Програма „Відверто”, на тему «Дітям про родовід» (ВІНТЕРА)

    Пропонуємо до Вашої уваги запис передачі “Відверто”, яка вийшла 6 жовтня 2014 року в ефірі радіо „Хвиля” ( 1377 кГц) ДО ВОДТРК „ВІНТЕРА”

  Вітаю, в ефірі радіохвиля, звучить програма «Відверто», підготовлена на державне замовлення, ведучою Наталею Некипілою та звукорежисером Михайлом Диким. Геополітичний розподіл земель, переселення та масові переїзди молоді до міст, призвели до того, що люди втрачають свої генеалогічні корені. Сучасні діти, у більшості, не можуть назвати  імена своїх предків старше  третього коліна, а українське традиційне виховання базується якраз на знаннях та віруваннях власного роду. Розуміння того, що людина тим міцніше стоїть на землі, чим глибше сягають корені її роду, вже приходить до українців, тому і з’являються центри, де спеціалісти проводять генеалогічні дослідження. І гість студії сьогодні директор центру вивчення  генеалогії «Пращур» – Віктор Долецький. Вітаємо Вас, Вікторе.

Доброго дня.

   Отож, для початку, не усі слухачі знайомі із терміном «генеалогія», що ж це таке, ознайомте будь-ласка.

     Генеалогія – це дотична наука до історії, яка вивчає походження певної людини, або її предків.

    До Вас звертається багато людей зараз, так? Як ви можете сказати?

   Так, чим далі, тим популярність до генеалогії, до дослідження свого родоводу зростають, тому зараз звертається велика кількість людей.

   Чи можете пояснити з чим це пов’язано і що керує цими людьми, які звертаються за дослідженнями родоводу?

    Я думаю, що це пов’язано з тим, що пройшла доба радянського часу і тоді, коли потрібно було забути своїх предків, а подекуди було небезпечно знати їх, якщо ці предки були якогось знатного походження і тому, коли зараз люди розуміють, що боятись уже немає чого і виникає потреба, така людська потреба знати,  а яке ж у мене коріння?, хто був переді мною?, чому я такий, а не інший? І тому люди починають шукати цю інформацію, шукати історію своєї родини.

   Чи рухають людьми якісь матеріальні потреби, он там, можливо хтось хоче знайти свої корені, тому що має надію, що є якісь багаті предки?

    Ну, ймовірність знайти багатих предків досить низька і я за свою практику ні разу не зустрічався з такими, саме з такими мотивами – матеріальними. Є звичайно потреба підтвердження польського походження чи підтвердження єврейського походження для отримання карти поляка, чи для того щоби виїхати в Ізраїль, ось тут більш матеріальні речі, але і назвати це генеалогічним дослідженням, я не можу. До нас звертаються з такими потребами, але це іншого формату послуга, яку ми надаємо, але, яка мені, особисто, не дуже подобається.

    Але все ж таки, якщо можна, дуже коротко, що надають ось такі польські чи єврейські корені українцям?

   Якщо ми говоримо про польське походження,то якщо його підтвердити, то можна отримати карт у поляка, а це дозволяє, як мінімум, отримувати пільгову візу виїзд до Польщі, Шенгенську візу з навчання дітей безкоштовно, може бути у Польщі та й ще різних преференцій, які надаються власникам карт поляка, саме у Польщі. Якщо ми говоримо про підтвердження єврейського походження, то за допомогою цього походження, можна переїхати на постійне проживання до Ізраїлю.

    Це саме ініціатива Польщі та Ізраїлю так, знайти тут своїх людей і запропонувати їм якісь пільги?

   Звичайно, так. Потрібно розуміти, що в багатьох європейських країнах є програми для вимивання білого населення зі Східної Європи. Як ви знаєте, вони зіштовхнулися з проблемою того, що біле населення, етнічне, країн європейських зараз критично зменшується і фактично вимирає і для того, щоб трішки стримувати цей процес, їм потрібно залучати свіжу кров, яка є їм етнічно близька, а це саме наші землі Східної Європи.

    Ну, якщо аналізувати прізвища українські, то серед нас є дуже багато польських прізвищ, а саме моя мама, власне, має польське прізвище. Чи багато зараз таких людей, які звертаються до вас саме за тим, аби знайти польське коріння?

