Вартим уваги дослідників-генеалогів і усіх, хто досліджує родовід, особливо з Волині, має стати нова книга Наталії Білоус, кандидатки історичних наук, дослідниці Інституту історії України НАН. З її книгою “За крок до Вічності. Мешканці міст Волині у світлі тестаментів кінця XVI-XVII століть” мені вдалось познайомитись під час нещодавньої наукової конференції в Олиці на Волині. Інтерес до книги, викликав той факт, що в ній зібрано 70 тестаментів (заповітів) з Олики.

Фото: Тетяна Яцечко-Блаженко та Наталія Білоус. Фотограф Леонід Максімов

Після прочитання книги, було вирішено записати інтерв’ю із дослідницею. Розмова вийшла надзвичайно інформативна. На ваші запитання та доповнення чекаємо у коментарях.

– Наталю, розкажіть нашим читачам, з яких населених пунктів Волині вам вдалось відшукати найбільше тестаментів (заповітів)?

Лідером за кількістю тестаментів була Олика, де завдяки сприянню ординатів Радзивілів була добре налагоджена робота міської канцелярії. Збереглося 80 тестаментів оличан, 70 опубліковано в моїй книзі. Ці тексти найцікавіші за змістом, бо містять часом якісь подробиці з життя, діалоги між тестатором і нащадками, неприховані емоції.

Друге місце у кількісному співвідношенні належить тестаментам мешканців Дубна. В 13 книгах (ЦДІАК України, фонд 33 «Магістрат м. Дубно») за окреслений період вписані тільки 24 тексти, ще 5 текстів знайшла у дубенській книзі, що зберігається в історичному архіві Мінська. 12 книг Ковеля (ЦДІАК України, фонд 35 «Магістрат м. Ковель») за окреслений період містять усього 20 тестаментів. Також кілька текстів мешканців цього міста вдалося знайти у володимирських ґродських книгах (ЦДІАК України, ф. 28).

У Львівській національній науковій бібліотеці ім. В. Стефаника в колекції Радзимінських зберігається єдина міська книга м. Рівне (ф. 91, спр. 44. Книга міської ради м. Рівне, т. 2, 1691-1699), яка містить 25 тестаментів городян.

Гіршим виявився стан збереження тестаментів інших міст та міських осередків Волині. До наших часів дійшла тільки одна міська книга Луцька за 1638-1640 рр. (ЦДІАК України, ф. 23 «Магістрат м. Луцьк», oп. 1, спр. 1), де вписано всього три акти останньої волі мешканців міста. Ще декілька текстів лучан віднайдено в ґродських книгах і один оригінал 1674 р. у церковному архіві Стрітенської церкви в Олиці. Зовсім бракує міських книг за XVI–XVII ст. інших повітових міст Волині – Кременця і Володимира. Деякі тестаменти мешканців цих міст потрапили до ґродських і земських книг.

 

– Які цікаві знахідки вдалось відшукати в польських зібраннях?

У Науковій бібліотеці Польської Академії Наук у Кракові (Biblioteka PAU i PAN w Krakowie, rkps 262) зберігається книга приватного містечка Козлин за 1608-1610 рр., до неї вписано три акти останньої волі мешканців цього містечка, два з яких опубліковано у додатку до монографії.

Тривалі пошуки у фондах інших міських осередків Волині не дали очікуваних результатів: віднайдено тільки три тестаменти в двох міських книгах Миляновичів 1650, 1694 р. і один з Вижви 1638 р. Інші книги цих фондів не містять подібних текстів. До поодиноких книг таких містечок як Берестечко і Ратне не вписано жодного тестаменту, хоча в кількох актах описуються судові суперечки навколо спадщини після смерті тестаторів і занотовані згадки про укладені там тестаменти. Два акти останньої волі вписані до книги Заславля 1572 р., що зберігається у Краківському архіві.

