• Вітаю! Це «Перша тема». Сьогодні ми спробуємо віднайти себе серед багатьох чужих історій і допоможе нам у цьому, я маю надію, Віктор Долецький. Вітаю щиро, пане Вікторе, в нашій студії.

  • Доброго дня!

  • Як настрій у Вас?

  • Супер!

  • Це чудово. Я так розпочала нашу розмову з інтриги, тому що кожен із нас у тій чи іншій мірі шукає себе, по-різному. Ось тут ви, ви є фахівець, ви директор Центру вивчення генеалогії «Пращур». Я так розумію, ви досліджуєте звідки рід, яка історія роду – це ваша діяльність основна?

  • Ми досліджуємо історію родини. Якщо людині цікаво, хто були її предки і вона хоче дізнатись більше інформації, ніж вона вже має у родині, то ми покликані їй допомогти. По-перше допомогти зібрати ту інформацію, яка вже є в родині, або рекомендаціями чи самі збираємо, на місцевості чи зустрічаємось з рідними, а вже далі – робота з архівами. Те чого люди не знають – можна дізнатись у архівах.

  • Ви про себе все дізнались, що хотіли?

  • Та ні, далеко не все.

  • Ви «докопалися» до якого коліна?

  • Ну, якщо ми говоримо про пряму чоловічу гілку – по Долецьких, то я досліджував до 9-го покоління.

  • Це багато.

  • По інших гілках по 12-ти гілках – до 10-го покоління в мене є виходи. Глибше 10-го особисто в моїй генеалогії немає виходів.

  • Поки що на даний момент чи взагалі не буде?

  • Поки що. Знаєте, генеалогія така річ, що закінчити її досліджувати не можливо. Коли питають: «Коли ти вже закінчиш це своє дослідження?» Я пояснюю людям: « Що у вас же двоє батьків, у кожного , так? Четверо дідусів і бабусь, а далі восьмеро прадідусів і прабабусь, там шістнадцять, тридцять два, шістдесят чотири і т.д.

  • Така піраміда велика, так?

  • Якщо ми говоримо про десяте покоління – це 1024 родини, це 1024 персони, і це тільки в десятому поколінні. А якщо ми говоримо про 11-те – це дві тисячі з лишнім…

  • Неймовірно. Ви віруюча людина? Трішечки про Вас, а потім почнемо про Вашу діяльність.

  • Я вірю у Всевишні сили, але не прив’язаний до жодної із релігій.

  • Чому я запитала, тому що зараз дуже модним є говорити на різні духовні теми, езотеричні, і є така думка, що, якщо ми втрачаємо зв’язок із нашими предками, то ми неуспішні в цьому житті. А якщо Ви віднайшли стільки своїх предків, я так думаю, що вони Вам у цьому допомагають розвиватися? Чи Ви вважаєте, що така думка не заслуговує на повагу?

  • Відповідь на питання: «Для чого вивчати родовід?» я шукаю досі. Буквально в цю суботу я мав зустріч з католицьким єпископом Леоном в Кам’янці-Подільському, і задавав йому це питання. Як він мені пояснив, навіть з точки зору християнства, вивчати своїх предків дуже важливо, тому що можна молитись за душі цих людей. Якщо ж душу свого предка, яка перебуває в чистилищі вимолити і вона потрапить в рай, ви отримуєте помічника собі ще одного, янгола-охоронця можна сказати. І чим більше людей у вас таких є, тим більша сила за вашими плечима. Так теоретично. Це я дізнався в ось цю суботу.

  • Це говорить духовна особа.

  • Так, причому значного сану. Але, що дає для мене особисто? Бувають такі містичні речі, пояснити не можу і навіть не берусь, але воно є. Коли вивчаєш родовід, «вперся» у так звану «генеалогічну стіну».

  • Я перепрошую, що таке за «стіна»? Тобто виходу немає чи що?

