Програма Родовід, на тему: “Конкурс старого родинного фото”. Вийшла 17.12.2014  на Вінницькому обласному радіо “Хвиля”

    В наш час, коли люди, здебільшого, прагнуть реалізувати себе у професійній сфері, цінність родини, на жаль, втрачає свої позиції. Як можна запобігти цьому? Поговоримо у програмі «Родовід», виготовленій на державне замовлення.

   З вами автор і ведуча – Ольга Зайцева та звукорежисер Олександр Войнаровський.  

   Певно, у кожного виникають свої асоціації, коли ми говоримо про родинні цінності. Для когось – ці цінності матеріальні, наприклад, коштовності, які передаються з роду в рід, для когось – духовні – родинні свята і улюблена пісня, яка співається усіма поколіннями  на цих святах.  А для когось – поняття родина взагалі знівельоване, через темп і домінанти сучасного життя. На щастя, є люди, які не лише вміють гармонійно поєднувати сім’ю і роботу але і допомагають іншим зберегти і примножити родинні цінності. Таким є гість нашої студії – директор центру вивчення генеалогії «Пращур» Віктор Долецький. І поговоримо сьогодні про родинне фото, як теплий елемент родинного єднання. З власного досвіду дослідження свого родоводу Віктор Долецький знає, як, часом, непросто,але захопливо  знайти старе фото прабатьків і зберегти його для нащадків.

– Коли люди приходять в офіс – в мене надруковане велике родинне дерево, і там внизу фотографія моїх предків. І кажуть: О! Збереглись стільки фото! Я кажу, що це не збереглись, а у кожного цього фото є окрема історія, як я його шукав, як я його здобував. Я за деякими їздив в Білу Церкву, за одним фото в Житомир.

– Як Ви знали, що вони там є?

– Зараз розкажу трошки технологію. Уявимо, що вам потрібно фото вашого прадіда чи прабабусі. Якщо ви знаєте всіх нащадків цієї людини, тобто, в прадіда було… Знати потрібно рідних братів і сестер ваших дідів і бабусь, у них є також нащадки. В цих родинах можуть зберігатися фото прадіда і прабабусі їхніх. Але вони і вам є прадідусем і прабабусею. Отаким чином я знайшов фото мого прапрадіда і прабабусі, остання моя така знахідка була. Я познайомився по телефону, ми  вживу не знайомі з цією людиною досі – з Галиною, вона сестра моєї бабусі. Виходить, я поїхав в село, де жили предки моєї бабусі, батьки моєї бабусі і там поспілкувався з людьми. Я практикую такі генеалогічні виїзди, (генеалогічні поїздки), це, зокрема, робив для себе – поїхав в село, де жили мої пращури, пошукав якісь старі документи, старі фотографії, поспілкувався з нащадками цих людей і от мені дали телефон, сказали, що є така людина, вона щось трохи знає, що вона живе в Білій Церкві. Я подзвонив їй, ми розговорилися, виявилося, що вона також цікавиться генеалогією. Ми обмінялися даними. Що маю я – дав їй , що має вона дала мені. І потім щось я її спитав за фото. А вона каже, в мене десь було фото мого дідуся й бабусі. І от вона знаходить, але для неї – це дідусь і бабуся, а для мене це прапрадід і прапрабабуся. Тобто, це одне з найцінніших фото в моїй колекції особистій.

– І, напевно, найдавніших…?

– На рахунок давності – воно не підписане, а люди жили досить довго, тобто воно могло бути зроблене вже десь в роках 50-тих, певно. Тобто, в мене є старіші фото.

– Тобто, фото уже в похилому віці, просто?

– Так, фото в похилому віці, але просто цих людей на інших фото ніде немає. От, наприклад, по своїх прадідах і прабабусях я знайшов сім з восьми чоловік – семеро в мене є на фотографіях. Одного мого предка – Філімона Крука я фото знайти не можу. Людина померла ще в 1957 році і, можливо, не була ніде сфотографована, але мій дід згадує, що він десь бачив фото свого батька. От я зараз вже багато де перешукав його, знайти поки що не вдається. Хоча, в мене є відчуття, надія, що я його все таки знайду. В мене ще є декілька зачіпок і думок, де б воно могло ще бути і кого б ще попитати. Те, що я перепровірю ці зачіпки – це однозначно, а, чи будуть вони успішними – побачимо.

