Серед репресованих у 30-х роках – чимало священиків, які постраждали за віру. Ця статна красива пара на фото – подружжя Холодкевичів – Олександр Кирилович та його дружина Олена Михайлівна, поряд – ікона-складень, якою їх благословили батьки (а вони обоє були із священницького роду) на довгий і щасливий шлюб, який, на жаль, виявився для них таким коротким.

 
Олександр Кирилович народився 15 березня 1868 р. у селі Криве Сквирського повіту Київської губернії (нині це Попільнянський район Житомирської області) у родині священика, протоієрея Кирила, який, окрім Олександра, мав ще 7 дітей.
 
«Александр Кириллович Холодкевич по окончании курса наук в Киевской духовной семинарии в 1892 году аттестатом второго разряда проходил должность учителя с того же года по 1901 в церковно-приходской школе м. Ходоркова Сквирского уезда, 5 лет в Кривинской второклассной школе того же уезда, а в 1902 году 30 января по резолюции Его высокопреосвященства Феогноста, митрополита Киевского преосв. Сергием, епископом Уманским рукоположен во священники по Свято-Параскиевской церкви в с.Огиевку Бердичевского уезда. От роду имеет 31 год, в семействе у него жена, Елена Михайловна, дочь священника». (ЦДІАК України, ф.127, оп.1011, спр.32).
 
В Огіївці Олександр Кирилович прослужив 28 років, за що й отримав нагороди церкви: у 1912 році – скуфію, у 1914 – камилавку, у 1918 – наперсний хрест, а також був затверджений у 1907 році на посаду помічника Благочинного 4 округу в Бердичівському повіті. Одночасно його було призначено завідуючим сільської церковно-приходської школи.
 
У шлюбі Олександра Кириловича та матушки Олени народилося 4 дітей – двоє доньок і двоє синів: Ніна (1903 р.), Ксенія (9.07.1904 р.), Борис (1905 р.) та Сергій (29.05.1910 р.).
 
Своїх онуків Ксенію у 1904 р. і наймолодшого Сергія у 1910 р. приїздив в Огіївку охрестити протоієрей м. Іллінці Липовецького повіту Кирило Григорович Холодкевич, їх дід, а «воспреемником», тобто хрещеним, у тієї ж Ксенії був «Нов.-Подольской Крестовоздвиженской церкви диакон Захарий, Кирила Холодкевича сын». (ДАЖО, ф.1, оп.77, спр.1096).

Ніна і Ксенія Холодкевич

Середній син Борис помер 6 липня 1906 р. зовсім маленьким, у восьмимісячному віці. Доньок Ніну і Ксенію батьки, як родина духовна, за усталеною у ті роки традицією, вирішили віддати на навчання до Києва – в жіноче єпархіальне училище.
 
У 1854–1917 роках на теренах України функціонувало чимало єпархіальних училищ (були такі в Києві, Одесі, Житомирі, Тульчині тощо для дівиць духовного звання, подібні школи здійснювали виховання у релігійному дусі, а також навчали вести домашнє господарство).
 
Батьки тішилися своїми дітьми, сумуючи за доньками, та щастя їх тривало не довго. В Україні на початку ХХ ст. почалася страшна епідемія тифу, яка забрала сотні тисяч життів, померло від нього і чимало огіївчан. Матушка Олена Михайлівна поїхала до Києва за доньками, можливо, в надії убезпечити їх від страшної хвороби, забравши в Огіївку.
 
Та додому дівчата повернулися самі. Заразившись чи то у поїзді, чи деінде, Олена Михайлівна важко захворіла і померла. Поховали її там же, в Києві. А згодом в Огіївці від цієї ж страшної хвороби померла і 16-річна донька Ніна, чин поховання якої здійснив настоятель Києво-Подільської Хресто-Воздвиженської церкви Захарій Кирилович Холодкевич, рідний брат Олександра Кириловича. Вбитий горем від цих втрат батько вирішив поховати доньку не на сільському цвинтарі, а біля церкви (про що є запис у метричній книзі за січень 1919 року), під розлогою яблунею.
 

Залишився Олександр Кирилович вдівцем з донькою Ксенею та сином Сергієм. Йому пропонували змінити місце служби, перейти на іншу парафію, можливо й більшу, ніж в Огіївці, але він навідріз відмовлявся: «Куди ж я поїду? Не покину я село і своїх людей, церкву».

Запис про парафію Кирила Холодкевича у Пам’ятній книзі Київської єпархії, 1913 р.

 
Страшне колесо репресій 1930-х років котилось по країні. Не обминуло воно й Огіївку. 28 січня 1930 року у будинку О.К.Холодкевича було зроблено «трус» (обшук), і його разом з іншими огіївчанами (зокрема, вчителями А.С.Тетеруком, О.К.Журбицьким, всього в той день було арештовано 10 чоловік) доправлено в Бердичівський ОВ ГПУ. Звинувачення священику Холодкевичу було висунуто за ст. 54-10 УК УРСР, яке звучало так: «Проводив антирадянську агітацію, направлену на зрив усіх заходів, що проводились на селі» (ДАЖО, Ф. Р-5013, оп.2, спр.8310).
 