  • «Генеалогічна стіна» – це, коли ти дійшов до певного моменту, а далі документів немає по чому вивчати, ти не можеш продовжити дослідження, от «вперся» в цю стіну, здається все по цій гілці далі вже немає нічого. І тут, або якийсь клієнт підкаже якусь «зацепочку», або працюючи над справою клієнта, знаходиш документ, який стосується твого власного родоводу. В мене інколи таке відчуття , як хтось підкидає ці документи.

  • А хто? Яка ваша думка? Це космос, це Ваші предки, це Ви неймовірно того бажаєте, що це?

  • Я думаю, що я не просто так взагалі зайнявся генеалогією, мене на це наштовхнули, можливо мої предки, можливо…

  • Якесь призначення Ваше?

  • Виконати так, якесь призначення. Дуже багато таких моментів дізнався, коли вивчав родовід.

  • Я знаю, що Ви були в принципі абсолютно далекі від цього, освіта у Вас технічна наскільки я знаю.

  • Технічна.

  • Політехнічний університет.

  • Так. До 2008 року я взагалі не знав, що таке генеалогія. Історію вчив у школі, в університеті.

  • Ну всі ми знаємо якесь деревце маленьке.

  • Так. Там на рівні дідусь, прабабуся, а у 2008 році почав цікавитись. У 2011 році у мене уже рівень напруження досяг такого потенціалу, що я все таки почав займатись цим серйозно.

  • Тобто, така критична маса була, що вже потрібно було щось із цим робити, трансформувати у щось.

  • Я почав шукати відповідь на питання «Хто ж були мої предки, хто був перед мною, хто був перед цими людьми, яких я знаю?» І почав шукати. Я Вам скажу, що зараз набагато більше інформації, ніж було у 2011 році, навіть в інтернеті. Коли я почав шукати, досить важко було, був один спеціалізований форум, російський форум «ВГД», але там закладено більш під Росію, хоча українці там теж перебували. Після недавніх подій українці створили всій форум «Генео», де зараз окремо спілкуються. Тоді ж не було такого і приходилось шукати «як сліпе кошеня в темній кімнаті», десь ідеш, на щось наткнувся…

  • Але ж коти у темряві бачать?

  • починаєш розбиратись, що ж це там таке, коли розібрався – рухаєшся далі, і тоді вже потроху ти починаєш «бачити у цій темноті», а пізніше виявляється, що вже зовсім «не темно, а таки видно».

  • Ви зробили свій Центр, я так розумію. Це окрема громадська організація? Де він розміщується? Чи є у вас приміщення? Куди можна підійти до Вас?

  • Є у нас офіс. Це не громадська організація, це приватна структура. Бізнес мій на сьогоднішній день – Центр вивчення генеалогії «Пращур».

  • Тобто це вже рівень чи просто з інтересу це зробили своєю справою?

  • Так. Я не збирався займатися генеалогією, в мене була фірма до того, скажімо я був дрібним підприємцем до того. Але почавши вивчати свій родовід, здобув стільки досвіду, що він виявився затребуваний. Люди почали цікавитись і готові були платити за мої знання, які я здобув під час вивчення свого родоводу. Виявилось, що почавши з нічого, але маючи велике бажання, я здобув багато практичних знань, які можна надавати іншим людям, як послугу. Мене попросила одна людина, я виконав їй замовлення, потім друга, потім третя. Все це розпочиналось через форуми. Згодом виникла ідея створити Центр вивчення генеалогії, створив, почав об’єднувати навколо себе людей, яким це також цікаво. На сьогодні це переросло у серйозну фірму, яка займається вивченням родоводу на всій території України.

  • У нас у Вінниці є багато людей зацікавлених у цьому чи Ви спілкуєтесь більше з людьми з інших регіонів?

  • Коли мене питають: «Чи багато клієнтів у тебе, чи багато людей цікавляться генеалогією?», я відповідаю так, що людей, яким цікава генеалогія, є досить велика кількість, але людей, яким цікава генеалогія настільки, що вони готові витрачати свій час і свої кошти на це є досить невелика кількість.

  • Які доросли до цього рівня, так?

