Пригоди дослідника генеалогії в Херсоні або не такий страшний Лебідь як його писанина

Зібрався я відвідати Державний архів Херсонської Області (далі ДАХерсО). Як порядний дослідник, спершу вирішив зайти на сайт. Ввівши в пошуковику “Державний архів Херсонської області”, перше зображення з китайськими ієрогліфами мене трохи насторожило, але так як посилання працювало, то я пішов далі.

Зайшов я на сторінку читального залу, скачав звідти бланк користувача читального залу та бланк замовлення на видачу документів, заповнив їх та відправив 28.02.2018 на електронку, вказану на сторінці читального залу: infodaxo@i.ua, попросивши повідомити про отримання.

Не отримавши підтвердження про отримання 5.03.2018 я подзвонив в читальну залу та запитав чи видані мої справи. Там працівниця повідомила, що вона нічого не отримувала і взагалі не знає, що то за електронна пошта така. Ну ок. Я попросив електронку, на яку можна відправити заяву та замовлення — вона мені надиктувала наступну: daxo@ukrpost.net.

Так як квитки з Вінниці до Херсона штука дефіцитна, я одразу придбав квиток на 12.03.2018 року і зібрався їхати в архів.

Та то був би не Херсон, якби все так просто. 7.03.2018, перед чотирма вихідними я отримую перший “перл” від Лебідя Віктора Олександровича (директор архіву ДАХерсО) з третьої електронної адреси archive_ks@arch.gov.ua. Виявляється, і заява в мене неправильна, і тема неправильна, і помилки в замовленні і взагалі читальний зал з 12 по 19 не працює. Подаю нижче цю відповідь державної установи:

Я зайшов знову на сайт і переконався, що таки внесені зміни на сторінці 6 березня (певно, під мій приїзд сайт змінили) вже немає першої електронної адреси та червоним висить повідомлення, що через якісь міфічні
регламентні електротехнічні роботи читальна зала не працює.

Ну добре. Я вирішив, щоб не нагнітати, виправлю заяву під пана Лебідя. Йому не сподобалось, що я в першій заяві тему вказав як “Дослідження родоводу в Херсонській губернії, 1600-1940 роки” бо бачите, в них документи зберігаються тільки з другої половини 18-го століття, наче, це якимось чином має впливати на мою заяву.

Друге, що не сподобалось пану директору, це те, що я в заяві не вказав відповідь на запитання “Використання документованої інформації з комерційною метою”. Я майже у всіх заявах ставлю прочерк з двух причин.

1. Через те, що це взагалі не стосується архіву і я можу не відповідати на запитання через не бажання надавати свої персональні дані.
2. Коли я ставлю в заяві “так” в архівах починається паніка, бо потрібно зі мною укладати договір, а ніхто не знає як то робиться і самого договору не мають, тому просять поставити “ні”, та я не люблю брехати, тому ставлю прочерк.

Зібрав я силу волі в кулак, виправив в темі діапазон років на 1850-1940 і поставив “ні” і повторно надіслав заяву 12.03.2018 та попросив прислати, які метричні книги є на зберіганні в архіву по м.Олешки, щоб визначити де ж то я
помилок наробив в попередньому замовленні, адеже номера справ мною були взяті з довідника метричних книг (тобто помилка не моя, а працівників ДАХерсО).

Та 14 березня 2018 року я отримав черговий “шедевр” від архіву.

Виявляється, я маю підтверджувати родинні зв’язки?! Стоп. Але той пункт стосується “персональних даних”, а я маю працювати з документами 19 та початку 20 го століття, що не підпадають під дію цього закону. Тай в моїй темі чітко стоїть обмеження до 1940-го року, в якому, в принципі, немає персональних. І знову пану Лебідю не подобається моя тема — прямо якась цензура.

Довелось їм нагадувати норми закону про НАФ та вислати роз’яснення Мін’юсту, щодо персональних даних в документах НАФ (Національний архівний фонд). Та повторно просити реквізити справ по м.Олешки бо в другій своїй відповіді Сінкевич, який готував відповідь, вказав тільки роки.

Мій лист від 14.03.2018:

“Доброго дня.
Згідно законодавства України Персональні дані можуть бути тільки у живих осіб, оскільки я збираюсь працювати в
19-му столітті то ніяких підтверджень не потрібно, роз’яснення Мін’юсту з цього питтання прикріпив до даного
листа.Нагадую, що згідно статті 15-ї закону України про НАФ я маю право користуватись документами НАФ на підставі
заяви, яку я подав, а також посвідчення особи (паспорт продемонструю по приїзді) і що “Забороняється
вимагати від користувачів надання документів, не передбачених цим Законом”.Тема дослідження – це моя особиста справа і ніякими нормативними документами не регламентується, оскільки це
б була цензура.Прошу повідомити конкретні фонди описи та номера справ в яких зберігаються документи м.Олешки.”