–  Чи не лежить воно десь так, що люди вже не знають, хто на цьому фото, але просто зберігають його…

 – Саме так. Може бути саме така ситуація. А, буває, знаєте, ще така от цікава ситуація – мій дід по  батьківській лінії прямій чоловічій – він покійний, батько мій також давно покійний і фото в мене не було цієї родини. Це мого прадіда і прабабусі по батьківській лінії, але в діда була рідна сестра. Вона на той момент, коли я цим займався, цікавився, також була покійна. Але думаю, поїду я в будинок, де вона жила. Я колись у неї був. Коли ще маленький був. І пам’ятаю, у неї були сімейні фото – на стіні висіли, то старий будинок був. Я приїжджаю туди, там живе її внучка – моя чотирьох’юрідна сестра, вона ще мені хрещена заодно. От відвідав хрещену, поспілкувались заодно. В неї сучасний ремонт, знаєте, зроблений…

На стінах фотографії уже не висять

– Так. Кажу, Ліля а де фотографії були, де фотоальбоми? А вона каже, що робила ремонт, склала старі речі біля сміття де все викидалось. Але, каже, потім рука не піднялась викинути фотоальбом в сміття. І його на горище закинула. Кажу, давай знімать. Знімаєм ми той ящик з горища, і давай передивлятись, що там є. Вона трошки старша і деяких людей пам’ятє, бо бабуся їй розказувала. Бо я, наприклад, не впізнав би тих людей. А деяких людей ми зрозуміли, що, наче, люди з родини, бо схожі, знаєте, риси обличчя. Але ми не знали хто це. Але, тим не менше, я фотографії всі відцифрував, взяв з собою, тих, кого ми розпізнали, то я помітив, а з іншими я поїхав до своєї бабусі – жінки мого діда, і вона все таки тих людей знала, бачила, і  вона мені вже розказала, хто де є. Було одне фото, найстарше, десь 20-тих років. І на ньому три особи, і от, бубся каже що оце, певно, прадід, ще до одруження. Ще молодий… І ще одна молода дівчина і молодий чоловік. Один з них в формі. Той, хто в формі – ми визначили, що це саме мій прадід. А ті двоє – незрозуміло хто. Але потім я познайомився з представниками роду Долецьких, які живуть у Донецьку. Це виявилися нащадки рідного брата мого прадіда. І от його син один, мій, виходить, двоюрідний дідусь – він живе в Донецьку і я йому послав це фото по Інтернету. Це було декілька років тому, і, кажу, можливо ви знаєте, хто на цьому фото зображений? Він каже – так, звичайно, знаю, – це, каже, мій батько, моя мама і твій прадід. Потім він мені розказує дуже чарівну історію. Виявляється, його маму хотіли бачити своєю дружиною і Кароль і Яцек, – це два рідних брата – один батько Володимира з Донецька, а інший Яцек – мій прадід. І от вони на цьому фото троє не дарма. Але так, як Яцек пішов служити, а Кароль лишився, вона вийшла заміж за Кароля. Потім вони виїхали в Донецьк, потім ще десь в Росії були, потім повернулись в Донецьк. В них багато дітей було, десь біля восьми. І от їх там багато з донецьких лишилось.

В наш час, коли можливість фотографувати є у кожного, все менше місця залишається для фотоальбомів справжніх. Що стоять на полицях віталень, а не віртуальних папок з гігабайтами зображень на жорсткому диску. Хоч, насправді, і руки до тих гігабайтів не доходять та і не знаєш, чи завтра не підведе тебе техніка.

Вік сучасний – електроніки і так далі, у наших нащадків буде більше можливостей, хоча, не факт, можливо, те все не збережеться. Знаєте, в мене виникає думка, колись лякали електромагнітними вибухами на сонці і так далі. Можливо, щось таке станеться, можливо, щось інше. Ну, давайте, уявимо, що завтра ми прокинулись і відбувся п’ятихвилинний збій, який стер інформацію з жорстких дисків. Вже все працює, все можна далі завантажувати, але ті фото, роками накопичені – їх уже не повернути. При чому – з усіх дисків, можливо, хтось записує на якісь тверді носії, не знаю. Зіпсувався ще і диск до того всього і все з жорстких дисків просто знищено. Як відновити фото? Якщо не буде надруковано хоча би знакових сімейних фото, то буде дуже важко.

– Під час розмови з Віктором Долецьким нам прийшло ще декілька цікавих ідей стосовно традиції сімейних фото і альбомів.  А традиція, як відомо, сильна річ.

