Матеріал підготувала Людмила Пастушенко, яка відвідала зустріч у рамках Польсько-української дискусійної платформи за підтримки громадської організація «Подільська агенція регіонального розвитку» за участі Романа Кабачія. Зустріч проходила у Вінниці 23 вересня 2015 року в приміщенні Галереї «ІнтерШик», за пітримки Генерального консульства Республіки Польща у Вінниці.

  10393992_879120398827692_4316643220516475241_n

    Міграції та переселення людей аж надто наповнюють сторінки історії. Процеси асиміляції та «розчинення» народів та народностей були і є важливими віхами у процесі існування держави. Аж надто їх багато і в історії багатонаціональної України. Якраз тема переселення та міграції людей і є актуальною і цікавою у наш час, коли після ВВВ діти і внуки переселенців з Польщі та України намагаються вивчити та пізнати свої корені, віднайти інформацію про своїх родичів, які були примусово переселені комуністичним режимом.

    Основні питання, що обговорювались на зустрічі:

  • Чому масові переміщення в рамках «суспільної інженерії» були можливими: 1915, 1940-41, 1944-46, 1947, 1951 роки;
  • Апатичність одних і спротив інших — причини і наслідки;
  • Феномен «невидимого чужого горя»: приклад виселених з України поляків і українців з Польщі;
  • Внутрішньо переміщені в Україні особи — переселенці чи біженці;
  • Прецедент біженців з Близького Сходу: східноєвропейський вимір.

     Слово для виступу надавалось Роману Кабачію – історику, публіцисту, журналісту-експерту ГО Інститут масової інформації (м. Київ). Народився і виріс на Херсонщині в родині вчителів. Закінчив Херсонський педуніверситет (історичний факультет) та аспірантуру Університету Марії Склодовської-Кюрі в Любліні (Польща), як стипендист Європейського колегіуму польських та українських університетів. Захистив дисертацію на тему «Переселення української людності з Польщі на Південь України в 1944-1946 рр.».
   Після повернення в Україну працював редактором програми «Новий час» на «5 каналі» телебачення та редактором відділу історії та науки журналу «Український Тиждень». Співпрацює з часописами «Критика», «Країна» (Київ), «Nowa Europa Wschodnia» (Краків-Вроцлав) та «Український журнал» (Прага), газетою «Наше слово» (Варшава). Зацікавлення – автентичний пісенний фольклор східних слов’ян.

   На зустрічі також присутній Консул Республіки Польща, який є активним учасником платформи. У вступному слові Консул говорить про взаємозв’язки між українським та польським народами, спільне минуле та перспективи сучасних та майбутніх зв’язків (що цікаво – не погано розмовляє українською, з акцентом, але не погано, чомусь мені здавалось, що буде розмовляти польською, тому приємно здивувала його промова рідною для більшості присутніх українською мовою).

Біженці 1915 з Холмщини та Підляшшя

Чому масові переміщення в рамках «суспільної інженерії» були можливими: 1915, 1940-41, 1944-46, 1947, 1951 роки

 

1915 рік – з наступом німецьких військ у 1915 р. російською армією велась політика залякування місцевого населення пужалном німецьких військ, як наслідок – масові втечі з території Холмщини і  Підляшшя. До 200-тисяч поляків перебігли до Російської імперії (згодом багато повернулось назад) (вперше з’явилось слово «біженці»). Як наслідок – зменшилась кількість православного населення і збільшилась кількість римо-католиків. Російська імперія примусово насаджувала православ’я, скасовували греко-католицизм на землях, зайнятих переселенцями, почались міжусобиці між братніми родинами – території Холмщини, Підляшшя.

1940-41 рр. – після четвертого поділу Польщі між Сталіним та Гітлером, ще до 5 тисяч людей переїхали до Радянського Союзу, лемки переїжджали до Польщі (наразі лемки в Польщі вважаються окремою національною меншиною).

1944-46 рр. – глобальне переміщення: післявоєнна Україна – в рамках домовленості між польськими комуністами і Хрущовим – 1,5 млн. людей було переміщено – так званий «обмін народами»: біля 750 тис. українців і 750 тис. поляків, польських євреїв. Основна частина переміщених з України були з Рівненської, Тернопільської, Івано-Франківської, Львівської областей та Волині. Суспільна інженерія – народи, що конфліктують краще розселити, щоб були мононаціональні держави, в ході війни українці і поляки дуже ворогували.

    Українцям, як мешканцям сіл, було важче покидати свої оселі, ніж полякам, у більшості міщанам. Для поляків був важливий культурний центр, тому переміщені швидко зводили сакральні споруди, об’єднувались в громади на нових територіях. Щодо німців, то в ході переселення їх було переміщено біля 10 мільйонів, тільки з Чехії розселити до 2-х мільйонів німців – така кара, мали звільнити свої території.

