Кожна генеалогічна поїздка особлива. Всі поїздки до населених пунктів предків, які відбуваються в Центрі вивчення генеалогії “ Пращур” мають свої кодові назви. Ця поїздка, що відбулася на Полтавщину 14 листопада 2023 р. з самого початку мала свої труднощі. Спочатку організаційні, а потім на перешкоді вже стала ЇЇ Величність Природа: такі поїздки треба робити влітку, краще всього на великий світловий день.
Прогноз погоди вперто показував: “на Полтавщині дощ!!!”. А з практики — під час такого нудного, мілкого, холодного листопадового дощу хворіють працівники сільради, не можна зайти на кладовище, та і проблема викликати хазяїв з дому — село завмирає. Навіть собаки і ті з буди не виходять — і не гавкають!.
Та й наша справді суперова “Укрзалізниця” вперто сигналізувала — ”Квитків нема!”.
Тому коли на сайті з’явився один квиток на потяг Вінниця — Полтава це було розцінено як знак — треба швидко діяти, збиратися і їхати.
Так ця генеалогічна поїздка отримала кодову назву “Слідуй за знаками”!
(Відео з нашої попередньої поїздки на Полтавщину можна переглянути за посиланням)
Попередньо пройшла підготовка – були вивчені дані по родоводу, що надав Анатолій Володимирович Солощенко.
Також уважно вивчені сайти – по Першій світовій війні (https://gwar.mil.ru) та по Другій світовій війні (сайт “Пам’ять народу)”, сайт “Реабілітовані історією” (там розділ Національний банк репресованих). Усі дані на Солошенків, які, можливо, мали відношення до с. Погребів (нині це Грацизька сільська територіальна громада, Кременчуцький р-н, Полтавська обл.) було внесено в програму Family Tree Builder.
Так “знайшовся” ще один брат дідуся Сергія Гавриловича — Микола Гаврилович Солошенко, 1921 р.н.
Отже. Полтава, ранок… і сонце. Треба поспішати.
Швидко в машину, тікаємо від дощу.
З однієї частини дороги сонце, з іншої — дощ.
Місто Кременчук, невелика зупинка — і знову підказки: як швидко об’їхати і потрапити на дорогу до невідомого села Погреби.
А ось і ще один знак – вже за правилами дорожнього руху позначено початок села.
Коротенька зупинка для фото і маленького відео. Попереду — повна невідомість.
Село велике, сховане від траси, на якій стоїмо.
Чи знайдуться родичі?
Позаду дощ, від якого тікаємо. А на дорозі якийсь невідомий знак — слідуй за ним!
Поблукавши по селу (трохи) і враховуючи підказки місцевих жителів знаходимо будинок сільської ради (вірніше будинок Погребівського старостинського округу). Відремонтований, охайний, з проведеним діючим інтернетом, з працівниками, які зразу почали активно допомагати — ще не переглянувши Погосподарські книги я вже мала телефонну розмову з Антоніною Давидівною Стрюченко — самою молодшою донькою старшого брата дідуся Сергія Солошенка (Солощенка). Антоніна Давидівна трохи прихворіла, та зустріч з нею була необхідна (це ж самі найближчі родичі!, саме вони мають усю інформацію про родину!).
Центр села
Центр села дуже охайний. Велика площа, багато клумб, пофарбовані зупинки, діючий магазин. Та не тільки центр села – як виявилося порядок в селі підтримується старостою та співробітниками дуже пильно. Це спостерігається і в чистих узбіччях біля траси, і в розчищеному кладовищі, і в доглянутій території біля церкви. Пофарбовані та доглянуті меморіали, паркани біля дитячого садка та школи. Працюють магазини. І взагалі за роботу сільського старости Чорноволенка Олександра Івановича жителі села відгукуються дуже добре.
Та й у сільраді ті Погосподарські книги (за 1944-1946 рр., 1947-1949 рр.), що повинні передаватися до фондів Полтавського державного архіву дуже акуратно реставровані, зшиті, зроблені добротні обкладинки. І в праці з ними мені допомогла секретар старостинського округу, тому усіх представників прізвища Солошенко ми віднайшли досить швидко.
Що таке Погосподарські книги?
