Циганський народ – один з найзагадковіших та вражає відданістю своїй культурі. 15 століть минуло від початку існування циганської цивілізації, але досі її представники зберігають першопочатковий образ життя свого роду. Давайте трохи зазирнемо у світ закритої громади.
Почнемо з того, що цигани, що проживають в Україні, відрізняються від тих, які мешкають на території Румунії, де їх близько 9% від усієї кількості населення (1,5-2 млн). Тому й здається обивателю, що роми – народ Роминії (це більш точне звучання самоназви країни). Але насправді прабатьківщина циган – Індія. Саме тому вони, як і індуси, поділяються на касти. Вченими доведено за допомогою днк-аналізів, що роми прийшли до нас з Північно-Західних індійських земель (сучасні штати Руджарат, Раджастан та Кашмір). Там і зараз проживають ізольовані народи мегхавали та пандіти, чий геном найбільш схожий з геномом ромів. І роми, не дивлячись на віддаленість від батьківщини, і досі дотримуються традицій одружуватися та мати справу лише з представниками своєї касти. Для того, щоб розрізняти один одного, вони носять елементи одягу певних кольорів, а найвища каста має свій національний одяг, у якому ходить кожного дня. У жінок це складчаста спідниця до п’ят з тканини у дрібну клітинку, що переливається від червоного до зеленого кольору, та світла блузка з квітами, червоний жилет або кофта, на голові яскрава квітчаста хустка темно-червоного кольору. Дорослі дівчата мають дві коси нижче пояса, у які вплітають червоні або рожеві стрічки. Сучасні чоловіки мають більш вільне вбрання: брюки та сорочка будь-яких кольорів, туфлі та обов’язково низька чорна шляпа з великими полями, трохи схожа на мексиканський самбрерро, але з цупкого бархатистого матеріалу. Такі шляпи хлопці починають носити приблизно з 12 років.
На вулицях румунських міст ви нерідко зустрінете циганських жінок з суворими обличчями та важкими поглядами. Вони палять цигарки на ходу, стрімко ступаючи по своїх справах. У них завжди через плече будуть перекинуті сумка-вузлик або простора вишита квітами сумка на довгій лямці. А чоловіки мають посмішки на обличчях, рівні спини, від них лине життєрадісність. Цьому є логічне пояснення: працюють та заробляють гроші у циганських сім’ях переважно жінки. До того ж, дівчат видають заміж у 12-13 років, нерідко в цьому віці вони народжують дітей.
Але в той самий час циганка, виходячи з магазину, може притримати вам двері. А зустрівши подругу, пробалакати з нею чимало часу, весело посміхаючись. Циган може сказати вам слова співчуття, побачивши ваш смуток.
Живуть роми у містах окремими кварталами, маючи невелику житлову площу та займаються побутовими справами просто неба біля входів у свої будинки.
В Україні ми найчастіше звикли бачити, що цигани заробляють на життя жебракуванням, пропонують гадання по долоні або й зовсім займаються грабіжництвом. Румунські цигани відрізняються в цьому питанні у позитивний бік. Вони займаються виготовленням посуду з міді, керамікою, плетінням корзин, ковальством (каста келдерар – з рум. перекладається як «котляр»). Ці професії – для каст, у яких чоловіки також працюють. Свої вироби вони продають, розклавши на узбіччі доріг або на тематичних ярмарках. Найякісніші самогонні апарати роблять саме цигани. Але й гроші просять за них чималі. Якщо ви зацікавитесь товаром, продавець вступить з вами в торг, пустить в хід акторську майстерність та, якщо ви сядете в автівку, так і не зробивши покупку, будьте обережні – може лягти з нею під колеса вашого авто.