   Для захисту своїх кордонів – зокрема прикордонні території – українські, білоруські, литовські – Сталін казав – я не можу їх повернути, адже поляків там нема. На Волині – етнічна чистка з елементами геноциду, методи залякування поляків (Галичина, Волинь).

   Території Підляшшя, Лемківщини – там залишалось до 50 тисяч українців, для попередження переслідування домовлялись із римо-католицькими священиками, робили підробні метрики чи переховувались.

1947 р. – комуністична Польща проводить агресивну політику, під час акції «Вісла» Сілезію, Помор’я – землі, що були передані від німців, покидають українці, на цих територіях їх залишилось дуже мало. Намагалися втікати в Чехословаччину, багатьох депортували назад.

1948 р. – з території сучасного Яворівського полігону виселили біля 30 тисяч українців (полігон наразі працює, завдячуючи таким переселенням полігон має такі великі масштаби для випробувань та навчань – зауважує спікер).

1951 р. – під тиском Москви відбувається обмін територіями – Белз, Червоноград передали Україні, Західна Бойківщина відокремили до Польщі. Близько 35 тис. бойків депортували на Південь України.

Апатичність одних і спротив інших — причини і наслідки

 

   Територія Холмщини – не сприймали радянських громадян, вони для нас запеклі москалі, переселялись на південь України – територія Запоріжської області, східні області України, а також Західна частина сучасної України згодом. В Центральну частину України (в т.ч. Вінницьку область не переселялись майже). Багато з Півдня втікали до Галичини і Волині (православні з Польщі).

   Супротив виникав там, де у людей була більша національна свідомість – виникали підпільні партії – біля Любачева, Ярослава… На княжих українських землях підпільники не хотіли переселятись, хоча деяких переселили аж за Сян. Операція «Вісла» – на північ Польщі переселяли українців, поляків – на південь України, в сухі степи, де переселенці змушені були жити в хатах-мазанках. В Польщі переселенці були більш організованіші – розвивали культурне життя – будували церкви, випускали газети.

Феномен «невидимого чужого горя»: приклад виселених з України поляків і українців з Польщі

 

   Із 150 тисяч депортованих українців на час перепису в 2001 році на території Польщі проживає близько 35 тисяч. В 2012 році число переселенців у Польщу з України зросло до 50 тисяч чоловік. Під час перепису люди зазначали подвійну тотожність – українець і поляк, чи лемківська, оскільки у Польщі лемки є окремою національно меншиною наразі. На території України проживає близько 500 тисяч поляків, під час перепису вони ідентифікували себе як поляки: «Мою бабку виселили з Польщі, я полька». За два останні роки близько 41 тисяча українців переїхала в Польщу за «картою побуту».

   Переселені лемки тримаються більш разом, намагаються зберегти свої традиції в Польщі. Хто мав не сильну національну тотожність – розчинився серед інших народів, намагались зняти з себе клеймо переселенця, вивчити дітей, але одружували їх з кимось зі свого оточення. Цілком польські села з Галичини виселяли на Польщу, на їх місце заселяли українців.

Внутрішньо переміщені в Україні особи — переселенці чи біженці

 

   Слово «переселенці» є образливим для людей, але коли в країні неоголошена війна – «біженців» немає, можуть бути лише «переселенці» (проблема сучасної дипломатії). Донбас заселявся штучно: вихідцями із західних і центральних регіонів (цікаво почитати Олексія Чупу «Бомжі Донбасу» про українізацію і впровадження).

    Під Луганським аеропортом є село Переможне, де проживають депортовані бойки і лемки, розмовляють українською і підтримували наших захисників за часів окупації Донбасу, намагались агітувати оточення, як наслідок – близько дев’яти сімей розстріляли російські окупанти і сепаратисти, інші сім’я втекли на Тернопільщину.

   Скандал виник після привітання «бандерівською» колядкою «луганських» лемків від «тернопільських» лемків (запис на телебаченні, коли заспівали пісню «В 46-му році сумний вечір», який швидко поширився інтернетом, згодом його видалили, боячись пошуки на насилля російських окупантів над тими лемками, які зараз живуть на окупованій території ДНР, ЛНР). Це усе наслідки депортації населення із західних регіонів України на схід, Донбас.

    Не усіх потрібно однією міркою міряти, «вішати ярлики» – як приклад того, що переселенці є різні, є депортовані колись і обжиті на Донбасі, але щирі українці. Вимушено переселені особи чи біженці має стосуватись конкретної особи чи родини.

