В сьогоднішніх реаліях знати свої права вкрай корисно кожному. Той, хто не знає їх та не захищає, може опинитись в невигідному положенні, в яке можна було б не потрапляти, просто будучи більш обізнаним. Особливо актуально це в рамках роботи дослідників генеалогії у архівах. Своїм досвідом роботи у цій сфері ділиться Віктор Долецький, директор центру вивчення генеалогії “Пращур”. Про те, як розпочати роботу у архіві ми писали в попередній статті.

Віктор Долецький, директор Центру вивчення генеалогії "Пращур"

Які існують міфи про архіви?

1. Доступ до архівів мають лише обрані.

Працівники спецслужб, історики, дослідники і т.п. В багатьох людей складається враження, що архів – це закрита установа. Насправді, це не так.

2. Всю інформацію можна знайти в електронному варіанті.

Дужа багато людей сприймає так – прийшов в читальний зал чи зайшов на сайт, ввів якісь дані і знайшов всі потрібну інформацію. Насправді для України – це фантастика. Для розвинених країн це уже стає реальністю.

3. Є окремий документ де розписаний мій родовід.

Це теж поширена думка, а деяких людей це навіть обурює. Не всі розуміють, що родовід потрібно складати по окремим деталям, це складно сприймається.

4. Все згоріло під час Другої світової війни, пожежі.

Так, частина згоріла, частина втрачена. Але далеко не все.

5. Всі документи мусять бути збережені, якщо їх немає то їх приховують.

Часто з цим міфом зіштовхуюсь при роботі з своїми клієнтами, замовниками генеалогічних досліджень. Коли пояснюю, що певні документи не збереглись, їх це обурює – Як немає? Це ж державний документ! Мій дід народився в 1934 році, значить документ про це мусить бути!  Але я пояснюю, що, як мінімум, після 1934 року буда Друга світова війна. Я вже мовчу про передачу документів із РАЦСів до архівів, збереженість, відношення у різних людей, яким попадали в руки ці документи.

6. Вся потрібна інформація зберігається в одному архіві.

Насправді, інформація по певному населеному пункті може зберігатись в декількох архівах, а не лише в архіві обласного центру. Це пов’язано з адміністративно-територіальним поділом у різні часи. Також бувають випадки, коли інформація про населений пункт зберігається так далеко від місця, де вона мала б бути, що пояснити ні я, ні мої колеги не можуть. 

7. Всі послуги мають бути безкоштовними.

Це було б ідеально, але, на жаль, це не так. І якщо людина хоче дослідити свій родовід – далеко не кожен архів надає таку послугу, лише деякі архіви – платно. Щиро кажучи, я не зустрічав в Україні архіви, які би надавали цю послугу якісно. Вони можуть шукати окремі факти, можуть робити якісь вибірки, але щоб зробити повноцінне дослідження – я такого не бачив. Як приклад, (для мене прикро) але в Росії є Орловський архів – я бачив результат їхньої роботи, я був шокований, чесно кажучи. Далеко не кожен комерційний генеалог в Україні робить роботу на такому рівні, як зробили працівники цього архіву. Вони беруть дорого, на рівні з комерційними дослідниками. Вони на цьому заробляють. Коли у нас архіви говорять, що нам не вистачає грошей, виникає запитання – чому ви не надаєте якісних послуг?

Якими законами має керуватись дослідник в архіві?

Основним законом, який регулює діяльність дослідників є Стаття 34 Конституції України.

Одна з моїх улюблених статей, її також люблять журналісти, часто на неї посилаються: …Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб – на свій вибір”. Звичайно, є примітка – якщо це не перечить іншим законам. Наприклад, Закону про персональні дані.

Я, як людина, по Конституції, маю право збирати інформацію в архівах. Це найвищий документ.

Інколи в архівах вимагають підтвердження родинного звязку з людьми, яких ви маєте досліджувати. Відкриваєм Закон про НАФ (Національний архівний фонд України) і дивимось, на основі чого ми маємо право працювати в архіві: особиста заява і документ, що посвідчує особу. Крапка. Більше нічого. Про це написано чітко в Законі. Більше того: “…Забороняється вимагати від користувачів надання документів, не передбачених цим Законом.”

Є така проблема, часто зіштовхуємось, що документи не видають через поганий фізичний стан. Напевно, хто працював у архівах, з цим стикався. Що говорить про це Закон? Так, це може бути. Документ може мати поганий фізичний стан. Але не більше року. Тобто, як тільки вам сказали, що документ має незадовільний фізичний стан, ви просите письмову відповідь, що саме ось цей документ являється в незадовільному фізичному стані. І рівно через рік вимагаєте видачі цього документу. Є варіант, коли вони можуть продовжити термін ще на один рік, але це вже комісія, складніша процедура. Мало які архіви на це підуть.

права дослідників в архівах

Є ще один момент – якщо є копія документу, то оригінал вам можуть не видавати.

На мою думку, цілком виправдана міра для забезпечення збереження оригіналу, при умові що копія достатньої якості, якщо ж вона нечитаєма ви можете вимагати видати оригінал.