До нашого часу дійшли нечисленні тестаменти, укладені в Новому Тучині, Клевані, Соколі, Турійську, Маначині, Райгороді та інших містечках, а також в селах Білі Береги, Волиця Порська, Ратчин, звідки походили тестатори волинських міст.

Важливу роль у процедурі тестаментування відігравала міська влада. Правова норма передбачала, що акт останньої волі має укладатися в будинку особи, яка готувалася до смерті, однак обов’язково у присутності міських урядників і свідків. Іншим місцем постання заповіту могла бути ратуша, де його засвідчували перед міським судом і вписували до урядових книг.

 

– Було б цікаво дізнатись, кому колись найчастіше заповідали майно, чи були якісь традиції?

– Спадок, який накопичували упродовж життя, мав бути належно розподілений між членами родини або записаний на благодійні цілі. Заповідали майно не згідно з традиціями, а у відповідності з правовими нормами, прописаними у Литовських статутах і правових збірниках магдебурзького права авторства Бартоломея Гроїцького.

Найчастіше заповідали шлюбному партнеру або партнерці. Дослідники зауважують, що висловлювання почуттів вдячності, любові, або вибачення були важливою складовою тестаменту згідно з настановами підручників «доброго помирання» (ars bene moriendi). Зазвичай описи стосунків між шлюбними партнерами зводилися до формул на кшталт «вдячності за учтиво прожиті роки». Однак стандартизовані фрази могли приховувати справжні почуття, що підкріплювалися реальними дарами нерухомості або коштовних речей. У деяких жіночих тестаментах формульна частина дещо розширюється, зокрема тестаторки уважніші до деталей. Вони ретельно фіксують знаки доброчинності своїх шлюбних партнерів, згадують про дітей та онуків. 

 

– Можливо можете навести приклад?

– Так вчинила олицька міщанка Софія Куновська, згадавши всі статки, які їй залишив кожен із чотирьох чоловіків «z łaski swej szczodrobliwej». Особливо вдячна вона була останньому чоловікові Криштофові Куновському, який піклувався про неї під час хвороби. Головними спадкоємцями і екзекуторами жіночих актів останньої волі були, як правило, чоловіки тестаторок. Якщо дружина передавала ці функції комусь іншому, це свідчило про те, що вона не довіряла своєму чоловікові.

Утім, далеко не всі жінки-тестаторки мали щасливий сімейний досвід. Збереглись три тестаменти, які схожі на своєрідну сповідь жінок, переповнених ненавистю до своїх чоловіків, які зіпсували їм життя, бо знущались з них фізично і морально, пропивали майно. У цих випадках жінки позбавили майна чоловіків: ті, що мали дітей, залишили усе дітям, а одна бездітна тестаторка відписала усе майно двом луцьким церквам.

Вдови зосереджувалися на тому, щоб максимально забезпечити своїх дітей та онуків. Жінки частіше за чоловіків згадували поіменно своїх нащадків і вживали лагідні слова щодо них.

Фото: Обкладинка книги «За крок до Вічності. Мешканці міст Волині у світлі тестаментів кінця XVI-XVII століть», авторства Наталії Білоус

Серед спадкоємців іноді були представники більш молодшого покоління – внуки і правнуки, які для тестаторів були надією на продовження роду, збереження пам’яті про себе наступними поколіннями, а з іншого боку саме наймолодші потребували особливої опіки і турботи. Такі записи на користь онуків були фактично дарами для їхніх дітей, з тією різницею, що діти тестаторів не могли їхнє майно продати або передати у заставу до набуття повноліття внуками.

Не забували волинські тестатори і про своїх близьких родичів і приятелів. Деякі з них частину речей записували своїм сестрам і братам, або їхнім нащадкам – своїм племінникам. Найчастіше це були домашня худоба, одяг, постіль, посуд, або якісь дрібніші речі. Записи залежали не тільки від рівня заможності, але й від стосунків у родині. Щедрими на такі подарунки були самотні чи бездітні міщанки та вдови, готові допомогти і обдарувати представників молодшого покоління своїх родичів, іноді бідніших за себе.