Прецедент біженців з Близького Сходу: східноєвропейський вимір

 

     Процес міграції населення постійний у сучасному світі теж: турки переселяються в Німеччину, з Африки – до Франції, мусульмани – до Бельгії і т.д. Наразі від переселенців зі Сходу нервує Польща – православні сирійці втікають від армії Асада. Україна тут транзит чи спостерігач? Оскільки чимало вихідців зі Сходу (Сирія, Іран) ще з часів Радянського Союзу навчались в Україні, вони знають як живують в Україні, але країна у нас не така багата, як Європа та й міграційне законодавство досить жорстке, тому переселення до України може бути на перспективу. За даними прикордонної служби лише 0,2% переселенців пройшли до Європи через Україну.

   Європейський Союз виділяє Польщі 10-15 тисяч євро на одного біженця зараз. Поляки зацікавлені, щоб Україна була багатим, процвітаючим сусідом, щоб російські танки не перетинали наш і їх кордон, тому зараз Польща як адвокат України в ЄС.

    1954 року поляк Міхальський повіз поляків в українські села, збирати враження, історії – «зерна пам’яті». Отримані відомості обробляти і візуалізували. Як наслідок фото, де в покинутих хатах переселенці били консервацію, адже не знали, що це таке, що з нею робити; фото, де ліс, без вершків дерев – під час наступу стріляли і повисікали дерева. На березі Балтійського моря чоловік зробив у будинку музей, де зібрав усе українське, що зміг зібрати у переселених люднй з України. Ці життєві історії багато про що говорять…

     Спікер закінчив розповідь.

  Слово взяв чоловік, вже досить похилого віку, розмовляв російською, сказав, що сам переселенець, живе у Вінниці, йому тут подобається, не має бажання повертатись назад. Через політичні дискусії почався розкол України, штучний розкол, Донбас має індустріальний потенціал, але там живуть робітники «темні» люди, які управляти не зможуть, треба розумне керівництво звідси, з України, і складається враження, що Україна не має бажання звільнити Донбас…

    Важко не погодитись зі словами переселенця… Адже затягування військових дій на Донбасі є кризовим як для населення країни, так і для економіки загалом – рефінансування кредитів, позики на розвиток від зовнішніх інвесторів, які з часом треба віддавати з відсотками затягують нас у боргову яму, знижується рівень життя населення і, як результат, виїзд людей за кордон у пошуках кращої долі. Роботи і у нас досить, але, особисто для мене, дуже шкода, що рідне ми не розвиваємо, що своїх громадян не забезпечуємо гідним життям, шкода, бо з часом діти і внуки тих, хто виїжджає зараз будуть шукати своє коріння уже тут. Циклічний процес міграції у пошуках кращого життя.

10345735_879123862160679_3939208448808553897_n

    Відповідь від Олега Левченка, засновника платформи, досить емоційний, відчувається його гаряча позиція українського громадянина, якому болить Україна і те, що наразі відбувається… Олег каже, що штучний поділ українців на «кращих» і «гірших», на Схід і Захід був політичним трюком, коли поширювались штучні міфи про бандерівців, гунту, впроваджувались і насаджувались стереотипи, коли одна з партій бачила, що вибори не виграє – легше було поділити і виграти їх на одній частині, щоб потім під владу потрапила вся інша територія – так почався розкол. Ми допустили це, ми не протистояли і заклюнули наживку…

    Початок діалогу – це процес оздоровлення народу, відмова від стереотипного бачення та пропаганди, об’єднання українського народу. Бо якщо цього не зробимо ми, то прийде Марічка Су чи Іван Чан, вони знають як робити, вони принесуть уже свою культуру, свої традиції. Маємо поки трохи часу.

    Від себе можу додати, вразили до сліз на очах і тремтіння рук слова переселенців, особливо похилого чоловіка, про якого було описано вище (була присутня ще одна жіночка досить похилого віку, що сиділа відособленого і кидала репліки типу «доборолись на Майдані, воює Донбас», про що я вже опустила і не описувала, що ще раз доводить – ярлики не треба вішати, не усі переселенці однакові, виходить, що деякі, навіть переїхавши в іншу частину України не змінили свого бачення та залишились про своїх переконаннях, що й мені дуже прикро). Після виступу Олег Левченко підіймає болючі питання сучасний процесів міграції в Україні і світі, тому обговорення стоїть насичене і цікаве.

   Багато є про що подумати. Такі зустрічі, перш за все, змушують аналізувати, дають можливість зустріти цікавих співрозмовників та обговорити болючі питання сучасності, згуртовують нас навколо спільних проблем та їх вирішення. Буду чекати наступних зустрічей, адже неодмінно будуть підійматись гострі болючі питання, будуть цікаві спікери та не менш зацікавлена аудиторія. Запрошую приєднуватись усіх бажаючих.


З повагою, Людмила Пастушенко

2 thoughts on “Масові переміщення населення в історії України та їх сучасний вияв

  1. Добрый день. Понравилась статья, затрагивает много волнительных аспектов нашей современности, фото насыщают текст эмоционально, хорошая работа!
    Подскажите пожалуйста, где можно найти информацию о сегодняшних и будущих встречах?

Comments are closed.