15 грудня 2018 року місто Лохвиця стало генеалогічною столицею України – тут відбулись Вечорниці „Хто ми? Чиїх батьків діти?”, які провела Яніна Алєєва, центр вивчення генеалогії „Пращур” виступили партнерами заходу. Була  насичена програма з екскурсією визначними історичними місцями Лохвиці і безліч важливої і корисної генеалогічної інформації під час доповідей і дискусій. Цікаву статтю про захід написали у місцевій газеті – Панорама Полтавщини у №52 за 27 грудня. Пропонуємо ознайомитись з текстом статті нижче:

Раніше складанням свого родоводу займалися переважно представники знаті, щоб довести приналежність до дворянського стану. Та останнім часом усе більше людей цікавляться історією свого роду й створюють генеалогічне дерево. Чимало з них стверджують: хочуть відчути зв’язок зі своїм корінням. Він допомагає набратися життєвої сили й мудрості. Адже в кожному роду є свої чудові особистості. Герої, на яких хочеться бути схожим.

Засновниця громадської ініціативи „Моя провінція», авторка проекту «Дослідити свій рід» Яна Алєєва живе в Києві, але часто повертається до рідної Лохвиці та бере участь у різних заходах. От і нещодавно завітала до рідного міста разом із представниками Центру вивчення генеалогії «Пращур”, щоб провести цікавий та повчальний захід – Вечорниці „Хто ми? Чиїх батьків діти?»

Організатори не дарма обрали місцем проведення вечорниць Лохвицю. Більшість доповідачів пов’язує з цим містом генетичне коріння, хтось жив тут раніше, хтось має родичів. А головне – це місто з багатовіковою історією, з ним пов’язане життя багатьох відомих людей, знаних родів і династій.

«Глибше середини ХVІІІ століття і не мрійте докопатися!»

Тож у першій половині дня учасники вечорниць поринули в історію міста й повіту, відвідавши краєзнавчий музей імені Григорія Сковороди. Поміж аналогічних музеїв Полтавщини і всієї України він вирізняється багатством експозиції, величезними фондами невиставлених експонатів, архівів, досліджень наукових співробітників.

Полтавці й кияни були в захваті від побаченого. Справжня козацька зброя, нетипова картина Айвазовського – “Чумацька валка» (оригінал, який у 90-х намагалися вкрасти, але картина так міцно прикріплена до стіни, що злодії не впоралися), рукописна ревізьська сказка з даними про населення повіту, величний сувій Тори… Навіть поверхневої, короткої екскурсїї вистачило, щоб перевернути уявлення гостей про Лохвицю, яка здавалася їм звичайнісіньким провінційним містечком.

Потім була екскурсія центральними вулицями, де збереглося чимало будинків, зведених на межі ХІХ і ХХ століть. Серед них – нинішнє медучилище (колишній будинок жіночої гімназії), центральна районна бібліотека (будинок Товариства сільських господарів), ПТУ-27 (колишній горілчаний завод), синагога (нині не використовується), тютюнова фабрика Евеля Дунаєвського (також занедбана).

На вечорниці, що відбувалися в читальній залі бібліотеки, прийшло багато лохвичан, переважно молоді. Сама зала, освітлена свічками, нагадувала про той самий частково генетичний, частково енергетичний, духовний і містичний зв’язок із предками.


Тут і Дерево Роду, і експозиція предметів побуту українців позаминулого століття, і вишиваний одяг та рушники зі скринь прапрабабусь. У такій обстановці кожен міг не лише слухати, а й ставити питання та висловлювати власні думки, ділитися спогадами.
– Максимум, куди можна просунутися у своїх генеалогічних пошуках – середина ХVІІІ століття, – доводить Яніна Алєєва.

– Одна моя знайома говорить, що вона відчуває якийсь зв’язок із Київською Руссю. Хочу вас запевнити, що до таких глибин навіть не мрійте докопатися. Це – марно.

Рід Горошків залишив по собі добру славу


Яніна займається дослідженням родоводу 6 років. Її батько – вірменин, а мама – нащадок відомого на Лохвиччині роду Горошків. Він залишив про себе добру славу.

Прадід Яни, Василь Савич Горошко, до революції мав 10 десятин землі. На них був млин із найновішим на той час німецьким обладнанням, який випускав 12 сортів борошна, включаючи нульовий, що використовується у фармацевтиці. Батько його, Сава Іванович, був членом товариства сільських господарів, що звело будівлю, де нині – бібліотека. Сава Іванович сам сплатив за насадження лісу, який і зараз називається Горошків. Цей ліс, у якому старі дерева ростуть рядами, розташований на крутому правому березі Сули від околиці Лохвиці до села Гаївщини. Він є одним із улюблених місць відпочинку лохвичан.