    Зараз, зважаючи на сучасні події, ця послуга набула популярності, тільки сьогодні було три дзвінка з цією потребою і три позитивних, тобто люди цікавилися і вони вже готові замовляти цю послугу.

   Я зрозуміла. І все ж таки кінцева мета, яка керує людьми це просто знати свої корені, ким ти є насправді, так?

    Ну, для тих людей, кому потрібна карта поляка це одна мета, а для тих, хто хоче дослідити свій родовід інша…

    У більшості мене цікавить?

   Тут важко сказати, більшість все таки цікавиться, з наших клієнтів, підтвердженням польського походження, тому що це невелика послуга, але ми спеціалізуємося на саме дослідженні родоводів, на генеалогії, на вивченні історії родини і тому цих клієнтів значно менше, але вони для нас значно цінніші.

   Будемо мати надію, що кількість буде рости невпинно. Коли та звідки прийшло до нас таке поняття, як родовід, можливо щось розкажете?

    Точну періодику я вам не скажу, але це пов’язано з переданням, по-перше, майна, потрібно було розбиратись кому після смерті того чи іншого представника потрібно передати майно, хто має право на нього і крім майна, титулів також. Якщо ми говоримо про якесь шляхетське походження або дворянське походження, то діти мали підтвердити, що вони діти саме цих батьків і, що вони так само мають право унаслідувати титул князя чи дворянина, чи шляхтича і так далі, тобто і так раніше це було зав’язане на матеріальних речах, хоча, крім них, якщо ми говоримо про селян, то у них практично не було цієї матеріальної складової, але вони, тим не менше,  все одно знали своїх пращурів, тут більше фігурувала релігійна складова

   В церквах вівся якийсь запис, так?

   Так,  в церквах вівся, але чому люди цікавились самі? А цікавились вони через те, що потрібно знати, з точки зору православ’я, своїх предків до сьомого покоління для того, щоб можна було молитися за них для відпущення своїх гріхів і для того, щоб наслідки цих гріхів не проектувалися на нас самих.

   А як же так виявилося, що ось, можливо, раніше знали до сьомого коліна і так все розгубили, ось зараз діти не знають навіть до другого, третього коліна, інколи?

   Крім генеалогії, ми, на жаль, розгубили дуже багато, знаєте я ось був недавно зіштовхнувся з українською вишивкою, який там пласт інформації зашитий, кожен символ несе якусь інформацію. Система виховання дітей традиційно-українська – це річ просто шикарна, яка втрачена зараз, більше не використовується і дуже багато речей, які були втрачені. Чому втрачені? Ну, згадаємо нашу історію, після революції, революційні події, громадянська війна, урбанізація, голодомори, переселення в міста і це все страх знати своє коріння, тому що в Радянському Союзі це все не схвалювалось, а той ще й каралось, якщо це було. Якщо ваша родина була з шляхетного роду,  чи з поляків, чи з дворян, то можна було і репресії здобути таким чином, тому люди намагались забути це і боялись, і ховали це все. Тому й втратили.

   Так, я є таким живим підтвердженням ваших слів, тому, що мої  бабуся і дідусь, по маминій лінії, поляки чисті і я про це дізналася абсолютно випадково. В мене бабуся на ім’я її Льодзя, тобто тут вже нічого не приховаєш. Але про це дуже мовчали, про це не можна було говорити і мені, навіть, десь був час, що було соромно говорити, що моя мама полька. Це вже зараз мені це стає цікаво і це нормально.

   Ну і прізвища, звісно, хотілось би до них повернутися. Багато хто зараз цікавиться походженням власного прізвища, чи є якійсь практичні поради, як дослідити походженням прізвища, тому що це ж потрібно кожному знати, чому ти його носиш?

