Облік у церкві радянських часів

Ведення спеціальних прибуткових і видаткових книг – можуть виконувати лише високоосвічені люди.
(Юрій Збанацький, «Сеспель», 1961)

Під час нещодавної генеалогічної поїздки на Волині серед інших документів приємною знахідкою стали церковні радянські документи по обліку прибутків і видатків. Виявляється, в СССР навіть церква звітувала і існували детальні інструкції, як вести звіт.

Ми подумали, що цікаво було б вам розповісти більш детально про ці документи, можливо, комусь вони стануть у нагоді і дозволять “просунутись” далі у дослідженні родоводу і познайомлять ще з одним типом генеалогічних джерел. Якщо інформація актуальна – запрошуємо до прочитання.

У жовтні 1944 року Помісний Собор Єпископів і Священний Синод запровадили в церквах Московської Патріархії облікові записи надходження і витрат грошових коштів, а також матеріалів, товарів і продуктів. Задля зручності обліку церковного майна почали вести касові, товарно-матеріальні книги і книги інвентарю. Це був той мінімум, що дозволяв чітко визначити, що і скільки має церква, чого вона потребує й навіщо.

Звичайно, жоден запис у таких книгах не міг вноситися безпідставно, підставою у цьому випадку служила документація. Так, для кожного запису у касовій книзі мав бути прибутковий чи видатковий документ. Для записів у товарно-матеріальній книзі використовували рахунки, або інший документ, за яким купували товар чи матеріал, або акти. Те ж саме стосувалося інвентарної книги – кожен запис робили на підставі рахунку або іншого документу.

 

Касова книга

Касова книга призначалася для записів скільки надходило і витрачалося грошей. Ліворуч у книзі занотовували прибуток, а праворуч – скільки витрат. Спершу вносили порядковий номер запису, потім сам короткий та зрозумілий текст і нарешті суму.

Кожна касова книга також мала свій номер. На останній сторінці записували: «У цій касовій книзі є стільки-то пронумерованих сторінок». Нову касову книгу починали з назви певного місяця і підписів настоятеля церкви, касира та рахівника (бухгалтера).

Коли розпочинався наступний місяць, запис у касовій книзі робили на новій сторінці, нагорі писали назву нового місяця, а нижче – скільки грошей залишилось у касі на 1-ше число місяця. Наприкінці кожного місяця підсумовували, скільки вийшло прибутків та витрат. Усе мало бути завіреним касиром та рахівником (бухгалтером).

Суворо заборонялися будь-які підчищення тексту. Якщо у касовій книзі записували щось неправильно, запис закреслювали лише однією лінією, а над нею робили виправлення. Збоку або внизу на сторінці мало зазначатися: «Виправленому вірити, а закреслене не читати». Під цими словами той, хто правив, мусив поставити власний підпис.

Прибуткові документи, що служили підставою для запису в касовій книзі, створювалися тієї ж миті, коли надходили гроші з таких джерел, як:

1. виторг (тоді писався рапорт про продаж свічок, хрестиків тощо);
2. внески окремих жертводавців (жертводавцю давали розписку, а її копія служила підставою для запису в касовій книзі);
3. тарілковий і квартовий збори (підставою служив короткий акт);
4. оплата парафіянами за послуги церкви та користування церковним майном (наприклад, за покрив; парафіянам також давали розписку, а її копія служила підставою для запису в касовій книзі);
5. податки із зарплати та рахунків за працю (податки повинні були вноситися принаймні один раз на місяць до фінансового відділу місцевої райради).

На прибуткових документах зазначали: «Записано в касовій книзі за №…», а потім зберігали їх у спеціальній теці в підшитому вигляді та у хронологічному порядку.

Видаткові документи також зберігалися в окремій, своїй теці. Це могли бути:

1. відомість на виплату зарплати персоналу, котрий обслуговував церкву;
2. відомість на виплату зарплати співцям хору церкви;
3. квитанція про сплату грошей будь-якій організації або установі;
4. рахунок за куплені матеріали, продукти, товари, інвентар;
5. розписка, що були отримані певні суми грошей з каси за послуги;
6. рахунок за працю або послуги для церкви від приватних осіб;
7. довідка про витрати дрібних сум (до 50 карбованців) на покупки без рахунків.

У всіх рахунках мала стояти дата, коли вони були складені, також зазначалось, кому або якій церкві пред’явлено рахунок, від кого цей рахунок надісланий, коротко і зрозуміло повідомлялось, за яку послугу чи угоду. І звичайно, ставили унизу підпис та дату.

Варто зауважити, що акти на грошові витрати без підстав були категорично неприпустимі. І для того, щоб видаткові документи ставали чинними, їх мав ухвалити настоятель церкви або уповноважена особа.