  • Так. Але тим не менш такі люди є, і ось ці люди є моїми клієнтами. Я коли починав досліджувати родовід, більшість моїх клієнтів були взагалі за кордоном. Це люди, предками яких були українці, а на даний момент вони живуть за кордоном.

  • Діаспора якась українська.

  • Я собі уявляв, що українцям це не цікаво взагалі. Потім, почавши пропагувати дослідження генеалогії, родоводу у Вінниці, в Україні, я зрозумів, що велика кількість українців також готова платити за дослідження своїх предків. Ситуація кардинально змінилась на початку 2014 року, коли відбули події в Україні – Майдан, а більшість моїх клієнтів на той час, близько 80% –це були росіяни. Їх всіх у січні 2014 року, «як вітром здуло». Я тоді сміявся, говорив: «Вони, певно, боялись заразитись від мене «бандерівщиною», і тому перестали співпрацювати зі мною». При чому було дуже дивно, деякі і досі гроші заплатили, але не звернулись за готовим результатом. Я їм відсилаю результат, але не знаю чи вони його отримали чи ні.

  • Десь «повисло».

  • Так-так. Деякі навпаки – вони мені були винні, але пропали. І тут структура моїх клієнтів почала кардинально змінюватись – почали приходити українці. Я на початку 2014 року думав – ну все, «Пращур», кому це цікаво.

  • Що робити, так?

  • Тут країна «валиться», а ти займаєшся генеалогією. Чи це потрібно? А кому це буде цікаво? От сиджу, мучусь із цим питанням, а до мене приходить клієнт з газетою, у газеті тоді статтю написали про мене у січні, і каже: «Я прочитав ось цю статтю, я хочу таке дослідження як тут, я готовий платити такі гроші, як тут», – і дістає завдаток. Каже: «Давайте починати».

  • Це вам була відповідь на те – робити чи не робити?

  • Так. Я думаю: раз так – тоді працюємо.

  • Поштовх.

  • І відразу після того ще один клієнт, із Вінниці.

  • Вам насправді якісь сили допомагають.

  • Оце і я кажу – зверху. На початку 2014 року мене підтримали саме вінничани, до мене звернули три «потужних» клієнти із Вінниці. З одним із них я працюю і досі, у нього дуже гарне дослідження.

  • До речі по праці, скільки потрібно на дослідження часу – років, місяців, днів?

  • Від півроку, до двох років орієнтовно. Все дуже специфічно під кожного клієнта, але зазвичай в таких межах.

  • Це в середньому, а щоб зробити таке як у Вас? Ви сказали там уже до 12 коліна, там напевно уже більше потрібно часу?

  • Я собі колись уявляв, якби до мене звернувся клієнт і захотів таке дослідження, як у мене. Скільки на це часу потрібно було б? І скільки б це могло коштувати?

  • Ну от я собі таке вже хочу.

  • Я намагався перенести всі документи, які я переглянув по своєму родоводу, порахувати скільки б це могло коштувати, якби я цю роботу наймав. Коли сума досягла 30 тис. дол., то я перестав рахувати, бо стало страшно трохи. Дуже багато часу витрачено. Що цікаво, що є люди, можливо готові не в такій мірі досліджувати, але готові досліджувати дуже добре свій родовід і готові не жалкувати на це кошти.

  • Вікторе, Ви сказали, що є різні типи дослідження. Що мається на увазі? Наприклад, людина хоче дізнатись щось конкретно про прадідів, я так розумію? Чи повністю по лінії. Яким чином? Яка ця градація?

  • Зазвичай градація по гілках. Хтось приходить і каже: «Я хочу знати родовід лише по батькові і по лінії батька». Хтось каже: «Я хочу розгалужене дерево, по прізвищу, всіх представників цього прізвища, як вони пов’язані між собою». А хтось каже: «Мене бокові гілки не цікавлять. Чисто мій дід, прадід, прапрадід і т.д., і там до якогось рівня». А хтось каже: «Мені цікавий не лише батько, а й материнська лінія», – і там вже по декількох гілках можна досліджувати. А хтось каже: «Мені всі мої предки цікаві в рівній мірі».