   Походження прізвищ бувають різні. По-перше, я не є спеціалістом в прізвищах так, але в мене є людина, з якою я співпрацюю, яка є гарним спеціалістом і тому коли нас просять люди дізнатись, то ми дізнаємось. Переважна більшість українських прізвищ має просту етимологію, таку як відіменні прізвища, або відпрофесійні прізвища, також поширені топонімічні прізвища за назвою населеного пункту. От, до речі, польські прізвища – це, скажімо так, шляхетні прізвища, зараз поясню чому: вони саме утворювались за топонімічним принципом, тобто назва родового гнізда роду шляхетного                   плюс -ський і виходить прізвище. Якщо моє прізвище Долецький, то це було таке родове гніздо як Далецкая ніва, Далецк, Далецкій виходить так. Але, що цікаво, от прізвища на -ський, -цький приписують виключно до польських прізвищ. Це невірне твердження. Потрібно згадати, що Річ Посполита, в час якої формувались ці прізвища шляхетні, була величезною країною, до складу якої входили землі України, Білорусії, Польщі, Литви, Німеччини та ще ряду країн і на всіх цих територіях, була своя шляхта, був свій привілейований стан і у всіх них, місцевих, було таке саме утворення прізвищ, як і в поляків, просто зараз Річ Посполиту більше асоціюють з Польщею і тому ці всі прізвища стали, нібито, як і польські. Тому коли мені говорять, що -цький – значить поляк – це не вірно.

    Щодо українських прізвищ, вони досить колоритні та цікаві є серед них. Звідки взагалі почали походити ці назви; як українці почали придумувати собі прізвища?

    Ну, дивіться – якщо ми говоримо про дореволюційні прізвища, то вони не були такими сталими, як зараз. Це було щось схоже на прізвисько. Чому вони виникали – тому що було  потрібно ідентифікувати людину. Якщо ми говоримо, що в ХVI столітті подекуди ще й не було прізвищ в селян, якщо в селі жило три Івана і в них було різне  по-батькові, то зрозуміло було до якого ти Івана йдеш, але якщо в селі кількість населення збільшилась і живе уже три Івана Петровича, то потрібно було ідентифікувати, а до котрого ти йдеш чи про кого ви говорите, то от тоді вже з’являлось, –  син коваля – Коваленко, а бо там з роду Петра – Петренко, або мельника син – Мельник і так далі, починають ці прізвища з’являтись. Але вони не сталі, вони могли змінюватись з часом, могла якась характерна риса людини перекреслити це прізвище і людина набувала іншого прізвища і вже передавала своїм дітям його. Інколи, знаєте люд в нас такий гострий на язик і причіплювались прізвища не дуже приємні і тому з часом люди намагались позбутись цього прізвища і повернути собі, або професійне, або набути нове прізвище. Це значно ускладнює пошуки, тому що один період прізвище може бути Мартинюк, інший – Лисий, потім може бути  Потапенко. Для генеалога це справді як заплутування слідів, це робилось не спеціально, але це значно ускладнює пошук. Але, тим не менше, це можна розплутувати і дуже цікаво цей клубочок розпутати і знайти, що оригінальне прізвище було от саме інше, не таке як зараз носить родина. Що цікаво – по населеному пункту село Розкопане Погребищенського району, де живуть і звідки родом мої батьки. Там на сьогоднішній день живуть різні родини, такі як Кирилюки, Панасюки, Остапчуки, Власюки і ще ряд прізвищ. І всі вони думають, що вони з різних родів. Але дослідивши їх родовід,  я зрозумів, що всі вони походять від одного Івана Лисого. Тобто був такий Лисий спочатку, я так підозрюю, що він справді був лисий – через те в нього таке прізвище. Потім його діти стали Лисюками, але рід був потужний і розрісся настільки, що їх стало дуже багато в селі і почали траплятися люди з однаковим ім’ям і по-батькові, і з однаковим прізвищем, тому вони почали змінювати прізвище на ім’я. Представник роду був Кирило Лисий, а його нащадків вже почали називати Кирилюками. Був Панас – Панасюками; був Влас – Власюками. І на сьогоднішній день люди носять різні прізвища і вони навіть не здогадуються, що по прямій чоловічій лінії, вони всі пов’язані – вони всі з одного роду!

    Так, цікаво…  Скажіть, а до якого все ж таки коліна реально дослідити свій родовід?

    По нашій території, по Вінницькій (області-ред.) – це до восьмого-десятого покоління реально, це те що ми зазвичай досліджуємо.

    Це досить глибоко.

