“Свята у подільській світлиці” – чарівний світ петриківського розпису

        У Вінницькому обласному краєзнавчому музеї триває виставка студії петриківського розпису «Скарб» (м. Вінниця) “Свята у подільській світлиці”. Раді представити Вашій увазі невеликий фото-звіт та інтерв’ю з Аліною Бойко – однією із майстринь творчої студії, чудові роботи якої також представлені на виставці.

     Дізнавшись про відкриття виставки, ми просто не могли пропустити цю подію, адже хочеться якомога більше дізнатися та розповісти вам, нашим читачам, про культурну спадщину та традиції українців.

    Класичними елементами петриківського живопису є навколишні рослини, зображення яких, до речі, не використовується ні в одному з існуючих видів розпису. Орнаментні мотиви, де переважають яскраві, насичені тони, привертають увагу не тільки колоритом, але й надзвичайною цілісністю творчої ідеї.

    Петриківський розпис виник задовго до появи християнства і грав роль оберегу. Люди вірили, що в красі є духовна сила, і тому вікна і двері будинків і навіть одяг обрамляли магічним орнаментом, який захищав господарів. Ця давня традиція орнаментики сотні років широко використовувалася в побуті українців, зокрема, у запорізьких козаків, і була популярна в поселеннях південних районів Приазов’я, а збереглася тільки в старовинному козацькому селі Петриківка, звідки походить назва цього виду мистецтва. Петриківка (Дніпропетровська обл.) була заснована в 1772 році, розписи стін будинків квітковими визерунками стали звичаєм цього села.

   Люди будували світлі глиняні будинки, прикрашаючи їх кольоровою глиною, господині намагалися розписувати свої хати квітковими візерунками. Розмальовували стіни, піч, камін, зовнішній фасад будинку – все це створювало єдиний художній ансамбль. Свої шедеври мешканки села створювали за допомогою пензликів, паличок, обмотаних тканинами або просто пальцями.

     Кожна господиня прагнула зробити свій будинок наймальовнічишим, вважалося, що яскраві красиві картини є зовнішнім проявом духовних багатств внутрішнього світу людини. До мешканців же нерозписаних хат ставилися як до людей темних і морально убогих, з якими навіть вітатися не варто. Найстаранніших господарочок в Петриківці називали “чепурушками”. Саме вони передавали навички розпису з покоління в покоління.

    На початку XIX століття розпис поширився на предмети домашнього вжитку – посуд, скрині, брички. Потреба у подібному декорі спонукала до заняття малюванням цілі родини, які продавали свої роботи на базарі. А оскільки в той час Петриківка була великим торговельним центром, роботи сільських художників здобули популярності в інших регіонах України.

    Зростаючий попит на петриківські мальовки не тільки викликав прагнення його задовольнити, але й визначив більш високі вимоги до техніки виконання й художнього рівня малюнків. Заняття художнім ремеслом поступово ставало справою найбільш кваліфікованих народних майстрів, які обрали малювання професією.

   З настанням Першої світової, а потім і громадянської війни і особливо колективізації петриківський розпис прийшов у занепад. Можливо, чудова народна традиція була б назавжди загубленою, якби не місцевий вчитель Олександр Статива. Завдяки його старанням у 1936 році відкрилася сільська школа декоративного малювання, викладачем якої стала остання петриківська чепурушка Тетяна Пата. Ця унікальна жінка, не вміючи ані читати, ані писати, навчила тонкощам майстерності цілу плеяду майстрів. Після війни один з учнів школи, Федір Панко, створив у селі творче об’єднання “Петриківка”, а потім – експериментальний цех підлакового розпису, який збагатив народний художній промисел новим жанром.

    Петриківський розпис українського народного малярства внесено до списку нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО, здавна відомий у всьому світі та став візитною карткою України.

Вінницька студія “Скарб” працює з 2010 р. під керівництвом Ірини Угринчук – вона на основі прийомів петриківського розпису, розробила і впроваджує свій неповторний декоративний стиль, що можна назвати «подільським», тому що саме прекрасна земля і давні мистецькі традиції Поділля дають майстрам натхнення творити.

   

      Втілення розпису на шкіряних виробах – розпис на жіночій сумці Тищешко Наталії особливо потішить сучасних модниць.

     На виставці представлено майже 400 робіт 40 авторів. Про те, у чому виявляється “подільський” стиль петриківського розпису, про роль керівника Ірини Угринчук у функціонуванні студії і не тільки нам розповіла учасниця виставки – Аліна Бойко, яка на разі перебуває на навчанні у Польщі.

 – Розкажи трошки про себе, про навчання – як називається твоя спеціальність і чи пов’язане заняття петриківським розписом у студії із вибором майбутньої професії?

–  Мене звати Бойко Аліна, мені 19 років. Я навчаюсь в Сілезьському Університеті, в Інституті Мистецтв в Цешині. Нажаль, я не можу дослівно перекласти назву спеціалізації але можу сказати, що матиму освіту педагога та вибрала спеціальність скульптора. Моє творче життя розпочалось з самого дитинства, а саме з нашої художньої школи. Пізніше у віці 10-11 р. я почала займатись петриківським розписом. Я завжди мріяла пов’язати свою професію з мистецтвом. Ірина Іванівна підштовхнула мене на цей важливий крок. Я б сказала, що я не тільки свою майбутню професію пов’язала з росписом, але й все своє життя!

 – Розкажи будь ласка, про саму техніку розпису – керівник студії Ірина Угринчук використовує свій неповторний стиль – “подільський”. Можеш трошки розповісти, в чому саме цей стиль проявляється, що його відрізняє з-поміж стилів, притаманних інших регіонам?

 – Наша студія називається “Скарб” і я Вам скажу, що цим скарбом є наша вчителька. Вона має в собі неймовірну енергетику і величезний талант. Вона для нас не тільки, як викладач, а також близький друг, який дає підтримку і пораду у будь-якій ситуації. Все, що було представлене на виставці, це все було вдосконалене завдяки їй. Вона випрацювала найдрібніші елементи, намагаючись показати їх більш реалістично. Найголовніша відмінність полягає в деталях, чітких мазках, в різноманітності квітів, птахів і тварин.

– Чому обрала навчання саме в Польщі, що тобі там подобається?

 – Це питання напевно найважче для мене. Так склалось, що я маю польське походження і для мене відкрилась можливість безкоштовного навчання в Польщі. І я подумала: а чому б не спробувати? Це ще одна можливість побачити світ, вивчити ще одну мову, навчитись інших методів виразності і також знайти поціновувачів українського народного мистецтва за кордоном.

         Нижче на фото роботи Угринчук Ірини Іванівни, керівника студії художнього розпису “Скарб”.

       Завдяки чудовим майстрам народного розпису ми мали нагоду поринути у чарвіний світ краси і творчості, яким багата наша земля. Вироби радують душу своєю красою та різноманіттям форм. І це справжнє чудо, що люди зуміли зберегти та примножити традиції своїх пращурів і пронести цей “скарб” через покоління.

Тетяна Наконечна©