У селах вздовж трас, де мешкають циганські старійшини, побудовані великих розмірів цегляні будинки з дахами, що обрамлені ажурними металевими «спідничками». Ці будівлі виглядають пишно, але в них ніхто не живе. Барони будують їх, щоб продемонструвати свій фінансовий достаток, але самі живуть поряд у маленьких бідних хатах. Ймовірно, через те, що опалення великого будинку занадто витратне.
Коли ви бачите, що на околиці міста став табір, це може означати наступне. У циганів є свої внутрішні закони (наприклад, не красти, не обдурювати своїх – на чужаків вони не розповсюджуються), і якщо хтось їх порушує, має покарання: довічне скитання з умовою ставати табором не більш, як на два тижні на одному місці за межами міст. Зазвичай у селах в цей час починають пропадати кури або щось інше. Коли жителі румунських сіл помічають, що пропадають домашні птахи, вони йдуть до місцевої поліції з проханням дізнатися, чи це не табір, бува, осів поблизу них. Поліція знаходить циган, запитуючи, до якого числа вони будуть стояти у цій місцевості, й дає відповідь селянам. На що ті збирають по селу їжу та старий одяг, щоб віддати циганам – аби ті не крали у них.
Після першої світової Румунія приєднала до себе Трансильванію, на території якої вже сім віків проживали саксонці. Коли ж у 1989 році залізний занавіс впав, більшість з них переїхали до Німеччини, лишаючи свої затишні приватні будинки у селах разом з меблями та всіма побутовими речима. Ця звістка швидко розповсюдилася по «циганському радіо», й роми масово заїжджали у покинуті будинки, разом з кіньми, курями – під один спільний дах.
Коли Румунія стала частиною Євросоюзу, у влади було питання: чи видавати пластикові паспорти циганам? Представники Євросоюзу відповіли, що позбавлення їх цієї можливості являється дискримінацією. І невдовзі цигани з’явилися на площах Італії, у лохміттях та зі сльозами, розповідаючи жалобливі історії життя. Щирі італійці співчували та кидали у бляшанки, бувало, по 50 євро. Через два роки один італійський журналіст вирішив прослідкувати, куди йде з площі циганський жебрак. Він побачив, що той увійшов у хвіртку великого багатого будинку. Через деякий час звідти виїхав автомобіль престижної марки, за кермом якого був той самий циган. Коли ж справа дійшла до суду, циган назвав суму, яку він заробляє щодня, більшу за зарплатню судді за місяць. Це був великий скандал.
Зрештою, циганів у Європі стало настільки багато, що 2010 року у Франції їх було зібрано в аеропорту Шарль-де-Голь. Уряд видав наказ купити їм всім квитки на літаки у ті міста Болгарії та Румунії, які вони назвуть, та дати кожному з собою по 300 євро на дорогу. Через місяць цигани стали повертатися у Європу знову. Тоді було вирішено ставити штамп про депортацію. Але вони брали паспорти братів та сестер, схожих зовні, і знову вирушали у мандрівки. Жагу до свободи нічим не викорінити.
І наостанок повернемося до походження слова «рома», яким називає себе цей народ. Воно має індоарійське коріння – «d’om», де перший звук – щось середнє між «д», «р» та «л». Слово «цигани» румунські та молдавські роми сприймають як образливе прізвисько. Але, наприклад, в Угорщині саме «цигани» – вірне звертання. Англійці називають їх «джипсі» (пам’ятаєте легендарного Джипсі Кінг?) – через те, що у середніх сторіччях перші роми, що прибули в Європу розповідали місцевим жителям, що вони з Єгипту (Egypt). І вони не брехали – Єгипет був попередньою землею їхнього кочівного шляху. Саме ж слово «цигани» пов’язане з сектою магів і походить з давньогрецької мови.
Автор: Олена Янчук
P.S.
Статтю підготовлено спеціально для Пращур.укр. Якщо ви зацікавлені в дослідженні своїх сімейних коренів, хочете створити генеалогічне дерево, знайти документи про походження для Карти Поляка – звертайтеся до нас. Ми допоможемо!