Персоналії для сьогоднішньої історії вибрані не випадково. Їх об’єднує відношення до родини князів та великих землевласників Любомирських, які мали свої маєтки на території Великої Волині, зокрема, в Рівному, Лаврові, Головниці, Млинові та інших місцевостях. Проте найбільше все ж пов’язані із палацом у Рівному, який сьогодні є втраченим для сучасників.

«Жінка всього життя» національного героя США

Зображення: Людвика Любомирська (Сосновська). Автор Йосип Марія Грассі, 1792 р.


В 18-19 ст. ім’я Тадеуша Костюшко в Європі було в усіх на устах. Для сучасників він був постаттю світового значення. Його знали як відважного польського революціонера, інженера, політичного та військового діяча Речі Посполитої. Проте світову славу йому все ж принесла участь у війні за незалежність Сполучених Штатів, де він зараз вважається національним героєм. Хоча все своє життя він провів в мандрах та походах, серце його було завжди на Волині, де проживала жінка всього його життя – Людвіка Любомирська.

В своїх листах до Тадеуша Костюшко, княгиня намагалась передати всю теплоту своїх почуттів: «Мої дні не минають без спогадів про Вас. Спогади переповнюють моє серце і душу. Нехай не мине день, якщо ви не згадаєте про найкращого свого друга, який чекає на вас».

Це був яскравий роман про який говорили всі кому не лінь від Рівного до Варшави… Перепоною щастя закоханих було те, що жінка була одружена.  

Розмотуючи клубок історії постаті княгині, варто розпочати з початку.

Людвіка Сосновська народилась в заможній шляхетській родині в 1751 році. За рішенням батьків її досить вдало віддали заміж. Наречений був неймовірно багатим і входив в топ самих завидних женихів Європи. Другою перевагою було те, що він був одноліток Людвіки, звали його Юзеф Олександр Любомирський. Проте на момент заручин та вінчання, серце Людвіки вже палало від всеохоплюючої пристрасті до молодого революціонера Тадеуша Костюшко.

Зображення: Палац Любомирських в Рівному, літографія А. Лянге, кінець XVIII cт.


Коханців познайомив щасливий випадок. Батько Людвіки, воєвода Сосновський був в пошуках ідеального вчителя французької мови для доньки. І хтось нарадив воєводі Костюшка… Таємний роман вчителя та учениці розгортався просто в батьківському будинку. Коли таємницю виявили, батько був розлючений. Адже роман міг завадити його планам породичатись із магнатом Любомирським. Костюшко на роль зятя аж ніяк не підходив на думку воєводи був негідною партією для молодої панночки. Вчитель був вигнаний із дому Сосновським і вважався відтепер небажаним гостем. Вслід Костюшко воєвода прокричав образливі слова: «Донька магната не буде жінкою дрібного шляхтича».

Закохані не підкорялись долі і вирішили разом втікати та одружитись проти волі батьків. Лакей, підслухавши задумане, розповів воєводі про плани закоханих і цим зірвав всю спецоперацію викрадення молодої. Осатанілий тесть заборонив Костюшко підходити до його маєтку ближче ніж на 100 метрів.

В швидкому темпі відбулось сватання Людвіки із князем, а за тим у 1776 році вінчання та переїзд її до рівненського палацу. Воєвода поспішав, адже розумів, що плітки про роман та втечу можуть дійти до нареченого і весь план зірветься. Добре, що тоді не було Інтернету і новини могли передаватись часто тижнями, а то й місяцями.

Все своє життя Людвіка Любомирська мешкала в рівненській резиденції, вона народила князю трійко дітей: Владислава, Кароля та Гелену. Проте сини померли в дитячому віці, ще при народженні.

Фото: Палац в Рівному. Гравюра Наполеона Орди, ХІХ ст.


Чи дізнався про її дошлюбний роман чоловік? Напевно так. Адже роман, правда в листах тривав усе життя Людвіки. В 1792 році Тадеуш Костюшко навіть набрався сміливості і навідався до коханої просто в родинний маєток її чоловіка. Це була їх прощальна зустріч, яку обоє запам’ятали на все життя. До того було ще кілька випадкових зустрічей на заходах в Варшаві.

Зображення: Тадеуш Костюшко, зображення ХІХ ст.


Непоправна туга за коханим наступала в Людвіки, коли та приїздила до батьківського маєтку. Кімнати, меблі, сад – все нагадувало про коханого та їх таємні зустрічі. В одному із листів Людвіка писала Тадеушу такі слова повні кохання та спогадів: «Поглянь, дорогий друже, на дату цього листа та адресу і ти побачиш, що я там, де є спогади. Моє перебування тут завжди мене розриває і відганяє години, витрачені на роздуми про минуле. Моя душа вдячна, ти в ній зародив своє перше почуття ніжності. Твої нещастя завжди дбали про мене, і я хотіла б віддати своє щастя, аби ти був щасливим. Розкажи мені багато про себе, дорогий друже мій, чим ти займаєшся, з ким живеш, ти думаєш одружитися?».

Тадеуш Костюшко помер у 1817 році в Швейцарії, Людвіка Любомирська пережила його і померла 6 грудня 1836 року в місті Рівному, де й була похована. До біографії Людвіки Любомирської варто додати, що вона була акторкою аматорського театру в місті Дубно, що поблизу Рівного.

 Привид та страта на паризькій гільйотині

Зображення: Розалія Любомирська. Автор Вінсені де Лессер, ХІХ ст.


