Переглядаючи в архіві фільтраційні справи земляків-остарбайтерів, тобто тих, хто був насильно вивезений  під час Другої світової війни в Німеччину, помітила, що у справі на кожну людину є довідка-характеристика з сільської ради, в якій, окрім даних про дату народження та насильницького вивезення, вказується й соціальне походження людини, склад сім’ї та рід занять до моменту вивезення її на примусові роботи.

Олена Грама, фото з фільтраційної справи

Окрім реєстраційного листа, який заповнювався на кожного, хто проходив  реєстрацію у фільтраційному таборі після визволення, із зазначенням національності, освіти, спеціальності, останнього місця проживання та місця проживання родичів і адреси, куди направляється людина після перевірки, якщо пощастить, то можна знайти і документ, що засвідчує особу остарбайтера з фотографією.

Якщо справа на вашого родича не збереглась в архіві, але вам відомо, що з ним був вивезений на примусові роботи ще хтось із земляків, варто також переглянути і їх справи. Бували випадки, коли земляки працювали разом на заводі, на шахті чи на фермі і в процесі опитування згадували і їх, вказуючи прізвище, ім’я та по батькові, а в альбомах їхніх дітей і нині можна знайти навіть спільні знімки тих часів.

Звичайно ж, у фільтраційних справах містяться скупі біографічні дані. Насправді те, що пережила ці люди, яких німці називали остарбайтерами, тобто працівниками зі сходу, або ж скорочено остами, вони не завжди розповідали навіть рідним і думаю, багато хто цю таємницю забрав із собою. Однією з  причин цього є те, що коли сотні тисяч остів повернулись на батьківщину, їх зустрічали з підозрою, вважаючи чи не зрадниками.

Олена Грама ще з одним з остів

Мені пощастило знати одну з таких жінок Олену Серафимівну Граму, жительку с.Огіївки Ружинського району Житомирської області, яка розповіла, коли у селі йшла облава на майбутніх остарбайтерів, місцевий поліцай, штовхнувши прикладом її у плечі, вигукнув:  «Можна забирати». А дівчині на той момент було лише п’ятнадцять. Тоді, у лютому 1943 їх не завантажили відразу у вагони на сусідній станції Зарудинці, як це зазвичай робилося, а відправили на збірний пункт у смт Ружин, де замкнули у якомусь будинку, виставивши охоронцями поліцаїв.

Серед затриманих перелякана і розгублена дівчина розгледіла знайоме обличчя односельчанки Марії Григорівни Главацької, 1892 року народження, яку, як і Олену, заарештували в той же день, набагато старшу за віком, хоча  вивозили тоді в основному осіб працездатного віку 1923-1925 р.н. Олена зраділа, ніби побачила рідну маму. Домовились триматись разом, тож дівчина побоялась відгукнутись навіть на кількаразове звернення поліцая, який, як з’ясувалось потім, на прохання переляканої матері Олени та за отриманий хабар, який змогла зібрати жінка у ті важкі часи і пішки добралась до Ружина, щоб порятувати доньку, зайшов у приміщення, де сиділи заарештовані і кілька разів вигукнув її прізвище.

Зворотній бік листівки, надісланої Оленою з неволі (фото з архіву доньки О.Грами)

На це ім’я, схитрувавши, відгукнулась інша відчайдушна дівчина, яку поліцай помилково і відпустив. Так 15-річна Олена потрапила до німецького міста Вассенбург (Вассербург), де її взяла на роботу Марія Штеккель, яка тримала невеликий готель. Дівчина щодня вставала о 4 год. ранку за дзвінком великого будильника, який господиня наводила щовечора спеціально для неї і бралася до роботи. Допомагала на кухні, чистила картоплю, наводила лад у кімнатах, виконувала безліч іншої щоденної роботи. Стомлювалась дуже, але слід віддати належне Марії Штеккель, яка ставилась до дівчини по-людськи і навіть допомагала відправити додому в Огіївку листівку  з портретом Гітлера на поштовій марці, як було прийнято у ті грізні воєнні роки.

Олена не голодувала, її не сварили, якщо дівчина у погребі брала собі щось із фруктів, і навіть один раз на тиждень, у неділю, вона мала вихідний. Про цей вихідний – окрема розмова. Саме для цього дня дівчина готувала передачу: лушпиння від картоплі, фрукти,- все, що могла зібрати за тиждень і несла в табір полоненим, за що ті їй біля сітки в подяку встеляли травою доріжку. Коли Олена Серафимівна розповідала мені про це, то й сама дивувалась своїй хоробрості, казала, що, мабуть, сміливості тоді їй додавали молодість, туга за рідними.

Книжка, що засвідчувала особу Михайла Герука (з архіву його доньки)

Коли у 1945 після визволення і після фільтраційного табору їм оголосили, що вони вільні, здавалось, були б крила, летіла б додому. Доїхала до Козятина, а далі потрібно добратися до станції Зарудинці. Коштів на білет не було, але незнайома жінка, побачивши, як дівчина стоїть і плаче, купила їй білет. Не пам’ятаючи точно, яка та станція Зарудинці на вигляд, вона вийшла біля залізничного переїзду сусідньої Голубівки і не йшла, а бігла додому через поля, незважаючи на голод і втому.

Бували випадки, коли земляки потрапляли на роботу разом. Переглядаючи сімейний альбом доньки ще одного колишнього остарбайтера з Огіївки Михайла Михайловича Герука, якого було вивезено в Німеччину у 1942 році і який працював, за словами доньки Любові Михайлівни, у бауера, німецького фермера на полі, побачила знімок молодої пари з підписом: «Дарую тобі своє фото на вічну пам’ять під час перебування у Германії. Гаврилюк Дмитро і Гирус Таня».