    Так, це десь 1750-ті роки, вихід іноді 1680-1690 роки

    Цікаво, дякую. Ми вже з вами говорили про дітей. Звісно все починається з родини, з роду і дитина є вершиною цього роду. Саме тому так важливо змалку знати хто ти і ким були твої предки. Порадьте, як спеціаліст, як правильно розповідати дітям про власний родовід, з якого віку починати, що потрібно розповідати, наскільки поступово?

    Я думаю, що в кожній родині по-різному, але потрібно залучати змалечку, ще з 3-5 років. Зрозуміло, що розповідати про предків  восьмого-дев’ятого покоління дитині не потрібно. Наприклад, от в мене донька, їй 5 років, точніше 6 їй буде вкінці цієї неділі, вона чудово розуміє, що у тата є двоє батьків, дідусь і бабуся це її. А в них є свої батьки – прадідусь і прабабуся, і так само по маминій лінії. І вона чітко розуміє: бабушка Оля – це мама тата, якщо це бабушка Оксана – то це мама мами. І ми глибше ще на одне покоління,  вже на рівні прадідусів і прабабусь. Їй легше, звичайно, ідентифікувати  тих людей, яких вона знає особисто, які ще живі. З покійними трішки важче – показуємо фотографії, розповідаємо, що от була така людина, що от вона народила нашу бабусю чи дідуся, але вона вже покійна. Ще, наприклад, ми в центрі створили генеалогічну фото-рамку, де можна наклеїти фотографії своїх трьох поколінь, вірніше чотирьох – себе, батьків, дідусів і прадідусів і прабабусь. І вона мені допомагає клеїти ці рамки, дуже цікаво їй. Це ось така ручна робота, але тим не менше, і вивчення своєї родини. Також я думаю, що більш продуктивно це можна  буде робити, коли дитина почне, десь з класу 4-5, вивчати історію. Показати дитині, що її предки, її пращури були безпосередніми учасниками цієї історії. Я згадую, як я колись сам вивчав історію… Ну це, знаєте, як художня книжка чи як художній фільм, наче тебе це і не стосується. Коли почав вивчати генеалогію я читав історичні праці досить серйозні для того, щоб орієнтуватись в історії різних регіонів. До-речі, дуже різна історія по різних регіонах, навіть близьких і коли ти починаєш вчити історію з точки зору історії своєї сім’ї, набагато цікавіше стає. Ти розумієш, що ось ці твої предки жили в ось такий історичний час, вони були в ось таких умовах. Було кріпацтво, наприклад,  – скасували кріпацтво. Що дало предкам скасування кріпацтва? Подають, що це все було дуже гарно, дуже добре, за доброго царя і так далі… Ну це ж невірно, якщо ми будемо розбиратись в причинах скасування кріпацтва, то там це було  зовсім любов царя до селян, це були чисті прагматичні економічні речі і що та система вже відмерла, і вона не могла існувати. Потрібно  було переходити на комерційні рейки і тому було скасоване кріпацтво. Але що цікаво, для селян це принесло перші роки тільки нещастя і були великі бунти. Тобто селяни бунтували. Не те, що вони хотіли повернутися до кріпацтва, але вони були впевнені, що цар зробив інший указ… Вони були, в переважній більшості неграмотні, що їм поміщики і їхні помічники трактували указ царя невірно. І доводилось за допомогою армії їх втихомирювати, пояснювати їм справжню цінність цього указу, що вони стали вільними, але безземельними. Мало хто про це знає.

    Тобто, були вільними, але без нічого?