  • Тобто все залежить від часу, коштів – від ресурсів, я так розумію.

  • І від збереженості документів у архівах. Це досить не мало важливий момент. Я декілька раз наштовхувався на ситуацію, коли приходить людина, говорить, що хоче робити дуже гарне дослідження, вона готова плати, розуміє, що це може коштувати. Ми робимо аналіз документальної бази, тобто перевіряємо, які документи збереглись по архівах і бачимо, що документів дуже мало. Тому я говорю людині, що ми з цих документів витягнемо максимум і зробимо, що зможемо, але гарне дослідження не вийде, як би ми не хотіли.

  • Я так розумію, Вікторе, що у будь якому випадку Ви не говорите людині, що це кінець. Все-одно може десь інформація з’явитись.

  • Що цікаво буває так: одному із клієнтів ми закінчили дослідження, «вперлись в стіну», ми не знаємо звідки приїхав чоловік – і все далі не рухаємось. Так тривало десь з півроку. Я працюю зовсім по іншій справі, по сусідньому костелу, знаходжу це прізвище там. Починаю перевіряти – так є за що зачепитись, і ми пішли далі. Тобто людина хотіла – і в неї вийшло. До мене буває звертаються люди, кажуть: «Я дуже хочу вивчати свій родовід, дуже хочу, але фінансової можливості зараз немає і часу немає». Що я людям раджу: «Якщо ви дуже хочете, у вас або з’явиться час, щоб це зробити самостійно і звертайтесь до мене, я підкажу, як це зробити». Я бачу, що людина цим горить і хоче це зробити. «Або ж у вас з’явиться фінансова можливість це зробити». Одного разу ми поговорили так з людиною, вона пішла, а потім приходить до мене і каже: «Знаєте, мене підтримали рідні і ми великою родиною скинулись по трішки і вийшов гарний бюджет для початку дослідження. Давайте починати дослідження».

  • По-різному, кожен раз по-різному. Щодо архівів, щодо роботи з документами: з ким іще Ви працюєте і чи завжди Вам ідуть на зустріч? Які установи?

  • Типів документів для дослідження генеалогії є близько сотні. Різних типів.

  • Типів?

  • Типів, так. Основні, по яким ми будуємо своє дослідження для клієнтів – це три типи: метричні книги, сповідальні розписи, ревізійні казки.

  • Тобто церква?

  • Сповідальні розписи і метричні книги – це церковний документ. Ревізійна казка – це світський документ по оподаткуванню. Це три основних типи. Інколи ми доповнюємо їх іншими типами джерел, це при умові, що клієнт хоче і має можливість.

  • У цьому проблеми такої немає. Чи є все-таки? Видають Вам документи, коли потрібно?

  • У нас в Україні кожен архів – це окрема республіка. У кожного свої правила, свої «мухи в голові».

  • З кожним потрібно домовлятися?

  • Ви знаєте, я з молодої генерації, я не люблю, коли приходиться домовлятися за те, що є по закону. Коли бачу відверто вимагання грошей, то грошей я однозначно не плачу, взяток не даю. Намагаюсь шукати чесних шляхів.

  • Легко Вам в цьому?

  • З деякими архівами, які прозорі, чесні, наприклад Вінницький, дуже легко.

  • Ну, дякувати Богу, що Вінницький нормальний.

  • Якби мені прийшлось одразу працювати з якимось іншим архівом, тобто я попав спершу не у Вінницький, не факт, що я став би генеологом. У Вінниці створені усі умови для дослідника, дякуючи Юрію Легуну – директору.

  • Так, він прогресивний.

  • Але є і інші архіви, і інші там правила. Є такі, що заважають дослідникам трішки, є такі, що більше заважають, є й такі, що відверто перешкоджають роботі. Я звернув увагу, що чим східніше, тим більш корумповані архіви. Найбільш жахливим архівом, до цих всіх подій, був Луганський. На жаль, тепер взагалі не можливо з ним працювати з відомих причин. Чим ближче до Дніпра, тим легше працювати.