– Чи заповідали статки комусь, крім родичів?

– Нечисельними були записи на користь домашньої челяді і слуг. Наймані робітники, або прислуга, челядь, домашня служба (кухарки, парубки, мамки-годувальниці, візники та ін.), учні і підмайстри (служили в будинках ремісників-майстрів) належали до найбіднішої категорії міського населення. Як правило, вони працювали за скромні житло, харчування, одяг і невисоку грошову винагороду, на яку могли сподіватися раз на рік. Часто цю винагороду господарі виплачували із кількарічним запізненням. Однак у таких випадках на господарів лягало моральне зобов’язання піклуватися про них в разі хвороби або старості. Іноді вони ставали частиною «великої родини» і могли розраховувати на опіку господарів, які на знак вдячності за багатолітню службу відписували їм якісь речі – одяг, взуття, домашню худобу, або гроші.

– Кому заповідали свої статки бездітні чи вдівці?

– Нерідко бездітні вдівці і вдови заповідали усе майно церкві/костелу, шпиталям, тобто на благодійні цілі.

 

– За що могли позбавити спадку?

Тестаменти демонструють спроби батьків дисциплінувати дорослих нащадків за різні провини через загрозу позбавлення спадщини. Траплялося, що погрози таки реалізовувалися, а непослухи або втрачали право на батьківське майно, або отримували значно меншу частину, аніж могли сподіватися. Підставою для позбавлення спадку була відмова дітей доглядати за батьками під час хвороби або в старості, однак траплялися й інші причини (гнів батьків через невідповідну поведінку дітей, марнотратство, крадіжки, гультяйство тощо). Таким чином тестамент ставав свого роду знаряддям впливу і контролю над близькими заповідача та інструментом, що регулював стосунки батьків і дітей. Перспектива бути позбавленим майна волевиявленням тестатора мусила завчасно дисциплінувати нащадків та впливала на характер стосунків у родині.

У волинських містах траплялися поодинокі випадки, коли батьки позбавляли майна когось зі своїх дітей. Так, дубенська міщанка Катерина Хвалькевичова заповіла трьом синам половину будинку, фільварок, пляц і волоку поля, зазначивши, що її дочка не мала права до того спадку, адже розгнівила матір (яким чином – невідомо).

 

– Можливо, є якісь цікаві приклади?

– Ще одним таким красномовним прикладом є стосунки в родині володимирського війта-шляхтича Стефана Вишпольського, який позбавив спадщини старшого сина від першого шлюбу Миколая. Попри те, що батько фінансував навчання сина і кілька виправ до війська, той поводився зухвало, завдав йому значних матеріальних збитків (йдеться про втрату поліських володінь) і загалом не хотів прислухатися до його волі. Тестатор навіть погрожував синові покаранням на Страшному суді, якщо він завдасть кривди його дружині і малим дітям від другого шлюбу (12 ХІІ 1683). 

–  Який «найщедріший» заповіт вам вдалось віднайти?

– Найбільші статки своїм дітям – синові Максиміліану і дочці Агнєшці, заміжній за Мартином Чешковським, – відписала олицька міщанка Маріанна Слоньчина, залишивши їм маєтність по чоловікові і своє майно на загальну суму 10 тисяч злотих польських, а також домашню худобу, перелічену в окремому реєстрі.

Фото: Наталія Білоус. З приватного архіву.

– Пані Наталіє, розкажіть, скільки разів за життя люди колись переписували заповіти, чому вони це робили?

– Як правило, заповіт оформляли один раз, бо це коштувало певних грошей і пересічний житель не міг собі дозволити це кілька разів. Інколи траплялися випадки коригування актів останньої волі, внесення поправок і додатків до початкової версії першого тестаменту або укладення другого. Правки могли вноситися, скажімо, в тому разі, якщо тестатор втрачав довіру до котрогось зі своїх спадкоємців, або змінювалося його майнове становище. Зазвичай це траплялося, коли акт укладався за кілька років до смерті тестатора.