    Так, були голими, навіть клаптик землі на якому вони вирощували свою городину, був не їхній, він був поміщика, хата на якій вона стояла – це була земля поміщика. І ти вільний, але ти мусиш викупити ось цю землю. І ви розумієте, що кріпацтва немає, але для того, щоб викупити ось цей клаптик землі, щоби відбулася ця мрія одвічна українського селянина мати свою землю, доводилось ще більше працювати, і ще продуктивніше працювати для того, щоби можна було не тільки прогодувати свою сім’ю, а ще й викупити цю землю. Зрозуміло, що більш продуктивні родини працювали, ще більше і викуповували сусідні землі, більше землю накупляли, яких пізніше зробили куркулями і розкуркулили, на жаль, вони за це постраждали. І це велика біда для українського народу, тоді було винищено практично продуктивне населення. Ось ті, які змогли здобути щось своєю працею,  кров’ю і потом, заробити – вони були знищені фізично, або вислані на російські території. А тут залишились люди, які, або вчасно зорієнтувались і пішли в колгосп  – повіддавали все, або ж які не мали того всього. І, розумієте, ось це і складає зараз основу української нації. На мою радість пройшла вже досить велика кількість часу і українці знову ж таки починають відроджувати ось цих підприємців, підприємливий дух, який дуже довго стримувався просто ще радянською системою, а, на жаль, без цього духу, без цих людей, якби там до них не ставилось суспільство негативно, розвиток суспільства неможливий, це яскраво показав приклад Радянського Союзу.

    Все ж таки, повертаючись до дітей, дітям звісно цікаво розуміти, що їхні предки брали участь у якихось історичних подіях. Звісно, дуже цікаво розуміти те, що вони мають до цього якесь відношення. Ми пояснюємо маленьким дітям, як складати дерево роду. Ось хотілося б детальніше про дерево роду. Коли вже потрібно вводити в життя дитини таку наочність, коли дитина може не просто слухати, а вже готова збирати фотографії і якщо дерево роду, то яке воно потрібно щоби було цікаво і воно містило якомога більше інформації, просто фотографії того ж мало?

   Звичайно, ну це питання оформлення – а це вже питання смаку естетичного, кожен може собі оформити по-різному. Хтось хоче це зробити таку чисту схему, знаєте, таку геометрично рівну, красиву, а хтось хоче зобразити це у вигляді дерева, хтось хоче у вигляді сувою. І ось  в нас клієнти такі буває звертаються, зробіть нам так і так оформіть, а хтось оформляє сам, він просить просто інформацію і вони всією родиною, це може бути цілий ритуал, це може бути цікаве завдання придумати як оформити дерево, взяти декілька ватманів, наклеїти фотографії, намалювати, особливо якщо в когось є хист. Є варіанти типові для оформлення родових дерев, от, наприклад, є книжка така «Рости моє деревце з міцного коріння» видавництво Старого Лева. Ось це саме книжечка для залучення дітей. Це готовий альбом в якому є питання, гарно оформлений, дітям може бути цікавий, красивий, з картинками. І там можна заповнювати інформацію, якщо дитина уже вміє писати, вона може сама заповнювати або з батьками. Батько може пояснювати чи розказувати щось і, таким чином, дитина буде залучатись до цього процесу. Я був приємно здивований, коли моїй доньці в дитсадку завдали завдання дерево роду,  ну викладачі не знали, що її тато займається деревом роду і тому я задав їм питання до якого покоління,  вони здивувались, тому що це було вперше задано таке питання, зазвичай до бабусі і все, коли я їм запропонував до одинадцятого покоління показати від моєї дочки, бо від мене до десятого я знаю, від доньки то до одинадцятого, то вони сказали ні-ні не треба, зробіть тільки до дідуся і бабусі. Але це приємно, що їх залучають ще з дитсадочка. Тобто, як оформити ці речі, як залучити, я думаю, якщо батькам це цікаво – дослідження родоводу, то вони обов’язково будуть залучати і дітей своїх. Тобто чи це оформлення, чи це підбір фотографії, чи це до речі фотографування на нові фотографії. Я часто наводжу цей приклад і для мене сумно, коли просиш у клієнта сімейне фото, його сімейне фото, виявляється, що маючи на жорсткому диску комп’ютера гігабайти фотографій немає жодного там сімейного, те що роздрукованого там немає це те ж інше питання, що потрібно ще і друкувати фото, але й немає сімейних фото. Є з відпочинку, є з друзями, є там є сям. Я кажу, але де щоб була ваша сім’я – діти і батьки ну, така класична сімейна фотографія, або родинна фотографія там де дідусі, бабусі, діти і вже онуки?

    Як колись, пам’ятаєте, позаду десь якийсь коврик висить і вся родина вишикувалась, от такі гарні  фотографії.

