Розплутуючи клубок сімейних історій, іноді дізнаєшся про своїх бабусь та дідусів не лише їхні героїчні вчинки, але й ті, від яких нам може стати боляче. Хтось мав залежність від алкоголю, хтось – страждав психічними захворюваннями, хтось зраджував або погано піклувався про своїх дітей. Можливо, краще усього цього не знати? Може, недарма кажуть: про померлих або добре, або ніяк?
Але давайте зазирнемо глибше. У дитинстві батьки поміщають нас у казковий акваріум сімейної благополучності, у якому всі наші родичі люблять нас, одне одного, мають найкращі риси. Уся наша сім’я – єдиний організм, який ми сприймаємо як продовження себе і, відповідно, любимо кожен свій пальчик, котрий служить нам вірою та правдою.
Фото: Сім’я Шаповалових, Кіровоградщина, 1935 рік
Та чим старшими ми стаємо, тим більше помічаємо відмінностей між показаною казкою та реальністю. Бабуся більше любить не мене, а інших своїх онуків, дядько, коли приходить у гості, мене й зовсім не помічає.
Виринаючи зі свого акваріума, ми миримося з дійсністю та здобуваємо шрами на плавцях.
І ось, досягши віку, коли ми вже плаваємо у відкритому морі та повертаємося на нерест у рідні краї, розповіді про пращурів можуть нам багато пояснити. Коли дізнаєшся, що прадід був добрим, але запальним, таким самим був і дід, ти розумієш, що батько все життя сердиться не на тебе – це риса характеру, яка передалась йому у спадщину.
Оповідь родичей про скупість твоєї бабусі пояснить, чому вона жаліла тобі в дитинстві цукерок – не тому, що не любила тебе, її такою зробили життєві обставини.
Фото родини Іщенко, Дніпропетровщина, 1920-ті роки
Чим більше різноманітних подробиць ми зможемо роздобути про сім’ю, тим краще зрозуміємо самих себе і навіть те, як влаштоване наше суспільство.
Ми можемо відчувати розчарування від того, що наші предки виявились не такими ідеальними, як нам здавалося. Але ця правда допомагає нам простити самих себе – за свої помилки та недоліки. А також помітити, до чого призводить, наприклад, надмірна жага самореалізації – діти недоотримують любові, турботи від своїх батьків. І якщо ви захопились своєю справою, то зможете зупинитися, зважити та знайти баланс до того, коли буде запізно.
Вивчаючи свій рід, ви неминуче відкриєте для себе або краще зрозумієте багато історичних подій. Кожна українська сім’я так чи інакше зіткнулася з розкуркуленням, голодомором, пройшла через війни та переселення. Коли героями підручників з історії стають ваші власні прадіди, параграфи перестають бути нудною інформацією, а дати співвідносяться з віком людей, які дали життя вашим близьким. Емпатія до тих, хто пройшов усі ці випробовування, кричить нам: ви тільки погляньте, наскільки ви щасливі сьогодні.
Такий підхід до вивчення родоводу робить генеалогію терапевтичною наукою та розширює відчування свого власного “я”, відкриваючи нові грані.
Автор: Олена Янчук
P.S.
Статтю підготовлено спеціально для Пращур.укр. Якщо ви зацікавлені в дослідженні своїх сімейних коренів, хочете створити генеалогічне дерево, знайти документи про походження для Карти Поляка – звертайтеся до нас. Ми допоможемо!