Анкета остарбайтера

Виявилось, односільчанин Дмитро Іванович Гаврилюк, як і Михайло Михайлович, теж був вивезений насильно в Німеччину у 1942 році, вони працювали в сусідніх селах, на відстані близько двох кілометрів і навіть зрідка могли зустрітися, поспілкуватися, запитавши попередньо дозволу у поліцаїв, які були приставлені наглядати за остами.

Дмитро Іванович познайомився в Німеччині з дівчиною Танею із Запорізької області, з якою побрався, повернувшись у рідне село. Дітей вони не мали, тож живучи в Огіївці на сусідній вулиці, як згадує нині Любов Михайлівна, вони часто приходили до них у гості, бувало, згадували і часи перебування у Німеччині, яка завжди асоціювалась у них з постійним відчуттям голоду. Чоловіки пригадували, як пришивали потаємні кишені у піджаках, щоб вкрасти на полі картоплину чи брукву, аби зварити вночі.

Д.І.Гаврилюк з майбутньою дружиною

Підпис цієї ж фотографії на звороті

А ще  батько розповідав, як упросив якось свого господаря провідати у сусідньому селі ще одного односельця Адама Карловича Корженівського і як господар погодився, прихопивши його з собою, коли їхав у місто, бо це вже був 1944 рік і відношення до остарбайтерів стало дещо теплішим. Михайло Герук побачив худого і виснаженого, як тінь, земляка, а коли той впав на коліна і попросив його порятувати, Михайло Михайлович зрозумів, що хоч він і сам невільник, але мусить щось придумати. Переживав це тяжко, обдумував, як знайти вихід, хоч йому й самому жилось дуже важко, голодно, але все ж дещо краще. А потім, вибравши момент, коли господар був у настрої під час одного зі свят, Михайло Герук впросив його забрати односельця до себе, і той погодився та задля цього навіть задобрив поліцая, який охороняв остів. Так Адам Карлович вижив, повернувся на батьківщину і теж, за словами Любові Михайлівни, усе життя дружив з її батьком.

Віталій Заєць, Потсдам, 1945 рі

Дмитро Іванович Гаврилюк, про якого йшлося раніше, усе життя працював у колгоспі механізатором, грав у сільському духовому оркестрі на барабані. Взагалі в Огіївці завжди існував сільський духовий оркестр, без якого не обходилося жодне свято у селі. Грав за наказом німців такий оркестр і у 1943 році, коли вантажили впійманих під час облави по селах Ружинського району людей на станції Зарудинці, а потім… завантажили й самих оркестрантів. Серед них були й огіївчани Дмитро Ларіонович Архипчук, 1922 р.н. і Віталій Андрійович Заєць ,1923 р.н.  Дмитро Ларіонович працював на шахті по видобутку руди у м. Гетштат і у тому ж таки 1943 був заарештований за крадіжку буряків на полі, відсидів у таборі і повернувся знов до бауера і навіть після визволення ще деякий час грав в Німеччині в оркестрі, супроводжуючи повернення вчорашніх остарбайтерів на батьківщину.

Не менш важкою була й робота у Віталія Андрійовича, фільтраційна справа  якого в архіві не збереглася, але зі слів його сина, відомого у м. Житомирі лікаря, ортопеда-травматолога Бориса Віталійовича Зайця знаю, що він теж працював на шахті, а після визволення його залишили служити в червоній армії, де він грав в оркестрі, і в родині зберігають фотографії батька тих часів з підписом м.Потсдам, 1946 рік.

Довідка на Д.Л.Архипчука з сільської ради

Ще один огіївчанин, оркестрант Андрій Феодосійович Мельник потрапив до Німеччини у лютому 1943 року. З його фільтраційної справи дізнаюсь, що він працював різноробочим на заводі м. Етштет, у 1944 він теж відбув покарання у тюрмі за те, що вкрав щось із їжі. Чи то для застереження, чи для остраху інших  німці переслали в село його матері знімок з табору з табличкою на грудях. Згорьована жінка не могла дивитись на той знімок сина, тож спалила його у печі і тривалий час, до повернення сина з Німеччини, не могла навіть чути музику в селі, одягала на себе кожух і ховалась у льосі, рятуючись від звуків сільського оркестру, бо син теж перед війною грав у ньому.

На щастя, її син, як і усі перераховані оркестранти, повернувся у рідне село Огіївку, а дехто навіть привіз звідти музичні інструменти. Незважаючи на вічну сільську зайнятість, вони поновили репетиції і ще багато років під їхню музику село одружувалося і проводжало в останню путь своїх земляків. Кларнет батька Дмитра Івановича Архипчука до цих пір береже його донька Катерина, як і знімок тих далеких часів.

Д.Л.Архипчук у другому ряду крайній справа,вересень 1945 року, Німеччина

©Тамара Архипчук

P.S.

  Статтю підготовлено спеціально для Пращур.укрЯкщо Ви зацікавлені в дослідженні своїх сімейних коренів, хочете створити генеалогічне дерево, знайти документи про походження для Карти Поляка – звертайтеся до нас. Ми допоможемо!

6 thoughts on “Як при дослідженні родоводу можуть допомогти фільтраційні справи

  1. Добрый день! Нас интересует поиск документов, подтверждающих польское происхождение для получения карты поляка. Можете помочь?

    • Доброго дня
      Дякую за звернення
      Де народились предки з польським походженням?

  2. Яка чудова стаття. Дякую.

    • Дякуємо!

  3. Зворушливо, щемко, до мурашок… Дякую за ці людські історії. Добре, що вони написані і їх прочитають.

    • Дякуємо Вам за коментар! Дякуємо, що читаєте і пишете ці приємні слова.

Comments are closed.