     Так,  це дуже гарні фото, але ви розумієте, що через 20-30 років, коли ваші діти захочуть знайти таке фото, по-перше, їм буде дуже важко його знайти в тих гігабайтах інформації, а, по-друге, вони його там не знайдуть, бо його там немає. І я спочатку подумав, коли задав одному клієнту таке питання, що випадок такий. Потім другому, третьому, четвертому, і я зрозумів, що це типова ситуація, що в більшості людей немає сімейних фото і тому я зараз говорю, що є свій фотоапарат – виставте на автоспуск, щоб всі були там, сфотографуйтесь на якомусь святі, наприклад, щоб були всі, або якщо є можливість запросіть фотографа, професійного фотографа. Це привід зробити професійну фотосесію сімейну, це не так дорого зараз коштує, зараз від 200 гривень можна вже наймати, а якщо це  знайомий, то ще й дешевше буде.

     Головне ж не кількість фотографій, а їх якість правда ж?

    І потім роздрукувати і дуже цінно підписати ззаду, хто там є, ви зараз знаєте, хто там є, але коли цю фотографію знайде ваш нащадок через 70-80 років, він може не знати, хто там зображений.

  Так, Ви абсолютно праві. Колись дуже багато часу діти проводили зі своїми бабцями, дідусями і саме тоді відбувався цей обмін інформацією, процес виховання, дітей виховувала старша частина покоління, а молоді люди вони йшли заробляти гроші. А зараз зовсім навпаки, зараз наші діти дуже рідко бачать своїх бабусь і дідусів, і ось саме родинні свята, як місце, де відбувається обмін інформацією між поколіннями. Як Ви до цього ставитесь, коли збираються дідусі, бабусі?

     Я ставлюсь дуже позитивно, але є одне але. На жаль,  сучасне свято – це ритуал поглинання алкогольних отрут і, що бачить дитина, які традиції вона всмоктує? Вона бачить, що збирається родина для того, щоб отруїтись алкоголем і ось цю традицію вона несе. Дуже добре, коли в родині є традиції сімейні, є ще незабуті речі, але таких родин дуже мало і, на жаль, я таких родин знаю одиниці.

    Які можливо в Вас є приклади ось таких сімейних традицій, чи ви зустрічали чи можливо в вашій родині є такі традиції, аби наші слухачі могли започатковувати в своїх родинах щось подібне?

     Наприклад, моя бабуся, по маминій лінії, ще років 20 тому започаткувала, може і давніше, точніше точно давніше, бо бабусі вже немає 15 років, започаткувала традицію збиратися всією родиною після провід, коли відвідали кладовище, у них вдома, у мого діда і в неї, в селі Розкопане. Коли з’їжджалась вся родина, її брати, сестри, її батьки, сторона діда, це дуже велика кількість людей збиралась. Певні роки там до 50 чоловік збиралось і можна було не просто провідати кладовище, вшанувати своїх пращурів покійних уже, а ще й поспілкуватись з живими, обмінятись ось цією енергією. Скажімо, поділитись новинами в кого що сталось за рік, поспілкуватись і це дуже цінно, от коли велика кількість людей, от вони на подвір’ї, там чоловіки собі спілкуються, тут діти граються, там жінки, тут вже перемішались, щось хтось запитав, комусь щось цікаво – це такий своєрідний світський захід, тільки родинного масштабу і в мене дуже теплі спогади з дитинства  цих заходів, і я ні разу не пропустив цей захід до цих пір. Тобто проводи для мене –  це є свята дата і я мушу бути в селі Розкопане Погребищенського району, щоб там не було. От в мене дружина іноді дивується, але тільки проводи і Різдво, я відразу їду туди в село, тому що це традиція. Різдво, до речі, це менш таке локальне свято, це до діда мого з’їжджається дядько, мама і вже з своїми нащадками, дітьми, онуками і коли всі збираються, на жаль, у діда 2 роки тому стався інсульт і він зараз зиму проводить у моєї мами, і тому от ми з’їжджаємося зараз до мами у місто Козятин. Але якась атмосфера села зимнього,  передріздвяного втрачена, в місті не те воно, хоч родина збирається, елементи залишились, але атрибутика втрачена. Знаєте макогін, сніг, колядки, діти ходять щедрують і свої ідуть щедрувати, колядувати і сільські приходять в хату, коли діти бачать ось ці традиції, які ще збереглись на селі, в місті їх в набагато меншій степені, а якщо і є, то вони переведені на гроші чи на цукерки, немає духу різдвяного, немає енергії, яка є в селі.