  • Вікторе, я думаю, що це людський фактор зіграє роль, десь однієї-двох людей.

  • Все дирекція. Залежно від керівництва архіву. Як тільки керівництво висловлює якісь прогресивні думки, починає відкриватися, відразу знаходяться люди, які готові допомогти, готові вирішувати питання. Мій знайомий називає деяких директорів архіву, доречі він сам працівник архіву, як «собака на сіні» – сам не їсть і іншим дослідникам не дає використовувати те, на чому сидить.

  • Він просто сторож, він оберігає.

  • Так-так, оберігає.

  • Місія така.

  • Добре було б, якби вони саме дбали про збереження документів, але вони дбають більше про недопущення людей або про недопущення людей безкоштовно.

  • Два таких питання. Вікторе, а щодо таємних документів, чи співпрацюєте Ви з деякими нашими органами? Чи є допомога? Наприклад, з СБУ. По деяких матеріалах все-одно потрібно, мабуть.

  • Навіть до останнього відомого закону «Про декомунізацію» особливо великої проблеми доступу не було, наприклад до справ репресованих. Більшість документів в Україні вже й так були розсекречені, доступні в архівах і не було проблеми з ними працювати. З останнім законом «Про декомунізацію» ситуація ще покращилась. На жаль, не всі архіви це зрозуміли і, навіть, коли ти їм цитуєш закон вони знаходять метод, як його обійти. Зараз по останньому закону чітко прописано, що документи можна надавати копіювати досліднику, якщо він копіює власною технікою, то це безкоштовно. Супер. Якщо це техніка архіву, то потрібно платити.

  • Якісь копійки невеликі.

  • Щоб Ви розуміли, які це «копійки»: скопіювати один документ в Київському архіві коштує від 40 до 80 грн.

  • Один документ?

  • Так, один документ. Що таке один документ – це також дуже цікава річ. Коли ми питаємо: «Що таке один документ?» У моєму розумінні «один документ» – це одна метрична книга, в їхньому розумінні «один документ» – це один метричний запис. На сторінці їх п’ять, щоб сфотографувати одну копію я можу заплатити 250 грн в касу архіву.

  • Серйозно.

  • Коли ти їм говориш, що є закон, вони відповідають: «та не питання, ми вам надаємо копіювати власною технікою безкоштовно, але за видачу документу на копіювання заплатіть, будь ласка, кошти». Деяким я намагався пояснити, що мені не потрібно надавати документ на копіювання, документ надається безкоштовно досліднику в читальний зал, документ мені вже виданий, особливої додаткової роботи вже робити не потрібно, все що мені потрібно – дістати свій фотоапарат і копіювати. При чому більшість дослідників, які займаються цим професійно готові копії, які вони зробили передати архіву, записати на їх сервер, щоб в них була резервна копія документу. І на майбутнє розумні архіви, як роблять? Вони виконують основну свою функцію – зберігання документів. Вони беруть копію цифрову і для дослідників надають її, а сам документ не псується, не вигорає, не затирається. Деякі недосвідчені дослідники, пробачте, плюють на пальці, перегортаючи сторінки, а слина порушує сам документ. Чесно кажучи, я сам, коли це бачу роблю зауваження.

  • Ви уже справжній такий архівіст, справжній історик, дослідник. Я бачу з яким ентузіазмом ви про все це розповідаєте. Вікторе, є у нас в Україні гуру на яких Ви дивитесь? Є у нас потужні центри, звичайно окрім Вашого?

  • Я моніторив ринок, дивився, що відбувається в Україні, на сьогоднішній день Центр вивчення генеалогії «Пращур» є лідером ринку.

  • Та ви що! Ми можемо взагалі гордитися, що в нас тут «мекка».

  • До мене звертаються люди із Києва і кажуть: « Я промоніторив все і в Вінницю мені приходиться звертатися. Чому не в Київ?»

  • Їхати недалеко.

