«Поріднити можуть не лише родинні зв’язки». Саме такий заголовок мала моя публікація, розміщена на сайті «Пращура» декілька років тому і яка отримала своє продовження з початком нинішньої агресивної повномасштабної війни росії проти України після того, як я зустрілась у Держархіві Житомирської області з донькою головної героїні тієї давньої розповіді – житомирською лікаркою Ларисою Шимотюк. До архіву Лариса Анатоліївна завітала, щоб встановити дати народження та смерті своїх предків, аби закарбувати їх на родинних пам’ятних похованнях.
Ми не бачились давно, і звичайно ж, при зустрічі я поцікавилась, як живуть герої моєї розповіді і те, що почула, не скажу, що вразило, але не полишало мене у спокої, тож хочеться, щоб про цю неймовірну історію дізнались і читачі «Пращура», ті, хто цікавиться родинним корінням і ті, хто інколи знаходить свою родину серед чужих людей.
У тій першій публікації йшлося про те, як у червні 1942 року маму Лариси Анатоліївни – 16-річну Людмилу Потопальську з села Щигліївка на Житомирщині разом з двома односільчанками, як і багатьох інших наших земляків, у товарних вагонах вивезли на примусові роботи до Німеччини.
Читайте про це за посиланням:
Всі ці роки з часу, коли було розміщено статтю на сайті «Пращура», лікарка Шимотюк час від часу їздила до Німеччини, де її менша донька Іванна, вирішивши теж стати лікарем, як і її батьки та старша сестричка Юля, на запрошення Дітера Гакера освіту поїхала здобувати в Німеччину і тепер завершує навчання у вищій медичній школі м.Ганновера.
Відчай, тривога за рідних і близьких – саме з такими емоціями асоціюється нинішня війна у переважної більшості з нас, особливо так би я охарактеризувала її перші дні, коли чи не кожен з нас просто не міг у це повірити. Коли племінниця Оля зателефонувала Ларисі Анатоліївні і сказала, що район столиці України з боку Гостомеля, де вона жила на той час з чоловіком і малолітнім сином Тимофієм, обстрілюють з неба, що вони сидять у підвалі і найголовніше – купити суміш для харчування малюка стало проблемним, Лариса Анатоліївна порадила їм негайно евакуюватися.
Племінниці з малюком на руках та мамою, сестрою Лариси Анатоліївни вдалося буквально втиснутися в евакуаційний потяг до Львова, переповнений переляканими жінками з дітьми і який, здавалось, не їхав, а прокрадався день і ніч до Львова лише йому відомим маршрутом. Черга тієї ночі на пункті пропуску через державний кордон Краківець нараховувала 800 жінок і дітей, і черги тієї потрібно було дотримуватись, бо або ти стоїш, або твоє місце займуть. Дуже допомагали тоді волонтери на кордоні – у палатці можна було підкріпитися, поміняти малюкам підгузки.
Евакуація
На щастя, малий Тимофій, ніби усвідомлюючи всю складність ситуації, не вередував, не просив їсти і навіть терпів, коли інші діти, що крутились у тій безкінечній нічній черзі, гладили його по круглій лисій голівці, примовляючи при цьому: «Який Будда!» Їм тоді здавалось, що вони їхали у безвість. Але тоді за нами спостерігав чи не увесь світ. І згадувані вже Дітер, його дружина Марія, сестра Дітера Хельга весь цей час, доки племінниця з сестрою добирались до кордону, телефонували Ларисі Анатоліївні і наполягали: «Приїжджайте усі. Наш дім у вашому розпорядженні. Двері відкриті цілодобово. Кажіть, куди скинути кошти на дорогу». А Лариса Анатоліївна лише з вдячністю у голосі відповідала: «Я лікар, як і мій чоловік, тож наше місце тут, маємо працювати, а моїм рідним не так потрібні кошти, як потрібен прихисток».
Малий Тимофій та його рідні і нині живуть в родині німців, які в дитинстві пізнали любов і тепло його прабабусі, остарбайтерки Мілі Потопальської, і тепер вже вони всі гуртом піклуються про маленького українця, як колись це робила 16-літня Міля з Житомирщини. Саме в них він зробив свої перші кроки, вимовив перші слова, пішов у садочок з німецькими дітьми, звідки приніс перше німецьке слово Flugzeug, що в перекладі означає літак, ніби в малого в його дитячій пам’яті закарбувались ті страшні нальоти росіян, а може тому, що на Різдво отримав саме такий подарунок. Провідуючи свою доньку в Ганновері, пані Лариса звичайно ж побувала і в родинах Дітера і Хельги, де живуть її рідні, оточені любов’ю і піклуванням, і почула від Хельги: «Колись Ваша мама доглядала мене, а тепер я зі своєю донькою піклуюсь про її правнуків». Від себе додам, як не намагались пані Лариса з сестрою та племінницею віддячити фінансово родині Гакерів хоча б за комунальні послуги, кожен раз жінки чули категоричну відповідь:
«Якщо у вас є зайві кошти, перекиньте їх на ваші ЗСУ».