Впроваджені були ще в 1939 році, та довоєнні практично не збереглися. Вже в 1944 році на визволених від німецьких військ територіях, в селах почали вестися Погосподарські книги на готових, типографським способом підготовлених бланках, де переписувалися основні відомості про кожного жителя населеного пункту. Групувалися по три роки (одна книга з 1944 по 1946 рік, наступна з 1947 по 1949 рік і т.д.) . Раз в півроку працівник сільради обходив з цими книгами кожне домоволодіння, записував і звіряв кількість землі, насаджень, худобу, побудови на подвір’ї. Ну і, звичайно, зміни в складі сім’ї, місцю роботи та навчанню.
Приклад Погосподарської книги за 1944 р. по сім’ї Солошенко. Детальне опрацювання фотокопій відбувалося вже в офісі “Пращура”.
Село Погреби в 1944 р. ділилося на Великі та Малі Погреби. “Наші Солошенки” проживали в Великих Погребах;
– Голова двору — прабабуся Солошенко Килина Яківна, домоволодіння № 149. Стару хату, що була побудована ще в 1918 р. та згоріла (чи не під час воєнних дій?) розібрали, та перебудували на нову в 1945 р. Працювала різноробочою в колгоспі ім. 18-того Партз’їзду, мала невелике господарство, ділила його разом з Мотрею, своєю невісткою. Сини дописані вже в пізніші роки (Данило був мобілізований в 1941 р., Микола та Сергій пізніше, на момент окупації 1941 р. їх не було в с. Погреби).
– вже в 1947 році син Данило Солошенко разом з сім’єю проживав в своєму, окремому від матері господарстві;
– його молодші брати Микола і Сергій приїжджали в село після 1945 року, але вибули після 1948р. І вже не рахувалися жителями рідного села.
– в сусідньому домоволодінні проживав з сім’єю Петро Семенович (вже потім я дізналася що це двоюрідний брат дідуся Сергія. І стало зрозуміло що Семен та Гаврило — рідні брати, що пізніше в телефонній розмові підтвердила Надія Данилівна).
Знайшли імена самих старших чоловіків
– імена самих старших чоловіків з прізвищем Солошенко, віднайдених по Погосподарським книгам та попередньо пропрацьованим сайтам:
Євменій (Немен), нар. близько 1873 р.
Ралко (Ларіон?, Іларіон) нар. близько 1862 р. мав синів Іллю та Панаса;
Григорій, нар. близько 1886 р., мав сина Івана;
Леонтій, нар. близько 1867 р., мав сина Мартина;
Готій?, нар. близько 1863 р. , мав сина Павла та внуків Павла (1923 р.н.) та Марію (1913 р.н.);
Євфимій (Юхим), нар. близько 1868 р., його син Корній воював в Першу світову війну;
Макар, нар. близько 1880 р., мав сина Антона та дружину Настю;
Юліан (Іуліан), нар. близько 1881 р., мав доньок Віру та Марфу.
Але ні Антоніна Данилівна, ні її старша сестра Надія Данилівна на момент розмови не згадали по батькові свого діда Гаврила.
Статті про інші наші генеалогічні поїздки:
https://vezha.ua/misto-na-dnistri-yevrejske-mynule-ta-muzej-v-pidzemelli-istoriya-odniyeyi-ekspedytsiyi-video/
Вулиця Мамки
Дякуючи сільському старості і його синім “робочим Жигулям” (а ми ж пам’ятаємо – “слідуй за знаками”) по селу не блукали, а слідували за старостою, що провів до самого подвір’я по вул. Мамки, будинок 82. Вулиця названа так по прізвищу односельчанина, що загинув на фронті Другої світової війни. Саме подвір’я дуже чисте, весною і влітку тут багато квітів. А город спускається до широкого озера чи рукотворного ставка. Гарно тут навіть похмурої осені!
Кладовище
Прошу господаря, що вийшов нам назустріч, під’їхати спочатку на кладовище (поки залишений біля Кременчука дощ не догнав нас).
Кладовищ в селі два: старе та нове. Встигли побувати на обох. Будівля церкви нова, зведена близько 20-ти років тому; стоїть на місці старої, що була знищена в 30-тих роках минулого століття. Біля церкви росте фруктовий садок, всюди прибрано.