  • Я їду чи вони приїжджають, це не проблема. Тим більше при сучасному розвитку інтернету. Але є дослідники в генеалогії приватні. До мене ситуація в архівній справі, була дуже втаємничена і невідкрита. Я намагаюсь це винести на поверхню і відкрити, показати, що можна працювати по чесному, доступно, відкрито. Більшість дослідників намагаються ховатись, нікому не показуватись, тому що бояться, що їх будуть репресувати в самих архівах. Тобто, коли знають, що ти займаєшся дослідженням в генеалогії, тобі «ставлять палки в колеса». І тому більшість дослідників знаходяться в тіні, хоч є дуже потужні спеціалісти у нас. Я вже згадував про форум «Генео», дослідники України саме там і збираються. Їх можна там знайти, поспілкуватись, обмінятись досвідом, порадитись. Я, наприклад, не є спеціалістом в усіх регіонах України, я спеціалізуюсь по Центральній Україні більше. Якщо ми говоримо про Західну Україну, то в мене є підлеглі там, в деяких регіонах немає підлеглих, але є підрядники – люди, до яких я можу звернутись.

  • У Вас така вже сітка, я так розумію, колег?

  • Своєрідна сітка. До яких я можу звернутись і людина підкаже мені, що в них там особливого. Наприклад, знаючи історію, якось я звернувся в Західній Україні один із перших клієнтів у мене там був, я кажу: «Потрібно подивитись актові книги за 35-й рік». А мені колега каже: «В нас немає актових книг за 35- рік». Я кажу: «Ну як немає?» А потім до мене доходить, що Західна Україна увійшла до складу Радянського Союзу у 39-му році, зрозуміло, що в них немає актових книг до 39-го року. У них до тих пір були метричні книги, сповідальні розписи. А в Україні знайти сповідальний розпис старший 1917 року не можливо, я жодного разу не бачив. Я вчора працював з документом «Сповідальний розпис по місту Шацьк Західної України за 1938 рік». Вже інша історія. Була колись цікава історія: я зібрався їхати в Чернівці, мене клієнт давно просив дослідження провести, а я ніяк не міг знайти підрядника. Вже сам налаштувався їхати, передзвонив в читальний зал, замовив документи, передзвонюю чи видали мені документи, чи їхати чи ні. Мені працівник читального залу каже: «Так, вже видали документи, можете приїжджати, тільки Ви румунську мову розумієте, так?» Я кажу: «Ні, не розумію». Мені відповідають: «Зважте, що метричні книги на румунській». Добре, що людина порадила, бо знає, що часто до них приїжджають і не орієнтуються. Бути спеціалістом в усіх областях звичайно не можна.

  • Щодо досліджень, Вікторе. Я читала інформацію, що саме у Ваших дослідженнях інколи допомагають міфи, історії, у тому числі і історії країни, і просто історії роду і т.д. Ви це використовуєте чи ні?

  • Звичайно. Часто приходять клієнти і кажуть, що в родині є такий міф, а ми хочемо його або підтвердити, або спростувати, тобто дізнатись чи це правда. Це дуже гарне підгрунтя для дослідження. Іноді ми підтверджуємо міфи, іноді спростовуємо їх, інколи міфи допомагають в дослідженні. Ми зібрали інформацію, яка зберігається в родині, а перші документи, які зберігаються в архівах трохи глибше, і виходить, що у нас одне звіно випадає, тобто не можемо з’єднати ту інформацію, що є в архівах з тією, що знає родина. Тоді ми звертаємось до міфів і я питаю: «Можливо є якісь міфи в родині, можливо щось чули, можливо щось знаєте?» І людина щось згадує, з підсвідомості витягує ці міфи, ми починаємо їх перевіряти і це дозволяє рухатись далі.

  • Гіпноз не використовуєте?

  • Ні, хоч один раз була думка. Доречі, з таких дуже прогресивних напрямків один раз використовували «генетичну генеалогію».

  • Це як?

  • Є такий напрямок науки, як «генетична генеалогія» – дослідження родоводу не по документах, як я займаюсь – це є класична генеалогія, а по генах.

  • R1а1 – арійці.