– Чи могли тестамент скасувати і чому?

– Випадки скасування тестаментів траплялись зазвичай тоді, коли хвороба, що спонукала особу до приготування цього акту, виявлялася несмертельною. Одужавши заповідач міг відмінити свою останню волю. 

– Можливо, зустрічали такі випадки, пов’язані з волинянами?

– Так вчинила, наприклад, олицька міщанка Федора Мойсеїха. Під час хвороби вона 21 січня 1644 р. уклала заповіт, але коли одужала у травні того ж року, скасувала його. Красномовним прикладом може бути випадок дубенського війта Стефана Молевського, який уклав свій тестамент під час хвороби 20 жовтня 1698 р., однак 23 березня 1701 р. скасував його у ратуші перед міським урядом, який зібрався у повному складі. Війт пошматував його на очах у міських урядників: «…Przy których wobec wszytkich testament kasuję, anihiluje i niszczy, i poszarpał, w oczach wszystkiego urzędu. A to z tej przyczyny, że mi Pan Bóg przedłużył żywota, póki wola jego święta».

 – У якому віці колись складали заповіт, чи була якась тенденція?

– Тестаменти складали у будь-якому віці, коли відчували наближення смерті і бажання впорядкувати усі справи за життя, особливо розрахуватися з боргами, щоб не перекладати цей тягар на спадкоємців, оскільки борги могли обтяжувати душу померлого у потойбічному світі. Якщо помирав передчасно батько малолітніх дітей, то він намагалися призначити 2-3-х опікунів своїм дітям з числа міських урядників і найближчих родичів. Звичайно найбільше заповітів укладали у похилому віці, коли були дорослі діти.

Зрідка в тестаментах вказувався вік заповідача і хвороба, що становила причину смерті. 

 

– Можливо, є якісь цікаві реальні історії?

– Такі життєві подробиці залишила жителька Луцька – шляхтянка Катерина з Фальковських, яка двічі була заміжня: вперше за Самійлом Щеньовським, вдруге – Олександром Закринецьким. Тестаторка вказує докладно свій вік – 36 років і старшого сина Яна – 14 років від першого шлюбу. Перший чоловік був у «тиранський спосіб забитий», а з другим вона прожила всього три роки «у згоді малженській» (з чого можна зробити висновок, що вона вперше вийшла заміж у віці 18 років), але її спіткала тяжка хвороба, що прикула до ліжка і паралізувала ноги: «…z woli i przejżenia najwyszszego pana i Stworzyciela mego słabością zdrowia nog nawiedziona od kilku miesięcy z łożka prawie nie wstaiąc przy zupełnym jednak zdrowie i rozumie moim». Не сподіваючись на одужання, через кілька місяців хвороби, вона уклала тестамент (2 VI 1689). Нарікаючи на свою бідність і відсутність грошей на поховання, вона тим не менш просила чоловіка поховати її тіло в Луцьку при домініканському костелі, або на цвинтарі бернардинського монастиря, під стежкою або під костельним порогом, що вказувало на високу побожність жінки. Кілька місяців по тому вона померла, 26 жовтня її тестамент був вписаний до луцької ґродської книги.

 

– Що цікавого сучасні читачі можуть дізнатись для себе у вашій книзі?

– Тестаменти – це короткий зріз найважливішого, що пам’ятала людина про своє життя у пороговій ситуації та чим хотіла поділитися з близькими, це спроба впорядкувати те, що вийшло з-під контролю чи могло вийти після смерті заповідача, це настанови дітям від батьків на майбутнє, це слова вдячності та прощання. Почуття тестаторів не конче виявлялися у красивих словах, адже над людьми, що брали участь у дійстві укладання акту, тяжів формуляр. Навіть якщо останні розпорядження й були обрамлені емоціями, писар акуратно укладав їх у звичні кліше. Зазвичай емоції людей – за короткими рядками майнових розпоряджень, за преференціями до одних членів родини чи зменшенням спадкової частки інших, або й позбавленням майна, а значить любові-«милості», котрогось із близьких. Однак в окремих випадках почуття тестаторів прориваються через вузькі рамки формуляру документу, пропонуючи дослідникові рідкісні сліди внутрішнього світу людини минулого.

