Родинна історія українців в Аргентині та Парагваї

Сьогодні, в цифрову епоху знайти інформацію про людей, навіть в інших країнах стає дещо простіше, ніж, до прикладу, 50 років тому. Часто в соціальних мережах можна натрапити на родичів, однофамільців, які проживають в інших країнах. Це не випадково, адже впродовж ХХ ст. було кілька хвиль еміграції, під час яких українці виїхали в інші країни, хтось сезонно, хтось на все життя, а хтось повернувся в 1950-х роках.

Спеціально для проєкту “Пращур” ми порозмовляли із Анною Данильчук, кандидаткою філологічних наук, керівницею “Волинської фундації”. В своїх публікаціях для газети “День” вона неодноразово розповідала про історію своєї родини в Південній Америці, про причини еміграції та умови повернення родичів із Південної Америки до Союзу у 1950-х роках. Впевнені, що для наших читачів теж буде цікавий такий досвід вивчення історії свого роду.

Предки Анни мешкали на Волині, а в міжвоєнний період емігрували до Парагваю, а потім Аргентини. В 1950-х роках вони повернулись на рідну землю.

– Аню, коли ти вперше дізналася історію про своїх предків, які мешкали в Південній Америці?

– Ця історія була зі мною завжди. Бабусині й дідусеві розповіді про Південну Америку, її природу, людей і цікаві місця я любила більше за казки. Інколи в розмовах вони додавали кілька колоритних іспанських слів, готували якісь аргентинські страви… А от уже усвідомлено цікавитися, збирати матеріали, фотографії, документи я почала в дорослому віці. Сьогодні інтернет дає дуже багато можливостей, як для пошуку інформації, так і для спілкування з рідними, що живуть по той бік океану.

– Чи є в вашій родині сімейні реліквії, пов’язані з Аргентиною?

– Дякую за дуже цікаве питання. Так, є, і чимало. І працюють справно. Від скрині, на якій іще залишився крейдяний напис Luck, відколи її повантажили на корабель, що плив назад і до великої кількості посуду, скатертин, мережива. Є навіть дуже красиве вовняне пальто й щітка для одягу з підписом – то був подарунок на весілля дідуся і бабусі.

Тут про ту щітку колись писали – Стаття на Gazeta.ua

– Чи підтримуєш зв’язок із родиною в Аргентині? На якій мові з ними спілкуєшся?

Так, у нас там велика родина і я можу сказати, що ми справді близькі. Є навіть спеціальний чат, де зібрані усі родичі й ми обмінюємося новинами чи фото смачних страв. Я навіть звертаюся до багатьох за порадою. Мені подобається їх погляд на світ, цінності, любов до мандрівок. Спілкуємося іспанською, інколи англійською, а мої двоюрідні тітки – дуже добре розмовляють українською, та й вареники роблять краще за мене.

– Що із “аргентинського періоду” твоєї родини тебе найбільше вразило?

– Повернення. Частина родини, з бабусиного боку, залишилися. А дідусева родина вирішила повертатися в Україну після двадцяти років за океаном. Мандрівка тривала понад два місяці, татові тоді було лише 5 і він пригадував величезні хвилі, які бачив з палуби. Плили так довго, тому що корабель зупинявся у багатьох бразильських портах. Мій дідусь, який тоді був десь мого віку, навіть завів щоденник у якому записував роздуми й спостереження. Це, певне, найцінніша реліквія того часу. 

Перед посадкою на пароплав аргентинці всіляко відмовляли репатріантів, лякали комуністичною цензурою і закритими із середини кордонами. Бабця пообіцяла чесно розповісти про все в листі. Тоді вона ще думала, що їде першою, в розвідку, а незабаром і її родина повернеться. Якщо все раптом погано, життя складне, а режим контролює написане, то бабця мала поставити в кінці листа хрестик. По приїзді вона поставила не один, а відразу три хрестики, попередивши родину (і тим самим назавжди роз’єднавши себе із сім’єю). Україна середини 50-тих і Аргентина середини 50-тих дуже відрізнялися, і не на нашу користь, на жаль.

– Щоб ти порадила українцям, які хочуть відшукати своїх предків чи родичів в Південній Америці? Може там є якісь організації, які займаються цим питанням?

Мрію якось побувати в Музеї імміграції в Буенос-Айресі. Він, здається, розташований у порту, в приміщенні колишнього готелю для новоприбулих. Там зібрані мільйони історій людей, що приїздили будувати нову країну. На жаль, онлайн він іще активно не працює. Проте, в Інтернеті можна знайти багато – є сторінки організацій аргентинської діаспори у фейсбуці, є чудова сторінка аргентинської асоціації “Просвіта”. Сайти на кшталт MyHeritage теж дають багато інструментів пошуку й побудови родинного дерева. На сайті cemla.com можна знайти відкриту базу зі списками пасажирів і датами їх прибуття в Буенос-Айрес, дуже раджу цей ресурс.

Більше за посиланням у відео розмові із Анною Данильчук

Джерело фото: родинний архів Анни Данильчук

Автор: Тетяна Яцечко-Блаженко

P.S.

  Статтю підготовлено спеціально для Пращур.укр. Якщо ви зацікавлені в дослідженні своїх сімейних коренів, хочете створити генеалогічне дерево, знайти документи про походження для Карти Поляка – звертайтеся до нас. Ми допоможемо!