  • От Ви використали саме термін з генетичної генеалогії – це гапло група, так звана. Була проблема в чому: у нас був клієнт і було три представника роду, з якими у нас не було зв’язку, ми не знали до кого із цих трьох відноситься клієнт, але ми знали нащадків інших цих трьох гілок. Ми провели дослідження, вони всі між собою родина, але до кого він найближче відносився, з тої гілки він і був, туди ми і під’єднали його родовід.

  • Чудово. У нас декілька хвилин до завершення, а ще дуже багато є запитань. Ще формула? Ось, наприклад, до Вас приходить людина, от я, наприклад, доречі, мене це цікавить, дуже багато років. Що потрібно одразу? Якась є схема? Яким чином? Що потрібно зробити?

  • До нас може приходити людина просто з бажанням, от бажання – це те, чого я не можу людині передати.

  • Дізнатись себе, так?

  • Так. З іншим ми допоможемо. Деякі люди самі збирають інформацію в себе в родині. Максимум зібрати – опитати своїх батьків, дідусів, бабусь. Вже з цією початковою інформацією, і тоді нам легше вивчати, ми відразу починаємо з архівів, не з опитування рідних, не з виїзду на місцевість і збору інформації, а відразу з архівів. Дехто приходить просто з бажанням, і тоді ми займаємось збором інформації: опитуємо рідних, їдемо на місцевість туди, де жили предки там збираємо інформацію, і тоді вже переходимо до роботи в архіві. Тобто бажання основне.

  • Основне бажання. Я бачу у Вас горять очі, у мене питання, яке я задаю кожному своєму гостю: що таке щастя? Кожен говорить по-різному. Що для Вас щастя є?

  • Я думаю, що щастя – це займатись улюбленою справою і мати при цьому підтримку рідних.

  • Хоч трішечки своє призначення відчути, так?

  • Так.

  • А щодо Ваших рідних, вони Вас підтримують? Я розумію, у Вас своя сім’я, дружина, так? Як вони до цього ставляться?

  • Так. Коли вивчаєш родовід, то не мати нащадків ти просто не маєш права. Тому у мене вже двоє дітей, маю надію, що дружину вмовлю на більшу кількість. Рідні підтримують, за що їм вдячний, звичайно. Спочатку, коли тільки починав займатись генеалогією, було таке напруження, нерозуміння для чого ти це робиш.

  • Якусь потрібно ковбасу, цукерки, хліб, а тут генеалогія.

  • Всі розуміють, що це мені дуже важливо, тому мене підтримують.

  • А Ваші предки? Хтось із Вашої рідні, можливо, дуже задоволений, що Ви цим займаєтесь? Можливо, бабуся, дідусь?

  • Їм цікаво, так, їм дуже цікаво, особливо, коли я приїжджаю і розповідаю щось нове. Я в них опитую постійно, а потім розповідаю, що я знайшов на основі їхньої інформації, а це дозволяє їм згадати нові деталі.

  • Обмін такий йде.

  • Опитав, поїхав попрацював в архіві, приїхав, знову опитав, розказав, що я знайшов. Наприклад, мого дідуся сестра рідна Марія Крук їй дуже цікаво. Коли я приїжджаю в село, обов’язково до неї заходжу в гості, розказую, що я знайшов, нову інформацію.

  • Такий діалог постійний. Віктор, що Ви хочете побажати собі, нам і світові?

  • Хочу побажати – цікавитись, будь чим, буть-то генеалогія чи щось інше. Досліджувати. Досліджувати своїх предків, своє життя, досліджувати себе.

  • Нехай Вам завжди двері відчиняються у потрібних місцях і приходять люди і будуть вдячні за ту роботу, яку Ви робите.

  • Дякую Вам.

  • Дякую усім, хто сьогодні був з нами. Я думаю, що було цікаво. Гостем студії був Віктор Долецький, він є директором Центру вивчення генеалогії «Пращур» і каже, що це найкрутіший центр у нас в Україні. Будьте з нами, обов’язково буде цікаво. Побачимось. (Автор і ведуча Анна Кіссо)

Комментарии

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*
*

Loading Facebook Comments ...