Товарно-матеріальна книга

Коли надходили або витрачалися матеріали, товари, продукти тощо, для їхнього обліку велась товарно-матеріальна книга. Як і в касовій книзі, ліворуч писали про надходження, а праворуч – про витрати. Для окремих речей, видів чи сортів матеріалу існувала окрема (подвійна) сторінка. Наприклад, на окремих сторінках могли вести облік церковного вина, воску, ладану. Для деяких видів матеріалу дозволяли відкрити поєднані рахунки (приміром, за різні фарби).

Підставою для записів у товарно-матеріальній книзі служив рахунок або інший документ, за яким купували товар чи матеріал. Особа, яка приймала віск для переробки свічок, розписувалася в отриманні воску і т.п. Рідко, але в певних випадках дозволялося складати акти про витрати матеріалу, коли ще не було вчасно виписаних накладних. Тоді акт складався тим, хто відповідав за матеріали, й особою, котра робила витрати цих матеріалів. В акті обов’язково вказували, який матеріал і скільки його витрачено та для чого.

Звичайно, на рахунках, котрі стосувалися придбання матеріалу або інвентарю, робили примітку, коли і за яким номером та на якій сторінці товарно-матеріальної чи інвентарної книги зазначене надходження за рахунком. Документи зберігалися в теці «Документи обліку матеріалів і товарів».

Принаймні один раз на квартал і не менше, ніж двічі на рік, проводилась інвентаризація матеріально-товарних цінностей, тобто перевіряли, чи дійсно є матеріали й товари, що були записані у книзі. Коли ж розпочинався новий рік, записи у книзі починали з інформації, скільки залишилося матеріалу й товару з минулого року.

 

Інвентарна книга

Церковні громади використовували церковні будівлі, які належали державі і передавалися громадам на підставі угод із місцевими Радами (Совєтами). Крім церковних будівель, часто передавалися й предмети церковного побуту, за їхню цілість та збереження церковні громади несли відповідальність.

Також громади могли купувати і предмети інвентарю, і предмети побуту, і церковний посуд, облачення тощо. Відомості про все це зберігалися в інвентарній книзі. Звичайно, насамперед мали на увазі два джерела інвентарю: від Ради (тобто «Інвентар, що перебуває в оренді») та «інвентар власний». Тому інвентарну книгу ділили на дві частини.

Практично інвентарна книга писалася так само, як і товарно-матеріальна. Ліворуч у книзі занотовували наявність інвентарю та його прибуття, а праворуч – його вибуття.

Кожному предмету інвентарю присвоювався постійний номер, який прописувався в книзі. До речей акуратно приклеювалися невеличкі залізні жетони з вибитими на них такими самими номерами. За збереження інвентарю цілком відповідала одна особа або група осіб. У великих храмах одна особа могла відповідати за вівтар, а інша – за господарський вівтар. Майно відповідальним особам передавалося за актом передачі.

Всі документи зберігалися в окремій папці «Документи з обліку інвентарю».

Звітні дані

На підставі записів у книгах щомісяця складався касовий звіт і звіт руху матеріалів та товарів.

Касовий звіт складався на підставі записів у касовій книзі. Всі суми надходжень і витрат групувалися за окремими статтями прибутку й витрат.

Звіт руху матеріалів і товарів складався на підставі записів у товарно-матеріальної книзі. У звіті відображався стан руху матеріалів, вказувалися всі залишки, надходження та витрати, а також кількість, вартість матеріалів і товарів.

Коли ж виникали труднощі в господарському житті, громади писали пояснення. Пояснювалися найголовніші ремонтні роботи, які потрібні матеріали і які є можливості для їхнього отримання.

У матеріальному звіті вказували, куди йшли основні матеріали, на які роботи. Для звіту були обов’язкові одиниці виміру. Наприклад, свічки – в кілограмах, віск – у кілограмах, хрестики – у штуках, залізо покрівельне – в листах, дрова – в кубічних метрах, вино – в літрах, масло лампадне – в літрах, цвяхи – в кілограмах, фанери – в листах.

Звітні дані надавалися благочинному не пізніше, ніж 10 числа наступного місяця.

Списки жертводавців

Внески окремих жертводавців фіксувалися в спеціальному журналі. Жертводавцю давали розписку, а її копія служила підставою для запису в касовій книзі. Журнал вівся за 1 рік. В списках записували ім’я, прізвище жертводавця, сума пожертвування і порядковий номер. Знизу кожної сторінки була порахована сума.

 

Автор Аліса Гаврильченко©

 Папка з фото з генеалогічної поїзки на Яндекс Диск, де є всі скани інструкції по веденню обліку

P.S.

  Статтю підготовлено спеціально для Пращур.укр. Якщо Ви зацікавлені в дослідженні своїх сімейних коренів, хочете створити генеалогічне дерево, знайти документи про походження для Карти Поляка – звертайтеся до нас. Ми допоможемо!

?