 10 тис. жителів, хоча ще за переписом населення 1989 року в ньому проживало 16 тис. жителів. На сьогодні євреїв тут залишилися одиниці. Хоча ще в 60-ті роки ХХ століття їх налічувалося близько тисячі. Опинившись тут, я як історик-краєзнавець відразу ж почав дізнаватися особливості колишнього типового єврейського штетла (містечка), чия специфічна історія і культура як Атлантида поступово зникає в хвилях часу. Чому так?

 

Євреї-ашкеназі з їх іудейської релігією, характерною зовнішністю і мовою ідиш як етнос виник в період епохи Середньовіччя на кордоні сучасних Франції та Німеччини. Сучасні генетичні дослідження (т.зв. «мітохондріальна ДНК») показують, що засновниками етносу євреїв-ашкеназі стала невелика група жінок, які жили в VІ – VІІІ столітті в цій частині Західної Європи. Але цілий ряд трагічних подій змусили їх в ХІV – ХVІ століттях мігрувати на землі Королівства Польського і Великого Князівства Литовського. При цьому правителі цих країн надали євреям істотні автономні права в релігійного і внутріобщинного життя. На кінець ХVІІІ століття в Речі Посполитій проживало близько трьох чвертей усіх євреїв-ашкеназі світу. Склалася своя особлива культура і система вірувань. Саме на території Правобережної України серед євреїв виникла нова течія в іудаїзмі – хасидизм.

На жаль, для дослідників єврейської генеалогії до кінця ХVІІІ – початку ХІХ століття східноєвропейські євреї прізвищ не мали і не прагнули їх отримати, оскільки вони намагалися йти від грабіжницького оподаткування фіскальних органів спочатку Речі Посполитої, а з 1793 роки (2-го поділу Польщі) – Російської імперії. Але за часів правління Олександра І (1801 – 1825) все євреї Росії згідно з царським указом були зобов’язані отримати прізвища. Десь в ці роки своє прізвище отримав і засновник роду Голгерів. Я припускаю, що єврейське прізвище «Голгер» дуже рідкісне і перший її носій швидше за все жив в містечку Ямпіль Подільської губернії. Більш того – всі євреї, носії цього прізвища знаходяться між собою хоч і в дуже далекій, але спорідненості.

Можливо це сталося в 1805 році при складанні «Ревизской сказки по Подольской губернии». Але ще раз повторюся, це лише мої припущення.

Ну а Ямпіль представився нам хоча і дуже зміненим, але все ж типовим в минулому єврейським штетлом (містечком), яких ще перед початком 1-ї світової війни на території Правобережної України, Бессарабії, Польщі, Білорусії та Литви налічувалося близько тисячі. Якщо говорити про Ямпіль, Дзигівка, Могилів-Подільськ та інші Придністровські штетли, то з етнічної точки зору тут як правило, проживали сотні років пліч-о-пліч чотири громади: євреї, українці, молдавани і в невеликій кількості поляки. Причому місцеві жителі, як правило, говорили на двох-трьох інших мовах. Оскільки євреям було заборонено займатися землеробством, то основними джерелами життєзабезпечення стали торгівля і ремесла. Тому євреї, як правило, жили компактно в центрі містечка навколо ринкової площі. В Ямполі головними ремеслами для євреїв стали: каменотесного виробництво, вирощування винограду, виноробство, торгівля спиртними напоями, торгівля і доставка в Одесу зерна, рибний промисел, контрабанда.

Проїхавши трохи по місту чим ближче до центру я почав впізнавати, незважаючи на перебудови і ремонти, колишні єврейські садиби характерної будови. Найбільш відмінні їх риси: вік будинку ХІХ – початку ХХ століття, старовинні дерев’яні засклені балкони, які стоять на стовпах. Вони використовувалися в іудейське свято Суккот (Кущі) для проживання в цій частині будинку протягом тижня. Всі інші дні року – як звичайне господарське приміщення. Ще одна відмінна риса такого будинку – на одвірку вхідних дверей залишилася виїмка – місце, де колись прикріплювалася охоронна мезузи  пергамент, (сувій пергаменту, який містить частину тексту молитви).

В організації всієї експедиції нам дуже допоміг Замишляєв Віктор – начальник відділу культури і туризму м. Ямпіль, який, не дивлячись на відпустку, погодився нам допомогти. Більш детально в структурі Ямполя допомогли розібратися старожил містечка – 83-річний Ігор Абрамович Герман і екскурсія, проведена працівником місцевого краєзнавчого музею Мариною Гринчик.

Нам вдалося побувати в підвальних приміщеннях (казематах) колишньої міської фортеці, а в ХVІІІ – поч. ХІХ ст. – ратуші міста. Тут нам провів екскурсію дуже гостинний козак Паскаленко Віктор. У підземеллі місцева козача організація організувала музей. Навколо цього місця виникла торгова площа, яка століттями „годувала” місцевий люд.

Здалеку ми побачили старовинний,  працюючий до цього дня кар’єр рожевого пісковика. Не відразу, але все ж ми знайшли стародавнє єврейське кладовище з унікальними надмогильними плитами (Мацева) імовірно ХVІІ – середини ХІХ століть і в центрі кладовища Охель (будиночок) над могилами 2-х значних хасидських цадиків (праведників) Баруха з Ямполя і Цві хасидів. Досліджували ми і нове єврейське кладовище, перші поховання якого датуються 2-й половиною ХІХ ст. Тут ми знайшли і задокументували ряд могил, де були поховані представники роду Голгеров. Пройшлася наша група як центральними вулицями, так і околицями Ямполя. На завершення нашого пішохідного маршруту ми опинилися на березі невеликої, але повноводної річки Русава, де з кінця ХІХ століття стоїть великий млин. За непрямими документами якийсь час ними володіли Голгери. Загалом, поставлене перед собою завдання ми виконали.

На завершення цієї невеликої розповіді хочу сказати: в останні десятиліття в розвинених країнах все більшого поширення має генеалогічний туризм – коли правнуки приїжджаючи з різних куточків світу намагаються побувати в тих місцях, де колись жили і були поховані їхні предки. Можу засвідчити з особистого досвіду – такі поїздки складають на таких спадкоємців-туристів незабутнє враження.

 

Автор: Андрій Баніт

Фото: Віктор Долецький

 


  Статтю підготовлено спеціально для Пращур.укрЯкщо Ви зацікавлені в дослідженні своїх сімейних коренів, хочете створити генеалогічне дерево, знайти документи про походження для Карти Поляка – звертайтеся до нас. Ми допоможемо!

 

Komentarze

Dodaj komentarz

Twój adres email nie zostanie opublikowany. Pola, których wypełnienie jest wymagane, są oznaczone symbolem *

*
*

Loading Facebook Comments ...