В Млинівському палаці на Рівненщині є одна містична легенда, про те, що час від часу в його стінах з’являється привид «білої пані». Цю історію навіть досліджували екстрасенси. Проте за кожною легендою ховається історичний факт чи його оскарження.

Хто ж ховається за образом «білої пані» Млинівського палацу? Мова йде про «зірку» тогочасних таблоїдних хронік Європи, вона входила в Топ 10 найгарніших жінок свого часу. Ім’я її Розалія Ходкевич Любомирська.

Вперше, за легендою привид «білої пані» з’явився в Млинівській резиденції в день смерті Розалії. Тоді його побачили її матір, яка ще не підозрювала, яка трагедія наздогнала її кохане дитя.

Розалія прожила 25 років. Її життя було схоже на спалах салюту – швидко загорілась та яскраво згасла…

Історія життя Розалії розпочалась в 1768 році в родинному маєтку графів Ходкевичів в містечку Чорнобиль на Волині.

Якби в ті часи були соціальні мережі та глянцеві журнали, то Розалія була б однією із європейських зірок. Тоді ще не було фотографій, і за життя людина могла мати один, кілька, або взагалі не мати портретів. В Розалії їх був із десяток. Усі авторства знаних портретистів. Були і в образі «ню»…

Сучасники так описували її красу: «Струнка, з голубими, як море, очима, має трішки кирпатий ніс та руде волосся». Дотепна, чарівна, розумна. За її красу бились на дуелях, втрачали голови і таємно мріяли кращі мужі Європи.

Зображення: Розалія Любомирська. Автор Анна Раєцка, 1790-ті роки.


Коли дівчині виповнилось 19 років, її видали заміж за одного із найбагатших чоловіків Речі Посполитої – Александра Любомирського. В подружжя народжується донька, проте помирає в ранньому віці. Через який час в родині наступає ідилія, Розалія стає матір’ю вдруге. Доньці, як оберіг дають подвійне ім’я Александра Розалія.

Гроші та розкішне життя, поряд із не коханим чоловіком швидко набридають Розалії. Її молода душа томиться як в клітці в родинному маєтку. Красуня кидає все і їде підкорювати столицю, спершу польську. Там в неї з’являється багато поціновувачів краси, одним із яких стає Юзеф Понятовський, рідний племінник польського короля. Проте коханець не мав далекоглядних планів на Розалію і під тиском родини зупинив роман із одруженою, щоб уникнути скандалу.

Немов у вир пристрасті поринає знову Розалія, зустрівши на одному із варшавських балів молодого «мачо», наймолодшого сенатора Варшавського Сейму – Тадеуша Мостовського. Про такий союз кажуть – руйнівний.

За два роки до трагедії, сенатора Мостовського направляють по роботі в французьку столицю. Звісно, що в місто кохання він бере з собою Розалію. Вона відповіла «так», не роздумуючи. Разом із собою в далеку подорож взяла доньку.

В Парижі Розалія швидко потрапляє в найвищі кола, стає подружкою правительки Франції Марії Антуанети. При дворі Розалія активно висловлюється проти Революції Франції. Як наслідок, в буремні роки Французької революції, Розалію арештовують і страчують через 8 місяців на гільйотині. Варто сказати, що перебуваючи в стінах тюрми Розалія не здавалась, вона змогла відтягнути час своєї страти, листуванням із правителями Європи аж на 8 місяців. З нею весь час була її донька. Відомо, що жінка навіть кілька разів пробувала втекти. Але усі спроби були марні.

 Забрана дитина та фіктивний шлюб коханця

Зображення: Зенаїда Любомирська, ХІХ ст.


200 років тому викриття подружньої зради часто могло привести навіть до трагедії. Манери тоді були в рази суворіші.

В 1840-х роках стріли амура попали прямо в ціль і поєднали два люблячі серця графа Роджера Рачинського та рівненської княгині Зінаїди Любомирської. Остання була заміжня за власником рівненського маєтку Казиміром Любомирським. Любов між коханцями була не лише платонічна, а й фізична, тому через якийсь час княгиня зрозуміла, що вагітна. Чоловік був категорично проти дитини від коханця і сказав дружині позбавитись від дитяти.

Рішення знайшов коханець. Він уклав фіктивний шлюб із такою собі Марією Готшалль, яка мала стати названою матір’ю для немовляти. В документах про народження Едварда Рачинського за 1847 рік не було згадок про його біологічну матір, в графі була прописана інша жінка. Варто сказати, що за життя, позашлюбний син рівненської княгині Любомирської став досить відомою особистістю. Він відзначався авантюрним характером, багато мандрував по світу, брав участь у різних військових конфліктах Європи та Латинської Америки. За своє життя зібрав колекцію коштовних полотен, яка складалась із 466 картин. Впродовж шести років був послом Галицького крайового сейму. Можна сказати, що чимось повторив долю своїх батьків, адже з юних літ був закоханий в свою кузину, проте цьому шлюбу протистояли родичі, які одружили його із не коханою – графинею Марією Корвін-Красінською.

Зображення: Едвард Рачинський, автор Яцек Мальчевський, 1903 р.

Тетяна Яцечко-Блаженко

P.S.

  Статтю підготовлено спеціально для Пращур.укр. Якщо Ви зацікавлені в дослідженні своїх сімейних коренів, хочете створити генеалогічне дерево, знайти документи про походження для Карти Поляка – звертайтеся до нас. Ми допоможемо!

Комментарии

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*
*

Loading Facebook Comments ...