 У мене в сім’ї мама хоче запровадити традицію, щоб робити великі фото родинні, власне, дідуся, бабусі, яких уже немає, на жаль, з нами. І от, на свята, на Різдво особливо, щоб вони були присутні з нами хоча б на фото. І якось Ви мені нагадали про цей момент і про те, що фото зараз зберігаються на комп’ютері, не друкуються і якось люди втрачають до них інтерес: ну, вони десь там є, хтось колись їх подивиться. А колись існували цілі фотоальбоми, 80-тих, напевне, років, були на картоні, треба було наклеювати ці фотографії в альбом і якось їх прикрашали, підписували. Зараз такої практики, в принципі, немає. Багато хто не робить навіть весільні альбоми. Як думаєте, як можна заохотити, з чого починати, щоб заохотити людину робити отакий от родинний альбом цікавий, можливо, раритетний.

– Я думаю, має бути, перше –  це розуміння, мотивація, для чого це потрібно. Особисто в мене є розуміння такої речі, що потрібно вибрати, при умові, навіть, що збережуться всі фото, які є у мене на комп’ютері, це близько 10 гігабайт фото , що вони збережуться до моїх правнуків. До того, поки будуть мої правнуки це вже буде не десяток гігабайт, а кілька терабайт, я собі так підозрюю. Щось цінне з тих терабайтів вибрать буде дуже непроста задача.  Тому би я рекомендував якісь знакові фото – сімейні події, сімейні фото друкувати. Завести невеличкий альбом, можна А4 формату, можна меншого купити. Кому який зручно і от саме такі фото туди вкладати. Це не має бути купа фото надрукованих, прикрашених, це не так багато часу займає. В багатьох є принтери, які дозволяють друкувати фото. Звичайно, є один нюанс, це те, що фото, які друкуються на домашніх принтерах, вони не так багато зберігаються.

Вигорають?

– Вигорають,  звичайно. Але якщо вони в фотоальбомах – то краще.  Але що з ними буде через  100 років – я не берусь сказати. Я підозрюю, що фото, надруковані в фотостудії  саме хімічним методом, то вони будуть краще зберігатись, ніж ті, що надруковані вдома на струменевому принтері в домашніх умовах. Тому саме для таких цілей я би саме рекомендував друкувати в фотостудії. Це може бути не багато  – Новий рік, наприклад. Перед Новим Роком сісти і з родиною перебрати найвизначніших, знакових 10 чи 20 фото – яких кому подабається, за минулий рік. Згадати, які події з вами відбулись.

– І так на кожен рік можна заводити отакий от альбомчик перед самим Новим Роком.

– Ну, це може бути один і той самий альбом, просто там рік 2013 – 10 фото, рік 2014 – наступний, можна попідписувати ці фото – ззаду фото підписати коли це було, що це була за подія, хто на ній зображений. Зрозуміло, що сьогодні ви всіх знаєте цих людей, ви знаєте, хто там зображений, але, повірте, пройде не так багато часу – 50-60-70 років і ваші нащадки не будуть знати тих людей всіх. Вас там вони впізнають, а інших людей можуть і не впізнати. Ваших двоюрідних братів-сестер, якщо вони там присутні, уже далеко не кожен там розпізнає. Я з цим зустрічаюсь, коли збираю фотографії саме наших предків  і в старих фотоальбомах знаходимо старі фотографії і буває, що немає людини, яка б могла ідентифікувати тих людей, сказати, а хто ж на цій фотографії. От гарне сімейне фото, але хто є хто сказати нема кому. Якщо фото не підписане, це є великою проблемою.

Першим кроком у популяризації родинного фото є конкурс оголошений центром вивчення генеалогії «Пращур». Розповідає Віктор Долецький.

 –  Наш центр вивчення генеалогії  «Пращур» оголошує конкурс старого сімейного фото. Ідея конкурсу виникла в минулому році. Я попросив свого клієнта принести сімейне фото – немає фото. Потім я попросив ще в декількох родичів їхні сімейні фото – сучасні. Знову ж таки мені сказали відповідь – що немає, і я так звернув увагу що в людей на комп’ютері зберігаються гігабайти фотографій, гігабайти різних фото і немає жодного сімейного фото. Для наших нащадків фотографія з вашим другом чи з моря буде не настільки цінною, як в сімейному колі. І саме тоді виникло бажання підняти цю тему і оголосити такий конкурс, щоб люди звернули увагу на це. Саме призом була фотосесія. Так само і в цьому році ми плануємо головним призом фотоконкурсу разом з фотографом Мариною Мельниченко зробити сімейну фотосесію.