Досліджуючи власний родовід, Яніна напрацювала методику пошуку предків, результатом якого має стати цілісне родове дерево хоча б до сьомого коліна. Предків від 1722 року можна знайти у метричних і сповідальних книгах. Яна перевірила, у яких установах можуть бути збережені дані, де реагують на запити. Приміром, щоб поновити свідоцтво про народження бабусь, треба з документами батьків, де вони записані, звернутися до РАГСу.

В установлений термін документ поновлять, із нього можна буде дізнатися вже про прабабусю. А також копія буде підтвердженням вашого родинного зв’язку й підставою для надання інформаціі іншими установами. Записи про старші покоління, можливо, доведеться шукати вже в архіві, адже туди має передаватися інформація РАГСів.

Підготовчий етап – створення чернетки генеалогічного дерева; розмова з родичами (запис фактів, спогадів та легенд); пошук свідоцтв про народження, шлюб та смерть усіх членів родини.

Потім – розвідка. Запити, робота в Інтернеті. Визначте, чого не вистачає для звернення в архіви та пошуків; підготуйте та надішліть запити у відповідні інституції; знайдіть та перечитайте інформацію про даний населений пункт.

Третій етап – пошукова робота: вивчіть відповіді на ваші запити; отримайте свідоцтва, яких вам не вистачає; починайте пошук і роботу з метричними та сповідальними книгами.

Вагомо може допомогти пошук у Інтернеті за допомогою пошукової системи «Google». Варто ввести прізвище, ім’я та по батькові пращура та відкривати посилання. Адже цілком можливо, що якийсь історик уже створив книгу пам’яті та вніс у вільний доступ дані про нього. Приміром, у Росії створені мало не повні списки учасників Другої світової війни, інформація постійно доповнюється і оновлюється. Існує величезна всесвітня організація з електронною базою даних «Familly search”, створена мормонами, завдання якої – пошук родичів і предків.

Із 1722 по 1921 рік, коли не було РАГСів, основні документи велися у церквах. Це метричні та сповідальні книги, вони можуть зберігатися у Центральному державному історичному архіві Києва або Львова. Саме лохвицькі книги знаходяться в Києві. Щоправда, документи Полтавщини збереглися погано, частина згоріла під час Другої світової. частина знаходиться в архівах Харкова чи Одеси через зміну меж області. Варто відзначити, що в кожній церкві велися свої окремі записи. Аналогічні православній церкві записи вели й у синагогах, але записували лише чоловічу стать. Крім цих книг, подекуди збереглися ревізські сказки – подворовий облік мешканців міст і сіл. Одна така є у вітрині Лохвицького краєзнавчого музею ім. Сковороди.


Можуть допомогти й нотаріальні та судові архіви, переписи населення, списки виборців, реєстри козацтва,
документи зємств.

Суспільство було просочене «стукачами», «сексотами», «агентами», які легко продавали знайомих. У будинку, який розташований на сучасній вул. Бурмистенка в Лохвиці, жили прадід і прабаба Яніни Алєєвої – Василь Савич і Степанида Михайлівна Горошки. Там у 20-ті роки ХХ століття збиралися інтелігентні люди, які підтримували Українську автокефальну церкву (вона поширилася Україною і особливо Полтавщиною завдяки діяльності Симона Петлюри).

1929 року інтелігенцію, приналежну до УАПЦ, репресували. На 5 років заслали до таборів і Василя Савича` якому пришили за 58-ю статтею Кримінального кодексу «антисоветскую агитацию петлюровского характера». Вже на початку 1930 року все майно родини забрали. Степаниду Михайлівну з дітьми виселили з просторого будинку, лишивши тільки найнеобхідніше. Після відбуття покарання прадід Яніни офіційно пропав безвісти, але є доказ, що його викликали і вбили за наказом “органів”.

Зі справою Василя Горошка правнучка ознайомилася вже в наш час. Виявилося, отримати доступ до галузевого обласного архіву СБУ дуже просто. Достатньо подати запит, заповнивши готову форму просто на сайті СБУ. Яніна навіть потримала в руках і скопіювала частину матеріалів справ репресованих родичів. За часів Сталіна чекісти ретельно зберігали всю документацію й у справах репресованих можна зустріти не лише фото і протоколи допитів, а й службові записочки на клаптиках паперу, особисті речі (вміст кишень: листи, фото, листівки, квитки до театру тощо) арештованих. Іноді, правда, їх не фотографували через відсутність фотоматеріалів, про що у матеріалах справ зберігаються довідки.