А ось свідчення з протоколу допиту самого Олександра Кириловича: «В антисоветской деятельности и агитации виновным себя не признаю. Источником моего существования является священство, я состою на учете религиозной общины. Мой доход в среднем 20-25 руб. в месяц. В селе Огиевка я уже служу 28,5 лет». І далі: «К бедняцкому крестьянству отношусь сочувственно, всегда помогаю, чем могу».
 
17 лютого 1930 року Олександру Кириловичу було винесено вирок – ув’язнити в концтабір терміном на 3 роки. На той час йому було 62 роки.
 
Після ув’язнення О.К.Холодкевич повернувся в Огіївку доживати свій вік біля доньки Ксенії Олександрівни та її чоловіка Панаса Васильовича Матвійчука, якого він теж хрестив, коли той народився, як і Ксенія, у 1904 р. На початку березня 1941 року Олександр Кирилович помер, передчуваючи, що буде війна, і співчуваючи рідним: «Важко вам буде!» Поховали О.К.Холодкевича на сільському цвинтарі, відступивши від традиції хоронити священиків біля церкви, бо й її, якій він служив вірою і правдою, в Огіївці вже не було, зруйнувала її влада вщент перед війною.

Ксенія Холодкевич з сином і невісткою

 
Маховик репресій у цьому ж таки 1941 році підім’яв ще одного сина з родини Холодкевичів – Михайла Кириловича, 1880 р.н., який проживав у Ружині і працював вчителем природничих наук у місцевій школі. Звинувачувався він, як і багато інших репресованих у ті часи, «в контрреволюционной деятельности» (ДАЖО, ф. Р-5013, оп.2, спр.15944).
 
Повернувшись після ув’язнення і будучи реабілітованим, Михайло Кирилович знову викладав у місцевій школі і навіть подарував їй свою бібліотеку, яку збирав більше 50 років, про що у 1962 році від 24.04 вийшла стаття у місцевій газеті під заголовком «Подарунок вчителя пенсіонера». На 10 років заслання була засуджена і дружина Михайла Кириловича – Олександра Дмитрівна Лелявська (ДАЖО, ф. Р-5013, оп.2, спр.4886), яка після реабілітації багато років поспіль працювала лікарем-терапевтом у Ружинській районній лікарні. Дітей у них не було. 
 

Володимир Панасович Матвійчук

А в шлюбі Ксенії Олександрівни Холодкевич і Панаса Васильовича Матвійчука народилося двоє дітей – донька Олена і син Володимир. Володимира Панасовича в Ружині знають всі, багато років він викладав у Ружинській середній школі автосправу. У цій же школі працювала вчителем і його дружина, а нині викладає інформатику син Сергій.

Володимиру Панасовичу нині за 80 років, а він до недавніх пір, маючи прекрасні знання з математики, готував учнів до ЗНО. Його девіз і сьогодні: «Ні дня без вирішеної задачі». Учні Володимира Панасовича – переможці багатьох обласних олімпіад.

 
Сергій Олександрович Холодкевич прожив життя з клеймом сина ворога народу, через яке його навіть в армію не призвали. Під час війни він працював на заводі «Уралмаш» майстром, живучи там же.
 
Ксенія Олександрівна Холодкевич померла 1.05.2001 року, переживши на 10 років свого чоловіка – Панаса Васильовича, який поважав свого тестя священика «за справедливість». Маючи від природи гарний голос, Ксенія Олександрівна в молодості разом з чоловіком грала у виставах Огіївського драмгуртка, була півчою, а так як у селі тривалий час не було священика, не відмовляла ніколи родичам померлого у відспівуванні.
 
За життя чимало їй дісталось від деяких односельчан. За спогадами її сина, частенько бригадир, загадуючи їй іти на роботу, приказував: «Іди, попрацюєш, попівська дочко». Спокійна від природи Ксенія Олександрівна завжди все приймала смиренно, а в селі і досі згадують, що вона до кожного, навіть до маленької дитини зверталась усе життя лише на Ви, очевидно, давалась взнаки її гімназійна освіта.
 
Вінчальна ікона О.К.Холодкевича і його дружини Олени Михайлівни перейшла у спадок від доньки до внука – Володимира Панасовича. Ікону В. П. Матвійчук прийняв рішення передати до Ружинської православної церкви. Сергій Олександрович Холодкевич і його сестра Ксенія Олександрівна назвали своїх доньок Оленами, як звали їхню маму Олену Михайлівну,  доньку священика, яку вони втратили в ранньому дитинстві і портрет якої висить, як і раніше, поряд з портретом її чоловіка у будинку їхнього онука Володимира Панасовича в Ружині.
 
© Тамара Архипчук.
 

P.S.

  Статтю підготовлено спеціально для Пращур.укрЯкщо Ви зацікавлені в дослідженні своїх сімейних коренів, хочете створити генеалогічне дерево, знайти документи про походження для Карти Поляка – звертайтеся до нас. Ми допоможемо!

Komentarze

Dodaj komentarz

Twój adres email nie zostanie opublikowany. Pola, których wypełnienie jest wymagane, są oznaczone symbolem *

*
*

Loading Facebook Comments ...