Така переписка з архівом може тривати довго, тому я вирішив таки брати квиток на 20.03.2018 і вже на місці з’ясовувати, що там і до чого. Можете уявити мій настрій, перечитавши відповіді пана директора Краковському Олександру, Розкладаю Ігорю та, особливо, Юлії Захаріній, над якою Лебідь знущається вже давно. Ну і отримавши вже порцію шедеврів на свою адресу (хоч і менш агресивних).

Перечитавши в дорозі закон про НАФ та порядок доступу до до документів НАФ, взявши їх свіжі роздруківки, щоб було що показувати працівникам (бо часто підсовують старі редакції), я був готовий запланованих три дні витратити на пікетування Херсонської ОДА, якщо мене не допустять до документів.

Вранці 20 березня я прибув в Херсон, який зустрів мене дощем та ожеледицею — це дуже доповнювало мої очікування. В 11:20, весь рішучий я зайшов до читальної зали (ЧЗ). Мене зустріла завідувач ЧЗ — Гнатенко Ксенія Юріївна, повідомила, що на мене справ немає, але зараз же вона все з’ясує.

Через декілька хвилин вона повідомила, що замовлення, які я присилав на основі зведеного каталогу метричних книг некоректні, так як в архіві було опрацювання фондів і номери справ змінились. Чому не вивісити новий довідник метричних книг на сайті, щоб усім було легше, або хоча б повідомити про ці зміни в першій відповіді архіву – не зрозуміло. Вона тут же винесла мені описи і попросила заповнити нові бланки замовлень. На нових замовленнях я вказав, що при перевищенні норм видачі на один день прошу надати послугу — понаднормова видача.

Час підкрадався до обіду (він в Херсоні з 12:00 до 12:45), тому, віддавши замовлення, я пішов обідати. Повернувшись в 12:45, на мій подив, частина справ була вже видана.

Я тут же подав заяву про використання в читальному залі технічних засобів (телефону, ноутбуку та фотоапарату) і приступив до перегляду справ.

Під кінець робочого дня я вирішив сфотографувати виявлені факти, щоб здати опрацьовані справи. Їх виявилось всього 3. Справився я швидко, хоч як і зазвичай не ховався, мені навіть здалось, що Ксенія Юріївна не помітила, як я фотографував, бо очікуваних зауважень я не отримав.

Повернувшись о 8-годині (графік роботи ЧЗ — 8:00-17:00) наступного дня я продовжив роботу над справами. Підійшла Ксенія Юріївна та попросила заповнювати бланк на виготовлення копій архівом, я чемно відмовився бо не замовляв копії архіву, а робив їх сам, тому бланк заповнювати немає змісту — вона не сперечалась. Під кінець робочого дня, вона попросила вносити номери сторінок, які я копіюю у бланк користування справою (там справді є колонка про номери сторінок, що копіюються), так як знахідок було не багато (1-2 на справу), я не сперечався і заповнював сторінки, що копіюю.

В процесі роботи Ксенія Юріївна допомагала мені порадами та надавала описи, які б ще було б корисно переглянути, дала безцінну підказку про те, що в фонді статистичного бюро може бути перепис по Олешках. Я замовив справи звідти і мені їх теж видали. Взагалі, своєю приємністю та компетентністю вона рвала на друзки всі мої негативні очікування від ДАХерсО.

Закінчуючи роботу 23.03.2018 я написав заяву на ім’я директора, з проханням скинути на флешку вже оцифровані справи, які я не встиг додивитись та ті, що я дивися. Відповідь на заяву я не отримав, лише згодом Ксеня Юріївна попросила її переписати, оформивши як звернення громадян, щоб її могли розглянути, бо до цього ніхто такого не просив. Це я вже по поверненню зробив з Вінниці.

Покидаючи архів мені дали цікавий документ — спеціальну перепустку на винесення з ЧЗ копій документів НАФ.

У підсумку я провів майже чотири дні в дуже приємній атмосфері продуктивно попрацювавши. Тому не такий страшний Лебідь як його писанина. Я навіть схильний повірити, що він засвоїв уроки від Захаріної, Розкладая та Краковського і провів роботу над помилками, або ж просто не захотів мати ще одного ворога в особі Долецького.

Особисто у мене після роботи в читальному залі серйозних претензій до роботи ДАХерсО немає.

Є невеличкі побажання, які я надам у вигляді офіційних пропозицій:
 Зняти табличку про заборону використання фотоапарату в ЧЗ.
 Зняти табличку з забороною підключати ноутбуки до мережі (сучасні ноутбуки настільки
мало споживають електоенергії, що це виглядає як банальне жлобство).
 Повісити на сайт архіву актуальний довідник метричних книг.
 Коректніше відповідати на запити користувачів та не вступати в нікому не потрібну
переписку через надумані приводи.

© Віктор Долецький

 

P.S. Статтю підготовлено спеціально для Пращур.укр. 
Якщо Ви зацікавлені в дослідженні своїх сімейних коренів, хочете створити генеалогічне дерево, знайти документи про походження для Карти Поляка – звертайтеся до нас. Ми допоможемо!