У суспільстві завжди є досить значним інтерес до видатних постатей, успішних людей, геніальних митців. І цей інтерес є досить зрозумілим. Нам цікаво прослідкувати їх життєвий шлях, подробиці становлення та  провокаційні моменти. Нам здається, що знаючи інформацію про видатну людину, ми зможемо дещо “перейняти” від такої людини, уподібнитися їй і через краще розуміння самим стати більш успішними.

  Саме цим можна пояснити наш інтерес до теми походження та нащадків Тараса Шевченка, як генія українського народу, яка розкривалася у передачі “Вечірні зустрічі” на Українському радіо Культура. Також ця тема буде цікава людям, які тим чи іншим чином мають відношення до генеалогії та генетичної генеалогії, а також матимете нагоду почитати цікавий коментар директора геногеографічного проекту “Українська ДНК” Володимира Боднара.

   Гостем передачі був відомий дослідник ДНК-генеалогії, старожитностей Слобожанщини – Роман Сапєлін. Ведучий – Олександр Алфьоров.

   У передачі обговорювали, чи можуть бути люди з одинаковими ДНК, наявність генеатичного коду геніальності та про те, які сімейні зв’язки об’єднували Траса Шевченка і Олександра Пушкіна. Також зачіпалися теми про нащадка Гітлера, аріїв та інші.

    Та для нас найцікавішою була тема про спорідненість Великого Кобзаря та Олександра Пушкіна, виходячи з ДНК-тестів їх родичів. Вони мають кровну спорідненість на відстані 1500-2000 років тому. Тобто у християнську добу Шевченко і Пушкін мали спільного педка по прямій чоловічій гілці. Нащадками цього предка майже в один період часу, у ХІХ столітті стали видатні генії двох народів, які проживали і творили певний час у одному місті – Санкт-Петербурзі.

   Про це розповів гість радіопередачі Роман Сапєлін – адміністратор-доброволець онлайнового генеалогічного проекту, “Ukraine DNA Project”, який віртуально об’єднує коло осіб, котрі аналізували свою ДНК з американською компанією Family Tree DNA (FTDNA). Пан Сапєлін має доступ до результатів числа осіб з його проекту та чисельних інших відкритих проектів FTDNA.

 

    Генетична генеалогія — набір генетичних методів, що використовуються для досліджень з генеалогії. Зазвичай генетична генеалогія використовує ДНК-тести спільно з традиційними генеалогічними методами дослідження. Успіх традиційних методів цілком залежить від збереження і існування документів (наприклад, переписних книг, літописів і т. д.). Кожна людина несе в собі свого роду «біологічний документ», який не може бути загублений, — це ДНК людини. Методи генетичної генеалогії дозволяють зокрема дістати доступ до тієї частини ДНК, яка передається незмінною від батька до сина по прямій чоловічій лінії, — Y-хромосомі.”

                                                                         http://uk.wikipedia.org/

     Для того, щоб отримати ДНК Шевченка, необхідно було знайти сучасного далекого його родича. Пошуком особи займався Андрій Потьомкін та дані аналізував Володимир Рудич. А результати аналізу ДНК одного з нащадків О.Пушкіна вже були на той час в базі даних FTDNA.

 

     “ДНК отримується від протестованої людини неушкодженим і аналізується в лабораторії FTDNA. Результати аналізу заносяться в базу даних FTDNA, де вони порівнюються з результатами величезного числа вже протестованих людей.”

       Володимир Боднар, директор проекту “Українська ДНК”


Виявилось, що певні частини генетичного коду у обох геніїв одинакові (група R1a), що свідчить про їх спорідненість. Аналізувались дані Y-хромосоми, яка міститься лише у ДНК чоловіків і є практично незмінною. Даний факт “підігріває” інтерес до теми, чи існує насправді генетичний код геніальності, в яких випадках він може бути проявлений у особистості і про долю випадку у розвитку творчих здібностей дитини – про що і йшлося далі у передачі…

 

Радіопередача “Вечiрнi зустрiчi”
Ведучий – Олександр Алфьоров, Режисер – Анастасія Карпюк
Гість – Роман Сапєлін

Тема: “Чи існує генетичний код геніальності?”
Початок розмови – з 4-ї хвилини

 demotivators.org.ua-434453-3

 

08_Alexander_Pushkin


Коментар експерта

Володимир Боднар, Ph.D., адміністратор геногеографічного проекту “Українська ДНК і керівник ФБ-групи “Українська ДНК-генеалогія:

    “Передачу я прослухав. Цікаво з точки зору результату. Але в ній було декілька ляпів, як з боку ведучого, так і з боку гостя програми. Ведучий говорив про Адама, як про першого чоловіка, маючи на увазі біблійного Адама, тоді ж як у передачі мало б йтися про Y-хромосомного, у якого було чимале число предків по прямій чоловічій лінії. Проте гість не виправив його. Мабудь тому, розказував про пошуки гена геніальності, зокрема пробуючи зв’язати таким чином Шевченка з Пушкіним, так ніби поетичний дар передається тільки прямою чоловічою лінією. Звідки ж тоді з’являються геніальні поетеси? У них же Y-хромосома відсутня!
Так у передачі правильно зазначалось. що без тестування останків самого Тараса Шевченка чи принаймі достовірного прямого нащадка поета, робити кінцеві висновки про гаплогрупу Кобзаря ще зарано. Більш того, навіть якщо протестувати купу додаткових родичів (до чого закликав гість програми), котрі не є прямими нащадками Т. Шевченка, набагато ближче наблизитися до істини не вдасться. З огляду на фільм “Таємниці Генія Шевченка” (http://www.1plus1.ua/…/filmy/miy-shevchenko-338150.html), який з’явився нещодавно на українському телебаченні, було б корисно мати накові дані, які могли або підтвердити, або спростувати гіпотезу, яку висунули автори фільму – про походження Шевченка по чоловічій лінії від царської родини. Сапелін же заявив, що отримані дані спростовують цю гіпотезу, хоч насправді, знову ж таки без тестування достовірного нащадка поета чи останків його самого, ні спростувати, ні підтвердити її не вдасться. Отже є кілька способів, з різним рівнем доступності, визначити гаплогрупу великого Тараса. Перший і найбільш надійний – провести ексгумацію тіла для генетичної експертизи, що можна зробити тільки на рівні державному з огляду важливості історичної фігури). Другий – спробувати знайти персональні речі Тараса, що можуть його містити його ДНК (хоч малоймовірно розшукати такі речі без забруднення сторонньою ДНК). Або ж все-таки розшукати прямого нащадка за чоловічою лінією. Я зустрічав кілька натяків, що такі могли існувати, але немає жодних достовірних свідчень. Одним з таких натяків є, що нібито, перебуваючи на засланні, Шевченко мав цивільну дружину-казашку, з якою у нього був син. Інший натяк про сина Олексія від Марії Максимович, законної жінки Михайла Максимовича (http://gazeta.dt.ua/SOCIETY/tarasovi_muzi.html). Про долю можливих синів Шевченка невідомо. Та й навіть, якщо були, невідомо, чи їхні прямі нащадки дожили до наших днів. Так що питання ДНК Кобзаря залишається відкритим.

Наконечна Тетяна ©