    Я вже не маю по маминій лінії взагалі нікого, ні бабусі, ні дідуся, а по татовій лінії тільки бабусю, то я скажу, що дуже сумно, коли  вже взагалі немає до кого їхати, тому що відчуття дитини, що ти належиш до чогось великого і міцного, воно дає відчуття якогось міцного тилу, захищеності. Так і психологи вважають. І ось якими будуть ваші поради щодо створення сімейного архіву  в сучасних родинах, що це може бути, якісь такі теплі, особливі, особисті речі, які потрібно берегти, аби потім передати?

    Потрібно звертати увагу на фото, ось ці сімейні фото про які ми вже говорили, де зображена велика кількість родини, гарної якості, можливо, якщо вони вже трішки або вигоріли, або зіпсовані їх можна реставрувати зараз. Зараз є можливості технічні, можна до нас звернутись, ми допоможемо та інші фотографи і спеціалісти в фотошопі можуть відновити ту фотографію, це не так дорого коштує. Потім роздрукувати ці фото і обов’язково фотографії підписати, хто на ній зображений. Тому що, якщо ви знаєте, чи ваша мама знає, то ваша дитина вже не буде знати, зберігати це от в окремому місці. Зазвичай, це зберігають там де сімейні альбоми або ж там де документи, також документи дідусів, бабусь вже покійних, живих, свідоцтва про народження, свідоцтва про шлюби, свідоцтва про смерті, трудові книжки, дипломи, нагороди про відзнаки в Другій Світовій війні, наприклад, ну і так далі, трудові заслуги в радянські часи. Ось ці документи потрібно зберегти. Хоча би документи, вони займають небагато часу. Скриню бабусину було би добре зберегти, але в сучасній квартирі їй немає місця, просто немає. Я то розумію і якщо є така можливість, хоча би зберегти вишиванку, можливо, можливо рушник вишитий вашою бабусею, якісь ось такі речі, які  можуть  бути сімейними реліквіями.

    Пам’ятаєте, колись дуже часто зберігали листівки і листи, тому що листування було досить інтенсивне, не так як зараз все через електронну пошту.

    Саме так, ось ці листи і листівки є постійним джерелом генеалогічної інформації. От буквально по своїй родині, одна з частини родин була виїхала в Росію, в Кізіл і вони переписуються, ну брат з сестрою переписуються і брат розповідає, що в них сталось в родині, хто народився, хто помер, хто одружився, а сестра розповідає, що в них сталось і коли, по датах цих листів і по тому, що вони пишуть можна відслідковувати сімейну історію. Це для мене було дуже цікаво от полистати ці листи, а особливо мову, знаєте вони писали не грамотно так як зараз, а писали як могли, як вміли і не соромились того, це спілкувались близькі люди брат з сестрою, і мова дуже така смішна вона виходить і не українська і не російська, тому що він російською писав вже, але намагався українською, а вона – українською, але намагалась трішки російською, і вона така мова дуже перенасичена і з тої і з тої сторони, ну перемішані мови, і ще такі діалектичні слова, взагалі якійсь як суржики місцевого такого колоритна ця мова, знаєте, вона жива.

    Ще говорячи про дітей, чи виховує почуття патріотизму і любові до власної землі на якій ти живеш, саме любов до своєї родини і знання про свою родину, про свій родовід.