Про копії. Одне з моїх “улюблених” питань, регулюється Наказом міністра юстиції України “Про затвердження Порядку користування документами Національного архівного фонду України, що належать державі, територіальним громадам”

Користувачі мають право:

…Виготовляти, у тому числі за допомогою технічних засобів, або отримувати від архіву копії документів і витяги з них, якщо це не загрожує стану документів та не порушує авторських та суміжних прав, а також вимагати, щоб ці копії або витяги були засвідчені архівом.
Забороняється вимагати здійснення прямої чи опосередкованої оплати для самостійного виготовлення користувачем копій документів…”

Це одне з найбільш поширених правопорушень в архівах. Вимагати оплату за копіювання власним технічним засобом – абсурд. В чому полягає послуга архіву? Це також пряме порушення Статті №29 Господарського кодексу “Зловживання монопольним становищем на ринку”

Тим паче чітко вказано в наказі міністра, що заборонено вимагати оплату.
Я подавав запит до Державної архівної служби стосовно цього правопорушення. На що вони цинічно перекручуючи законодавство вказують, що дана стрічка в наказі міністра стосується лише документів репресивних органів (хоч в наказі про це не сказано).

Після чого я написав у Міністерство юстиції, яким підпорядковується Державна архівна служба. Але вони банально переадресували звернення на Державну архівну службу, хоч у зверненні я саме на них і скаржився. Пробував виходити і на міністра юстиції Петренка П.Д., але схоже, що йому не до архівів. Хоч поведінка совкової архівної служби кидає тінь і на нього. Тому маю надію, що він знайде час звернути увагу на них, та наведе там лад.

Ще один важливий Закон, який регулює роботу у архівах є Закон України “Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років” згідно якого всі документи, що стосуються ваших репресованих родичів мають перебувати у вільному доступі. Прийнятий у 2015 році і успішно працює.

Все завдяки одному моменту, за його порушення передбачена особиста відповідальність працівника, а за порушення закону про НАФ ніякої відповідальності немає.

Внести зміни у Кодексу України про адміністративні правопорушення:

“Порушення вимог Закону України “Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років”, а саме необґрунтоване віднесення інформації до інформації з обмеженим доступом, ненадання відповіді на запит на інформацію, ненадання інформації, неправомірна відмова в наданні інформації, неповне надання інформації, неповідомлення про подовження строку розгляду запиту, відстрочення розгляду запиту, крім випадків, визначених цим Законом, – тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від двадцяти п’яти до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян”.

Справедливості ради, слід зауважити, деякі директори архівів хочуть працювати в правовому полі та готові поліпшувати умови роботи дослідників та Державна архівна служба їм не дає цього зробити.

    Як тільки дослідники почали говорити про захист персональних даних (коли в архівах вимагали доводити свій родинний зв’язок) і чітко “давити” на те, що це абсурд,  це питання зняли (правда не у всіх архівах). Оскільки персональні дані можуть бути виключно у живих людей і захищати персональні дані наших предків це нонсенс, адже тоді вся історія стане поза законом.  Хоча, з людей, які не знають, продовжуть вимагати.  Тобто, треба знати свої права. В більшості архівів знають, що порушують закон. І коли їм говорити, що копіювання дозволено, вони кажуть “іди копіюй, тільки нікому не кажи про це”. Якщо юридично підкований – працюй. Для тебе закони діють. Для тих, хто не знає своїх прав – закони не діють. Закликаю вас добиватись своїх прав! Це робити важко, але можливо.

Статтю підготувала Наконечна Тетяна  на основі доповіді Віктора Долецького на форумі “Кам’яний острів” у м. Кам’янець-Подільський 23.09.2016

P.S.Logo-prashhur-5

  Статтю підготовлено спеціально для Пращур.укрЯкщо Ви зацікавлені в дослідженні своїх сімейних коренів, хочете створити генеалогічне дерево, знайти документи про походження для Карти Поляка – звертайтеся до нас. Ми допоможемо!


Комментарии:

2 thoughts on “Права дослідників генеалогії в архівах: міфи, законодавство та реальність

  1. Дуже добра стаття з розтлумаченням норм, та на жаль, багато з них у нас не діє. Наприклад, про документи в поганому стані (розшиті справи). Зокрема, в Одеському архіві дуже багато справ у такому стані не рік-два, а по п’ять і більше років (Міщанська управа, фонд 359, більше половини недоступно), і ніхто щось нічого не робить щодо цього. Єдине, що тішить – що то єдиний наразі архів України, що оцифровує дані і викладає в інтернет. Може, і до цього фонду дійде колись черга на оцифрування. А конфліктувати з архівами у наших реаліях, як доводить і ваш досвід – марна справа, якщо скаргу на Держархів спрямовують до власне Держархіву.
    І ще одне: у статті йдеться про пошук у читальному залі, та забули про запити до архівів поштою/електронною поштою, на які вони за законом мають відповідати протягом місяця. Насправді (якщо відповідь взагалі буде), то чекати її від більшості українських архівів треба буде від трьох місяців до декількох років, при цьому оплату багато з них вимагають і за негативні відповіді, коли інформацію не знайшли (хоча сумлінність їхніх пошуків викликає багато сумнівів), тому про цей варіант краще одразу ж забути.

    • Дякую за коментар. Стаття писалась 8-м місяців тому і тоді ці ідеї здавались дуже революційними. На зараз зусиллями небайдужих людей, які не бояться йти на конфлікт з архівстами(особливо якщо вони порушують закон) ситуація поступово змінюється.
      Так попереду ще багато роботи, так такі архіви як ЦДІАК всіма силами намагаються законсервуватись у радянському союзі. Але якщо того не робити то і нашим дітям доведеться жити в совку. Тому справа геть не марна.
      В статті дійсно не ставилось за мету висвітлити роботу по запитах. Ми таким чином не працюємо тому, що майже ніколи не можна бути впевненим, що пошук був проведений добре, або й що взагалі був проведений. Але якщо є порушення строків пишіть скарги: в ДАСУ в Мін.Юст. до обудсмена з прав людини і т.д.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*
Website

Это не спам.
сделано dimoning.ru