Історик, археолог Євген Калашник розповів, як дізнатися зі справ КДБ і НКВС якомога більше про своїх рідних. А заодно і про те, як легко продавали одне одного люди за тієї системи, як просочене було суспільство «стукачами», «сексотами», “агентами»…

– Ось донесення, прийняті начальником районного відділу КДБ від агента «Ласточка» восени 43-го, після звільнення від фашистів. Він подає список своїх знайомих і кожному дає коротку характеристику. Наприклад, указує, що «Надя Карпова, школьная соученица` во время оккупации была переводчицей в Гебиткомиссариате; Залеская Женя, студентка Киевского мединститута, была переводчицей; Несхоровский, член партии, во время оккукпации работал в деревообделочном комбинате”. Агенти “Ласточка” та “Іприт” доповідали про поведінку всіх знайомих, включаючи близьких людей, усе, що здавалося їм антирадянським і підозрілим.


На основі донесень фабрикувалися справи. Зараз можна легко встановити справжні імена агентів. Приміром, десь написано, що добросовісний агент направляється в таку-то школу працювати воєнруком. Він зразу доносить на директора школи. А в іншому документі вказується прізвище воєнрука цієї школи. Інший агент розкривається, коли суд проводить його додатковий допит як свідка.

За німецьку листівку в кишені власнику цих речей додали 2 роки таборів. Фото-Олег Доленко


Родинні легенди можуть помилятися на 150 років

Місцевий краєзнавець Іван Дудник розповів про свою книгу, присвячену землякові, їсторикові-геральдистові і генеалогу В’ячеславу Сенютовичу-Бережному і тематику своїх нинішніх краєзнавчих розвідок. Директор Центру вивчення генеалогії «Пращур” Віктор Долецький вів мову про родові сценарії та зачепив, зокрема, тему родинних легенд. Створювалися вони навіть на основі популярних жіночих романів початку ХХ століття.

Особливо багато плутанини виникає через прізвища, які, на думку їхніх носіїв, можуть свідчити про походження, соціальний стан предків. Але слід зважати, що прізвища постійно зазнавали трансформації. Часто писарі робили помилки, змінювали їх.

– Якось довелося почути: “Моєму прадідові Катерина ІІ за бойові заслуги подарувала золотий годинник», – говорить Віктор. – А в ході генеалогічного слідства виявляється, що той прадід народився через 150 років після смерті імператриці й годинник не золотий, а позолочений, із гравіюванням: – “От его імператорского величества”. Вручений годинник солдатові Першої світової війни. А Катерину ІІ нащадки приплели через те, що вона – найвідоміша та найодіозніша імператриця.

 

Навіщо знати про людей, які жили 200 років тому?

Учасники вечорниць багато міркували і говорили про те, навіщо потрібно пересічній людині знати свій родовід. Здається, це важливо для кожного, але є й певні мотиви. Наприклад, мормони їздять по всьому світу, в тому числі й по Україні, та сканують, оцифровують архівні джерела. За їхніми релігійними переконаннями, треба відшукати якомога більше своїх предків та за допомогою спеціального ритуалу приєднати до своєї спільноти. До знання предків до 7-го коліна підштовхують традиції багатьох релігій.

Деякі народи передають інформацію із уст в уста і знають імена пращурів (урахуймо, що вже в шостому поколінні – це 32 особи), які жили у ХVІІІ столітті. Дехто не бажає займатися дослідженням предків сам і готовий заплатити генеалогам кругленьку суму за родовід лише для того, щоб похвалитися в колі друзів, знайомих, бізнесових партнерів. У когось причини містичні: треба знайти причину злої долі й дізнатися про родові сценарії чи навіть прокляття, накладені на предків. – Усі ми знаємо про благословення до сьомого покоління чи прокляття, – наводить приклад Яніна Алєєва.

– Яскравий приклад – рід Галаганів. За переказами, полковник Галаган і його нащадки були прокляті козаками-характерниками на вимирання через те, що Галаган зрадив мазепинців. І рід Галаганів справді на сьомому коліні щез…

У інших країнах спорідненість із багатими предками, буває, важливо підтвердити документально, щоб отримати спадок. Та в Україні це дуже складно, компенсація за відібране колись у предків майно символічна. Комусь важливо підтвердити національність і виїхати до іншої країни. Тому співробітниця «Пращура» Людмила Гриб розповіла, як на основі документів можна це зробити.

Є ще низка практичних причин, наприклад, створення здорового шлюбу, де народжуються здорові діти без спадкових захворювань, обрання професії, до якої є спадкові схильності. Але в будь-якому разі приємно пишатися своїми предками, своїм родом, відчувати з ними духовний зв’язок, поринути в захоплююче дослідження своїх коренів.

Олег Доленко”

 

P.S.

  Якщо Ви зацікавлені в дослідженні своїх сімейних коренів, хочете створити генеалогічне дерево, знайти документи про походження для Карти Поляка – звертайтеся до нас. Ми допоможемо!

 

Komentarze

Dodaj komentarz

Twój adres email nie zostanie opublikowany. Pola, których wypełnienie jest wymagane, są oznaczone symbolem *

*
*

Loading Facebook Comments ...