– У більшості з нас родина – це переважно батьки. І як з часом забувається, що є стільки поколінь, бокових гілок родинного дерева, які вносять свій неповторний колорит в повсякденне життя і у спільні фото. Є якесь певне розмежування між сімейним фото і родинним фото. Тобто, скільки поколінь найкраще, щоб було представлено на такій фотографії?

– Коли свою сім’ю фотографуєм, коли збираємось на родинні свята є сімейні фото. Сімейне фото – це чоловік, дружина та їхні діти. А родинне фото – це, звичайно, вже всі представники – це батьки чоловіка, дружини. Це вже під якесь свято – які люди зібрались – тих і можна сфотографувати. Бо, зрозуміло, що зібрати в одному місці в один час для якогось родинного фото, щоб там були всі представники роду – це практично не можливо.

–  Всі представники роду і салат олів’є на столі.

Зазвичай, це на Різдво, наприклад, і відбувається. На Різдво і на Проводи. Тому що я в своїй родині культивую такі от фото на Проводи – це вже от така традиція – загальне фото зробити всіх присутніх, а на Різдво ще от інколи не всі хочуть фотографуватися, приходиться впрошувати людей, декого заставляти.

– Своїх рідних?

– Своїх рідних, навіть. Зібрати всіх на одне фото, особливо, коли це 15-20, навіть 30 чоловік – це непроста задача, виявляється.  Це не просто сфотографуватись. Це потрібно розсадити людей, розставити. Поки ти за одними бігав, інші, що стояли там вже повтікали і так далі. Але це цікавий процес, це ціла така подія на будь-якому святі організувати родинне фото

– Пам’ятаю як мені, і вже дорослій подобалось витягати на середину кімнати великий бебеляний ящик з сотнями старих і не дуже чорно-білих фото, зібраних батьками. Як подобалося розпитувати про людей, на тих фото, родичів, друзів, однокласників. Таки є шарм у старих фотографіях. Як не дивно, центр вивчення генеалогії «Пращур» ввів в конкурс саме старе родинне фото. Умова конкурсу є подати оце старе родинне фото, саме старе. Який вік того фото має бути? 20-ті роки минулого століття, чи 80-ті минулого століття?

– Ми поставили обмеження – фото має бути не менше 20-ти років. Тобто все що старше 20-ти років ми рахуємо вже старим фото. І можуть ці фото приймати участь. Звичайно, чим старше фото, тим цікавіше воно. Для нас, для конкурсу. Але в кожної сім’ї є якісь свої цікаві фото родинні, в кожного фото є ціла історія його створення, його пошуку, його зберігання і так далі.

– Приємно, що сьогодні люди роблять свою роботу безкорисно. Як то кажуть, з ідеєю. Ідеєю благородною, світлою – збереження родинних цінностей.

– Конкурс  старого сімейного фото від центру вивчення генеалогії  «Пращур» та фотографа Марини Мельниченко уже триває і триватиме до 24-го грудня 2014 року. Переможець буде оголошений 25 грудня. А урочисте нагородження переможця відбудеться 27-го грудня в галереї  «ІнтерШик» на фестивалі Хоббі Фест. Отож запрошую всіх бажаючих взяти участь, призи будуть досить гарні – за перше місце буде сімейна фотосесія від Марини  Мельниченко та бонус – макіяж від Ольги Середюк, за друге місце – генеалогічна фото рамка у формі дерева від центру вивчення генеалогії «Пращур», за третє місце – «Книга мого роду» Ірини Мацько. Конкурс проходить в соцмережах – в Фейсбуці і Вконтакті і є групи наші «центр вивчення генеалогії «Пращур» там і там є, перше повідомлення – воно зараз закріплене – це повідомлення про конкурс.

– Сьогодні напередодні Різдва згадаймо тепло родинних свят, здатних подарувати тепло і злагоду душі, справжню, непідробну радість від спілкування з близькими і залишмо світло наших посмішок нащадкам, коли зі спалаху фотоапарату вилітає «пташечка». З вами був «Родовід»  – програма, виготовлена на державне замовлення. Почуємось на «Хвилі».