Загалом акти останньої волі мешканців міст Волині ранньомодерного часу містять різнобічну інформацію про функціонування ранньомодерного суспільства. Тут і розмаїття проблем, з якими мала справу тогочасна людина в своєму повсякденні, і правове регулювання багатьох сторін співжиття жителів волинських міст. Адже тестамент був важливим актом, що узаконював низку соціальних і майнових стосунків у родинному колі та частково поза ним.

Думаю, сучасному читачеві цікавішою може бути історія повсякдення: стосунки тестаторів зі шлюбними партнерами, дітьми та дальшими спадкоємцями, у книзі йдеться про чинники, які скріплювали родину, та ті, що породжували конфлікти між близькими людьми (3 розділ).

Когось можуть зацікавити такі питання як релігійна і фунеральна культура, ставлення тогочасних людей до смерті і поховання, релігійна побожність і благодійність (4 розділ). Заповіти є важливим джерелом для дослідження релігійності городян, ставлення їх до життя і засвітів. 

 

– Заповіт пов’язаний із підготовкою людини до смерті та поховання? Чи можете розказати більше про ставлення до цих життєвих процесів тогочасних волинян?

– Смерть завжди була частиною повсякдення людини; вона поставала неабиякою загрозою в часи голоду, епідемій, воєн. На спосіб трактування смерті впливали складні багатофакторні процеси, визначаючи властивий кожній епосі «стиль помирання». Прощання із життям супроводжували церемонії, ритуали і жести. Тестатори, знаходячись на порозі життя і смерті, часто переймалися почуттям провини, страхом перед Судом Божим і Божою карою. Як зауважила Ганна Заремська, «оформляючи тестамент, його автор переосмислював дотеперішнє життя, докладав зусиль до опису свого світу», і таким чином ніби перекидав місток до Вічності.

Поховання у ранньомодерному місті було явищем багатовимірним – це була подія релігійного, правового, соціального і майнового характеру, яка зводила докупи різних людей та різні середовища. Члени родини померлого, їхні родичі і приятелі, сусіди, духовні особи (сповідники і священники, які відспівували тіло), представники міського уряду, цеху або братства, музиканти, жебраки, жінки-плакальниці на якийсь час перетворювалися на одне колективне тіло, перейняте жалобою. Поховальні церемонії в Речі Посполитій були театралізованим видовищем, сценарій якого був детально прописаний у своєрідних підручниках «доброго вмирання». Усі без винятку тестатори у переддень смерті згадували про спасіння душі, намагаючись надолужити те, чого не вчинили за життя, або ж пом’якшити можливі прикрі наслідки невідповідних для доброго християнина вчинків. Доброчинність, пожертви (ялмужна), дарчі для монастирів, церков, релігійних братств сприймалися як сходинки до Спасіння. Саме тому тестаментний запис, на думку французького історика Жака лє Ґоффа, уподібнювався «перепустці до неба».

– Чи вдавалось комусь знайти інформацію про предків у вашій книзі, чи відомо, про такі випадки?

– Про такі випадки мені невідомо, але сподіваюся, що хтось таки знайшов. Генеалогічні дослідження в Україні обмежуються переважно XVIII-XIX ст. До XVII рідко хто сягає. Найраніші волинські метричні книги, де є записи генеалогічного характеру, збереглися переважно за XVIII ст.

 

– Дякую за цікаву розмову.

 

Розмовляла Тетяна Яцечко-Блаженко

P.S.

  Статтю підготовлено спеціально для Пращур.укр. Якщо ви зацікавлені в дослідженні своїх сімейних коренів, хочете створити генеалогічне дерево, знайти документи про походження для Карти Поляка – звертайтеся до нас. Ми допоможемо!

Коментарі

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*

Loading Facebook Comments ...