Татові пращури по лінії його мами родом з Одеської області, це ми знали завжди. Та якось ми вирішили розпитати про це бабусю, й виявилось, що не з Одеської області, а з Одеського району Росії. Звідки це в Росії взялася Одеса і де вона знаходиться? Відкриваємо карту й знаходимо невеличке селище з нашою рідною назвою у Омській області. Та Одеса там не сама, поряд є і Миколаївське, й Азов, Полтавка, Чернігівка і Київка. Звідки цей калейдоскоп українських назв за 3000 кілометрів? 

Гортаємо сторінки історії.

Після відміни кріпосного права у 1861 році селяни отримали змогу займатись сільським господарством у своїх інтересах, але землі належали общинам. Поступово їх можна було викуповувати у приватну власність, та процес цей був непростим, і у різних місцевостях мав свої особливості. Так, на Лівобережжі України землі опинилися в переважній більшості у руках більш заможних господарів, а відсоток бідноти був високим. Люди просто не мали коштів, щоб викупити хоч якісь наділи, на яких працювали. 

Фото: Мій прадід Медведовський Дмитро Олексійович, переселенець з Одеської області нинішньої України (с. Кардиманове) до Одеського району Омської області Росії. Під час переселення йому було 4 роки (народився у 1902 р.). На фото він з дружиною Єлизаветою та онучкою Аллою, 1960-ті роки

За реформою Столипіна 1906 року усі бажаючі землероби могли отримати безкоштовно великі наділи земель за Уралом – від 12 до 90 десятин на чоловіка (без права перепродажу). По прибуттю на нове місце проживання вони звільнялися від сплати податків перші п’ять років, а наступні п’ять – у половинному розмірі, отримували ліс для своїх потреб, можливість брати безвідсоткові позички, було обіцяно медичне обслуговування. Для переселенців був спеціальний, знижений у чотири рази, тариф на квитки у потязі, у вагонах третього класу. Отож, у знесилених селян з’явився новий обрій, до якого вони вирушали сім’ями, покидаючи батьківщину. 

Так почалося велике переселення українського, білоруського народів та й самих росіян, що проживали у несприятливих умовах. Звичайно, Столипін не був турботливим статським радником. Особливу свою нелюбов до українців він виказував законами, забороняючи викладання в школах українською мовою, закриттям газет, «Просвіт», запровадженням військово-польових судів та низкою інших радикальних заходів. Недарма вбитий він був саме в Україні. Царський уряд мав на меті зняти соціальну напругу, отримати прихильність селян, здійснити буржуазний розвиток сільського господарства. Просторі азіатські землі після невдачі у російсько-японської війні були під загрозою заселення китайцями, отож, заселивши їх, Столипін вирішував ще одну проблему.        

Завдяки столипінській реформі з України на далекий схід переселилося близько 1 млн. людей. Їхали туди не лише бідні верстви, а й шукачі кращої долі. Але, діставшися землі обітованої, ставало зрозуміло, що намальована картина була занадто райдужна: «Голий безликий степ. Скована зимовим холодом земля оживала лише влітку, коли перетворювалася на родючі пасовища для незліченних стад казахів-скотарів». Люди опинялися у чистому полі, у більш жорсткому кліматі, без обіцяних медичних пунктів. Четверта частина мігрантів повернулася назад, на батьківщину. Але ті, хто витратив усі збереження на дорогу, не мав на це можливості. Тому вони заснували нові поселення, назвавши їх милими серцю іменами.

Так в Омській області у місцевості Сулу-Чілік (перекладається як «вівсяна каша» – топонім казахів-скотарів) виникло селище Нова Одеса. Перша частина назви з часом відпала, а друга перетворилася на Одеське. З кожним роком кількість переселенців збільшувалася, виникали вулиці, які отримували назви Херсонська, Полтавська, Єкатеринославська (за колишньою назвою міста Дніпро). Нині в Одеському районі проживає 17 600 чоловік, з них 36% – українці.  

Цікавою була процедура офіційного переселення. Оскільки всі селяни були прикріплені до певних населених пунктів для сплати податків по місцю проживання, при переселенні у волості збиралися бажаючі на переселення й подавали списки старості. Він отримував на кожного відкріплювальні талони та листки переселення рожевого та синього кольорів. Цю хитрість було придумано для неграмотного народу, щоб люди не плуталися у документації. Документ одного кольору був для відкріплення з місця від’їзду, а іншого кольору – для реєстрації за місцем прибуття. 

Якщо ви шукаєте інформацію про пращурів-переселенців, вам варто шукати її у регіональних архівах у таких документах:

  • Акт про смерть переселенця
  • Квиток переселенця
  • Лист питань для переселенця (рос. – вопросный лист) 
  • Картка переселенця
  • «Книга водворения»
  • Посімейні списки
  • Списки селян, що клопоталися про переселення (рос. – списки крестьян, ходатайствующих о переселении) 

Бажаємо вам вдалих пошуків!

Про свої знахідки, історії, запитання чи рекомендації пишіть у коментарях.

 Автор: Олена Янчук

P.S.

  Статтю підготовлено спеціально для Пращур.укр. Якщо ви зацікавлені в дослідженні своїх сімейних коренів, хочете створити генеалогічне дерево, знайти документи про походження для Карти Поляка – звертайтеся до нас. Ми допоможемо!