    Ви знаєте, це фундамент, це ключова річ, коли дитина чи навіть не дитина, навіть доросла людина, коли вона розуміє, що її батьки, її дідусі, бабусі, її прадідусі, прабабусі і потім наступне покоління, наступні десять, дванадцять, п’ятнадцять поколінь живуть на цій території, на цій землі. Що це їхня земля полита кров’ю пращурів, полита потом пращурів. Тоді приходить розуміння, особисто в мене приходить таке розуміння і в багатьох людей з якими я спілкуюсь, які досліджують свій родовід також схожі такі осяяння, що це моя земля і випхати мене звідси буде не так просто. Тобто коли зараз багато людей виїжджає за кордон, то і коли мене питають ти маєш польське коріння, ти собі робиш карту поляка – я кажу, я її собі не роблю принципово. Тому що я є українець, я народився на цій землі, мої предки живуть більше 300 років і з материнської української сторони і з батьківської польської сторони, все одно і той і той рід живуть на території України. Тому це моя земля і мене звідси ніхто не випхає і я буду створювати власним прикладом і власними діями буду робити її кращою і доброю.

     Аби потім передати нашим нащадкам.

    Моїм дітям жити тут. Мене іноді питають, ну я є членом громадської організації «Твереза Вінниця», іноді питають чому?, а от навіщо тобі ця тверезість, нащо тобі займатись ось такою діяльністю громадською? Так я говорю – якщо я нею не буду займатись, то шансів у моїх дітей народити своїх дітей просто не буде, нація вироджується, на жаль, на сьогоднішній день вироджується і якщо не вести цю роботу, то вона просто зникне.

   Наостанок я би хотіла запропонувати нашим слухачам послухати чудовий вірш у виконанні не менш прекрасної дитини:

З усього в світі найдорожче

Своя сім’я і власний рід,

Бо навіть предків рідних мощі

Оберігають нас від бід.

Вони уважно, з того світу

Нема, повірте, забуття,

Спостерігають як їх діти

Ідуть дорогою життя.

Ми ще не завжди помічаєм

Та у житті, воно так є,

Коли ми добре пам’ятаєм

Родинне вогнище своє.

Якщо шануємо і множим

Свою сім’ю  і родовід,

То передати дітям зможем

Цю шану в спадок – заповіт

Бо без сім’ї і свого роду

Такий закон Всевишній дав,

Немає нації, народу

Немає жодної з держав!

       Вікторе, які побажання, які слова Ви  хотіли би сказати звертаючись до українців, до таких як Ви

   Я свої виступи часто закінчую ось такими побажаннями і такими рекомендаціями і, думаю, і цей раз не буде виключенням. Навіть при умові, що ваш родовід, ваша сімейна історія вам не сильно цікаві, навіть при умові, що ви не будете звертатись до дослідників генеалогії, чи вивчати самостійно родовід в архівах, дуже вас прошу і рекомендую вам зібрати інформацію, яку ви знаєте, яку знають ваші батьки про рід і записати її в будь то спеціальний зошит, чи будь то в альбом типовий, для вивчення генеалогії і зберегти цю інформацію для ваших дітей та онуків. Тому що в ваших онуків не буде шансу поспілкуватися з вашими дідусями та бабусями і дізнатися ту інформацію, яку ви можете зараз записати, але вони можуть захотіти вивчити цей родовід і в них не буде можливості поспілкуватись. Тому це не так багато часу займе, зробіть ось цю роботу, запишіть, поспілкуйтесь зі своїми старшими представниками роду, якщо дідусь з бабусею покійні, то запитайте їх рідних братів, сестер, вони знають інколи більше ніж ваші дідусі, бабусі. Запишіть хто були предки, звідки вони були, чим вони займались, скільки у них було дітей, ось таку саму ключову інформацію, щоб ви могли передати її своїм дітям, своїм нащадкам.

    Ще хочу додати від себе і коли, полишаючи хату дідуся чи бабусі, які вже померли, потрібно забирати не тільки якійсь матеріальні речі, але й намагатися взяти звідти щось, що залишиться в твоєму домі на все життя і ти зможеш передати це своїй дитині, як сімейну реліквію про яку ви говорили.

     Саме так.

   Отож, я хочу нагадати, що це була програма «Відверто, яку підготували на державне замовлення, ведуча Наталя Некипіла та звукорежисер Михайло Дикий. Гість студії сьогодні був директор центру вивчення  генеалогії «Пращур» – Віктор Долецький. Вікторе, ми Вам дуже дякуємо за цю чудову зустріч, за те, що ви знайшли час, розповіли дуже багато цікавої і корисної інформації, ми маємо надію, що ви прийдете ще не один раз.

    Всього Вам доброго.

   До побачення.