Отримавши дуже гарні враження після відвідування Чернівецького обласного державного музею народної архітектури та побуту я просто не міг не відвідати подібний музей перебуваючи у Львові.
Будучи у славетному місті Лева у справах, здогадайтесь яких (фото) )))
Центральний державний історичний архів України, м. Львів
вирішив відвідати Музей народної архітектури та побуту, який ще називають Шевченківський гай.
Як на мене це дуже гарне місце і його варто відвідати будь кому хто цікавиться історією своїх предків. Такі музеї дають можливість перенестись у минуле і побачити побут пращурів. Можете відвідати офіційний сайт музею.
Перед входом у музей Вас привітає Тарас Григорович Шевченко.
Квиток коштує символічних 15 грн.
Музей на перший погляд в значно кращому стані ніж Чернівецький і судячи по об’єктах що будуються, які трапляються на території, він активно розвивається.
Музей поділений на зони, кожна з яких відтворює певний куточок України: Бойківщина, Лемківщина, Гуцульщина, Волинь, Поділля, Полісся, Буковина, Покуття, Закарпаття і Львівщина. Правда, на моє розчарування, Поділля, яке мене цікавило найбільше, практично не представлене, під нього тільки виділена зона, але надіюсь що до наступного мого приїзду у цей музей цю прогалину заповнять.
В регіоні Бойківщини ми з товаришем із ГО “Твереза Галичина” Зеновієм Станішевським зайшли у чергову хату, де зустріли на диво привітну господарку (працівницю музею, що доглядає за цією хатою) порозпитували її за хату, розговорились і вона запропонувала нам пофотографувати нас у національних костюмах, ми пропозицію з радістю прийняли і влаштували цілу фотосесію. На жаль, я не запам’ятав імені господині, але в мене залишилось її фото і дуже приємні спогади.
Окрема тема – це коти в музеї, їх дуже багато. Я звернув на це увагу однієї з працівниць музею, на що вона мені пояснила, що це їхні “сторожі”. Дахи або як їх називають – стріхи майже усіх хат із соломи, і що б їх не поїли гризуни в хатах і живуть вусаті вартові.
В регіоні музею що представляє Буковину, ми зустріли жінку, яка показала, як робили нитку із конопель. Згадав свою бабусю Броніславу Людвіговну (Нівінську) Долецьку, яка якось згадувала: “Як би зараз не жалілись на життя, а воно все ж набагато краще ніж у моїй юності (вона 1928 р.н.). Раніше щоб змайструвати якусь одежину спочатку потрібно було посадити коноплі, потім їх вимочити, потім вибити, далі вичесати, потім спрясти нитку, з якої зробити тканину, яку окремо фарбували, а вже потім можна було пошити спідницю. А зараз – пішов у магазин і вибрав яка тобі подобається. Да і пенсію додому приносять, яка б вона не була, але у її батьків і такої взагалі не було.”
На території є Козацька Слобода, де пригощають кулішем (на жаль для мене з м’ясом), борщем, канапками та традиційними українськими солодощами, що мені було особливо приємно, в ній немає отруйних (алкогольних) виробів, а борщ не зіпсований м’ясом і дуже смачний. Наступного разу хочу відвідати музей із сім’єю, думаю дітям буде цікаво поринути у світ бувальщини.
Особливою окрасою та гордістю Музею є його храми. В Музеї їх налічеється аж сім.
В планах, як тільки потепліє, відвідати подібний музей у Києві. Є ідея організувати туди екскурсійну поїздку з Вінниці від центру вивчення генеалогії “Пращур”, де по дорозі в автобусі провести “генеалогічний вечір”, тобто після лекції “з чого почати дослідження родоводу” можна буде поспілкуватись на теми вивчення історії сімей і задати всі питання, які вас цікавитимуть, тож слідкуйте за нашими оголошеннями. Я вже бачу яка це буде неймовірна подорож..!
Ще фото із хатами та побутом в середині хат.
Поринув я з головою у минуле і не помітив як провів у музеї 4 години, але потрібно було вже йти далі по справах і я мусив з сумом рухатись до виходу. Не йдіть сюди на одну годину, сюди краще йти на весь день!
Віктор Долецький ©