З часу першої зустрічі Дітера з Ларисою Анатоліївною вони тепер щомісяця, кожної третьої неділі рівно о 18.00 виходять на зв’язок. Він уважно стежить за новинами в Україні, як свого часу відстежував події в Чехії, в Угорщині, дуже вболіває за долю нашої країни і часто повторює: «Якби мені не було стільки років, я був би у вас. Моє місце в Україні». Дітер, разом з рідними в молитвах згадує Україну і увесь час щось намагається робити «інформативно, пізнавально», надсилає інформацію про публікації в зарубіжній пресі про Україну, хоча й не випускає тепер традиційну книжечку про події, які сталися за рік у їхній родині. Дітеру наразі 86 років і щоразу, коли в нього має бути черговий день народження, він говорить з властивим йому гумором: «Завтра буде день народження сина мого батька».
Листи остарбайтерів
А для Лариси Анатоліївни в мене нещодавно з’явилась цікава інформація, якою я радо поділилась з нею, скопіювавши листи остарбайтерів зі Щигліївки, на які, як і на багато інших, натрапила в Держархіві Житомирської області і подібні до яких, впевнена, зберігаються й в інших обласних архівах, тож читачі при бажанні можуть поцікавитись цим. І хоча серед адресатів немає листівки Мілі Потопальської, але можливо, є двох інших дівчат, з якими мама Лариси Анатоліївни була насильно вивезена до Німеччини і які зображені на тому чорно-білому знімку, що був раніше розміщений на сайті.
Цікава історія, як ці листи з’явились в архівах.
Листи з минулого або «НепрOSTі листи»
Таку назву отримали листи остарбайтерів, тобто людей, вивезених на примусові роботи до Німеччини, у тому числі і з Щигліївки, села, де народилась головна героїня моєї тодішньої розповіді Людмила Потопальська. Остарбайтери були зобов’язані носити нашивку темно-блакитного й білого кольорів з написом «OST», звідси й пішла назва «остарбайтер».
У Німеччині остарбайтерам дозволяли писати додому листівки. Після обов’язкової цензури вони навіть доходили до рідних. Тисячі таких недоставлених листів, знайдених у поштових відділеннях після звільнення України, потрапили в руки НКВС. Їх планували спалити, проте з незрозумілих причин залишили в різних архівах по всій країні. Оприлюднення листівок стало можливим з 2018 року, коли сплинув термін їхнього таємного зберігання, тож тепер ті, хто досліджує свій родовід, може поцікавитись у своєму обласному архіві відповідним фондом. У Держархіві Житомирської області це фонд Р-4931, опис 1, номери справ – відповідно до населених пунктів.
Читати: В архіві Кіровоградщини оцифрували листи остарбайтерів. Про що писали люди
Кількість недоставлених або неотриманих листівок по кожному селу кожного району різна. Наприклад, по Щигліївці, звідки родом головна героїня моєї розповіді, їх лише сім, бо й саме село це невелике, але є населені пункти, де таких листів нараховується до кількох десятків.
– У цьому житті не буває випадковостей,
– говорить Лариса Анатоліївна. – Це ж треба нам усім було зустрітися в цьому житті! Хто б міг подумати, що наші лінії життя з колишніми підопічними моєї мами так тісно переплетуться. Як було б радісно, якби мама пережила з нами ці життєствердні емоції, якими ми були винагороджені у ці місяці за всі наші випробування, що випали на нашу долю через цю війну. «Встаємо і думаємо про Україну, молимось за її людей», – говорять у родині Гакерів, молимось і думаємо про неї і ми, щодня слухаючи сирени тривог і вболіваючи за своїх рідних на фронті.
Публікацію хочеться закінчити тими ж словами, як і минулого разу, «історія не завершилась». Ми всі разом пишемо її далі, очікуючи на перемогу і докладаємо для цього всі наші зусилля.
Автор: Тамара Архипчук
P.S.
Статтю підготовлено спеціально для Пращур.укр. Якщо ви зацікавлені в дослідженні своїх сімейних коренів, хочете створити генеалогічне дерево, знайти документи про походження для Карти Поляка – звертайтеся до нас. Ми допоможемо!