Нещодавно отримали “вісточку” з Національної комісії з реабілітації, тож ділимося, хоча й невеликим, але вже досвідом. А раптом комусь ще вдасться повернути чесне ім’я людини?
До громадської організації “Генеалогічна спільнота “Архісовість” звернувся Степанко А.І., краєзнавець, дослідник історії рідного села Тулиголове, що в Конотопському районі Сумської області. Повідомив, що в процесі дослідницької роботи встановив мешканців села, до яких в певні часи були застосовані політичні репресії, проте щодо одних справи з метою реабілітації не переглядались, відносно інших — у визнанні реабілітованим відмовлено. Прямим нащадком чи родичем таких осіб — Петрусенка П.Г., Калини П.Г. – він не являється, тому не може звернутися в державні органи із відповідними заявами.
Про Петрусенка Павла Григоровича відомо, що 27 вересня 1929 року Постановою Глухівського відділу ДПУ УСРР (Державне політичне управління УСРР) було розпочато розслідування щодо його злочинної діяльності та проведення агітації проти хлібозаготівель, колективізації тощо за ст. 54-10 КК УСРР.
Вироком Надзвичайної Сесії Глухівського округового суду від 03 січня 1930 року пред’явлене Петрусенку П. Г. звинувачення за ст. 54-10 КК визнано доказаним і останнього засуджено до позбавлення волі з суворою ізоляцією на п’ять років, утримання в БУПРі (будинок примусових робіт – популярна назва місць попереднього ув’язнення в радянські часи, переважно у першій половині 20-го ст.) за власний рахунок. Крім цього, позбавлено громадських прав на п’ять років та визначено, що після відбуття міри соцзахисту або дотермінового звільнення Петрусенко П.Г. підлягає виселенню за межі колишньої Чернігівської губернії на три роки.
Відповідно до чинного законодавства архівно-слідча справа на засудженого з метою вирішення питання про його реабілітацію не переглядалася.
Дещо іншою була ситуація стосовно Калини Петра Григоровича. До Другої світової війни він працював у колгоспі ім. Кірова в своєму селі. Під час війни ніби служив у поліції. В грудні 1949 року був арештований, на той час мешкав у місті Половинка Молотовської (з 1957 року — Пермська) області.
Вироком військового трибуналу військ МВС Молотовської області від 07.05.1950 Калина П. Г. визнаний винним в тому, що мешкав на окупованій німцями території, перебував в охоронно-постовій службі поліції села Тулиголове. За вчинення вказаного злочину засуджений за ст. 54-I п. «а» КК УРСР із застосуванням Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26.05.1947 «Про скасування смертної кари» до 25 років таборів, з обмеженням виборчих прав на 5 років, без конфіскації майна. Згідно рішення військового трибуналу Уральського військового округу від 15.04.1955 термін покарання йому знижено до 7-ми років ув’язнення, з обмеженням виборчих прав на 3 роки.
При перегляді архівно-слідчої справи на Калину П.Г. в березні 1999 року прокуратурою Пермської області зроблено висновок про те, що останній притягувався до кримінальної відповідальності обґрунтовано, тому підстави для його реабілітації відсутні.
Так як стосовно Петрусенка П.Г. питання про реабілітацію не розглядалося взагалі, а щодо Калини П.Г. хоч і розглядалося, проте закон не забороняє повторний такий розгляд навіть в разі минулої відмови, ГО “Архісовість” направила на адресу Сумської регіональної комісії з реабілітації заяви про визнання реабілітованими названих осіб.
За результатами розгляду заяв регіональною комісією прийняті рішення про направлення до Національної комісії з реабілітації обґрунтованих пропозицій про визнання реабілітованим Петрусенка П.Г. та про відмову в реабілітації Калини П.Г.
В липні 2023 року Національною комісією з реабілітації розглянуто пропозицій Сумської регіональної комісії та досліджено наявні матеріали та докази з названих питань. За результатами розгляду Петрусенка Павла Григоровича визнано реабілітованим, а в реабілітації Калини Петра Григоровича відмовлено.
Тут варто зауважити наступне. Архівно-слідча кримінальна справа на Петрусенка Павла Григоровича зберігається в УСБУ в Сумській області (комісія мала можливість її переглянути), а на Калину П.Г. – в УФСБ Пермського краю РФ. Можливо, і ці обставини якось сприяли прийняттю зазначених рішень.
Нехай так. Але разом з цим, завдячуючи любові до рідного краю та небайдужому до людських доль Степанку Андрію Івановичу, ще одній людині – Петрусенку Павлу Григоровичу – повернуто чесне ім’я!
Автор: Людмила Гриб, голова Громадської організації “Генеалогічна спільнота “АРХІСОВІСТЬ”