На кладовищі підійшли до могили Данила та Мотрі Солошенків, там же недалеко могила прабабусі Килини Яківни.
Могила прабабусі Килини Яківни Солошенко.Знову вертаємося на привітну вулицю ім. Мамки, де будинок підписаний не тільки по номеру, а й по прізвищу господарів, що його заселяють. Тепер вже ніякий дощ не страшний!.
Господарі зустрічають дуже привітно
Згадують усю родину. Дуже уважно відповідають на питання. Антоніна Данилівна та її чоловік Леонід Володимирович прожили понад 50 років разом, святкували вже “золоте весілля”!. Родина справді дуже дружна; відчувається через розповіді.
Підійшла донька Леся, що працює медсестрою в Первинному центрі сімейної медицини в с. Погреби . “Мама хворіє, потрібно поставити крапельницю!”. Так і спілкувалися – Антоніна Данилівна під крапельницею, Лесі і Леонід Володимирович – на телефоні. Саме Леся Коваль, на мою думку, є тією “зв’язковою”, що через соціальні мережі (Viber, Фейсбук) може створити сімейні чати з найближчими родичами (вона спілкується з усіма представниками родини).
Згадували сімейні історії
і улюблену пісню Данила Гавриловича (а в родині співати вміли і любили) : – “ Над озером чаєчка в’ється…”. Зверніть увагу на фотографію вище — саме над цим озером літають чайки! А ще в сім’ї зберігається пам’ятний фотоальбом, де багато фото дідуся Данила на зустрічах з однополчанами та фотографії односельчан, що воювали в Другу світову війну. А це вже скарб не тільки цієї родини, а й для усього села.
Антоніна Данилівна уточнює що Людмила Сергіївна та Володимир Сергійович народилися швидше всього в Погребах. А їх молодші сестри та брат — вже на території Казахстану.
Данило Гаврилович їздив до молодшого брата в гості. Згадують також і родину (доньку Аллу) Миколи Гавриловича.
Вже пізніше, в телефонній розмові, Надія Данилівна більш детально розповіла про долю Миколи.
Знайшлась фотографія діда Сергія Гавриловича.
Дуже привітні спомини про Феодосію Василівну (називали її по простому – Хвеня); про Софію, дружину Володимира Сергійовича.
В хаті тепло. І не тільки від розмов. Хата велика, побудована в 1950-тих роках. Колись тут була і піч, та провівши газ — піч розібрали. Проведено воду, є туалет, душ. Дуже багато квітів. Тут в цій хаті разом з родиною доньки проживав свої останні роки Данило Гаврилович.
Після розповіді сімейний сайт стає більш наповнений (маємо 284 особи!).
Гарні люди!
Та час прощатися — головне зроблено.
Телефони записані, основні дані з Погосподарських книг сфотографовані.
Тим часом дощ надворі розгулявся наповну
Під’їжджаємо до меморіалів, що розташовані в селі.
Їх три — біля сільської ради в центрі, де на стелах закарбовані прізвища односельчан, що загинули в попередній війні; біля траси — там поховані воїни, що загинули, визволяючи село. Та третій меморіал біля залізничної станції — там пам’ятник загиблим села Рублівка.
Саме на цій площі в далекому червні 1941 року збиралися з навколишніх сіл мобілізовані на війну, на саму страшну (як усі думали) війну. Саме звідси підводи з чоловіками рушили на Глобино. (так розповідала Надія Данилівна про свої дитячі спомини).
Генеалогічна поїздка завершується
А авто рушає в зворотню дорогу. Трішки дощових краєвидів с. Погреби, 130 км. до залізничної станції в м. Полтава, декілька блок-постів та знову військові в формі — така наша реальність.
“Слідуй за знаками!” – такий девіз цієї генеалогічної поїздки.
Автор: Тетяна Сімакова, спеціалістка з вивчення генеалогії центру вивчення генеалогії “Пращур”
P.S.
Статтю підготовлено спеціально для Пращур.укр. Якщо ви зацікавлені в дослідженні своїх сімейних коренів, хочете створити генеалогічне дерево, знайти документи про походження для Карти Поляка – звертайтеся до нас. Ми допоможемо!